Лінь — рушій прогресу

У новій процесуальній реальності може не залишитися місця для касаційного перегляду справи у звичному розумінні

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни, унесені до процесуальних кодексів, якими серед іншого запроваджені додаткові касаційні фільтри. Хоча поправки давно назріли, окремі з них викликають стурбованість із приводу можливого обмеження доступу до правосуддя.

Фундаментальне розвантаження

Як убачається зі змісту закону №460-IX та пояснювальної записки до проекту, його автори мали на меті розвантажити Верховний Суд, а також регламентувати додаткові гарантії задля забезпечення діяльності ВС як суду права, а не факту.

Наріжним каменем закону є, по-перше, унесення змін до статті, що регламентує право на касаційне оскарження та визначає підстави для цього, зокрема:

• незастосування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного в постанові ВС;

• умотивоване обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку ВС;

• відсутність висновку ВС щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.

Такі зміни стосуються саме оскарження рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій за наслідками розгляду спору по суті. Підставами ж для оскарження рішень, ухвалених із процесуальних питань, є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Тобто підстави для такого оскарження фактично залишені без змін.

Іншою фундаментальною поправкою є внесення змін до приписів, що регламентують межі розгляду справи ВС. Тепер суд касаційної інстанції вправі вийти за межі доводів та вимог скарги виключно за умови виявлення відповідних порушень норм процесуального права, а також у разі необхідності застосування правового висновку ВС щодо застосування норм права, викладеного в постанові касаційного суду після подання відповідної скарги.

Отже, виявлення неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, якщо цим не була обґрунтована скарга, з 8.02.2020 не дає права ВС вийти за межі її доводів та вимог і застосувати норму матеріального права, що підлягає застосуванню до відповідних правовідносин, якщо касатор припустився помилки в юридичній кваліфікації.

Логіка посилань

З огляду на зміни підготовка та складення скарги має передбачати, що касатор на день її подання проаналізував наявну практику ВС щодо правового висновку в подібних правовідносинах. Логіка такого підходу в умовах відмови від офіційної систематизації правових позицій ВС, а також уже наявних протилежних висновків, у тому числі й Великої палати, щонайменше незрозуміла.

Більше того, такий аналіз має бути проведено саме на дату подання скарги. Натомість ВС того ж дня може в іншій справі викласти правовий висновок, неврахування якого призведе до відмови у відкритті касаційного провадження.

Безумовно, учинення дій щодо пошуку відповідних правових висновків істотно полегшується, якщо апеляційний суд у власній постанові зазначив, яку саме правову позицію ВС він використав під час розгляду апеляційної скарги по суті. Водночас трапляються випадки (яких переважна більшість), коли суди апеляційної інстанції не посилаються на відповідну постанову касаційного суду. Очевидно, що це не свідчить про незастосування тієї чи іншої правової позиції ВС. Адже розгляд апеляційної скарги відповідно до позиції касаційного суду полягає не в наявності посилань на дату постанови та номер справи, а в тлумаченні та застосуванні норми матеріального права в спосіб, визначений ВС.

Таким чином, відсутність у постанові апеляційного суду посилань на відповідну правову позицію ВС не означає застосування ним норми права без урахування висновку касаційного суду. Відповідно, це не може бути підставою для оскарження такої постанови.

Крім того, наявність висновку, який не було враховано в касаційній скарзі, є підставою саме для відмови у відкритті провадження. Тобто в такому випадку ВС не залишає касаційну скаргу без руху й, відповідно, не надає скаржнику часу на усунення недоліків шляхом використання додаткового обґрунтування необхідності відступлення від такого висновку або висловлення аргументів щодо відсутності ознаки подібності правовідносин.

Непередбачуване оскарження

Такі додаткові складнощі очікують не тільки скаржника, а й процесуальних опонентів останнього, і навіть ВС. Інші учасники справи також будуть фактично змушені шукати правові позиції ВС, протилежні практиці, що наведена касатором, відступлення судом касаційної інстанції від таких правових позицій тощо. А ВС у свою чергу шукатиме свої правові висновки як для підтвердження, так і для спростування тверджень, викладених у касаційній скарзі.

Законодавець послуговувався принципом «лінь — рушій прогресу». Якщо судді ВС не завжди читають правові позиції інших колегій, палат або навіть ВП ВС задля застосування раніше викладених позицій, то тепер робитимуть це задля відмови у відкритті провадження.

Досягнення мети — усунення взаємовиключних правових висновків у практиці ВС — знайшло свій вияв в унікальній для вітчизняного правозастосування формі: однакове застосування однакових норм у подібних правовідносинах як суть категорії «якість» замінюється прагненням сформувати обмежений масив унікальних правових позицій, що дуже схоже на категорію «кількість».

Крім цього, у законі закріплені додаткові умови, оціночні поняття та суперечливе регулювання питань касаційного оскарження, які під час розгляду справи ВС істотно ускладнюватимуть прийняття відповідного рішення. Наприклад, уведено оціночне поняття «подібні правовідносини», це спричинятиме численні дискусії щодо того, чи був правовий висновок ВС ухвалений саме в подібних правовідносинах.

Залишатимуться дискусійними питання щодо того, чи був касатор обізнаний з правовим висновком ВС, викладеним у постанові до подання касаційної скарги, але оприлюдненим уже після.

Із цього приводу може виникнути загроза порушення принципу легітимного очікування. Адже касатор, керуючись при поданні правовим висновком ВС, може з об’єктивних причин не бути обізнаним з наявністю, зокрема, відступлення від такого висновку з огляду на те, що постанова не була розміщена в ЄДРСР. За умови обізнаності з таким відступленням касатор міг би відмовитися від оскарження.

За таких обставин будь-яке прогнозування рішення ВС не матиме жодного сенсу. Адже процесуальний опонент може долучити до матеріалів справи «свіжу» постанову ВС про відступлення від висновку, згаданого в касаційній скарзі, що призведе або до відмови у відкритті провадження, або до його закриття.

Законодавець розширив коло підстав для закриття касаційного провадження. Суто процесуальні підстави (відсутність повноважень, подання клопотання про відмову від скарги тощо) доповнено тим, що ВС закриває провадження в разі виявлення після його відкриття правового висновку або відступлення від правового висновку, що було підставою для відкриття провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув рішення відповідно до такого висновку.

Ураховуючи це, можна допустити, що в межах кожної справи, яку переглядатиме ВС, буде подаватися клопотання про закриття провадження з огляду на наявність, на думку таких заявників, протилежного до того, що зазначений у касаційній скарзі, правового висновку. Такі дії додатково обтяжуватимуть судовий процес і ще більше затягуватимуть розгляд справи.

Квазіпрецедентна процедура

Указані зміни, унесені законом, фактично призводять до трансформації судової системи у дволанкову. ВС у свою чергу зобов’язаний діяти відповідно до введеної квазіпрецедентної процедури. Тобто він не розглядатиме справи за наявності свого правового висновку, а колегії відповідного суду фактичного не розглядатимуть у такому складі справ по суті.

Так, за наявності висновку ВС колегія вправі тільки відмовити у відкритті провадження або (у разі наявності обґрунтованих причин для відступлення від висновку ВС) передати справу на розгляд палати, об’єднаної палати чи ВП.

Отже, судді ВС можуть перетворитися на фільтр для розгляду справ палатою, об’єднаною палатою або ВП ВС. Адже за наявності висновку щодо застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах не буде підстав для розгляду скарги по суті, навіть якщо, на думку такого складу суду, є підстави для відступлення від правового висновку.

Можемо опинитися в ситуації, що ВС фактично перетвориться на (дореформений) Верховний Суд України. Проте останній забезпечував виключно єдність судової практики та переглядав рішення касаційних судів. Натомість у новій процесуальній реальності може не стати місця касаційному перегляду справи у звичному розумінні.

Не слід забувати й про вирішення справ лише на підставі внутрішнього переконання. Адже, якщо, на думку судді, наявні правовий висновок і підстави для відступлення від останнього, суддя не вправі вирішувати спір по суті, керуючись власним переконанням, а може виключно направити справу на розгляд палати, об’єднаної палати або ВП ВС.

Шукайте — і знайдете!

Крім цього, унесення змін до статей, що регулюють межі розгляду судом касаційної інстанції, істотним чином обмежує принцип «jura novit curia» («суд знає закони»). Він полягає в тому, що суд зобов’язаний застосувати норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, навіть за умови, якщо учасники справи помилились у юридичній кваліфікації. Прикметно, що поєднується це зі скасуванням так званої адвокатської монополії, що може призвести до більш частих випадків, коли учасники справи таких помилок припускатимуться.

З огляду на зміни в процесуальному законодавстві принципового значення набуває legal research. Водночас підвищується вимога до обґрунтування касаційної скарги. Адже ВС наразі не вправі виходити за межі та вимоги скарги в разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Чи виправдані зміни? Це має бути оцінено виключно в контексті легітимної мети, яка ставилась, а також з огляду на практику застосування таких положень у подальшому. Проте вже після набрання чинності законом №460-IX у Верховній Раді зареєстровано проект про внесення змін до положень, які змінені цим законом (щоправда, поки що для виправлення інших новел).

Пригадуються слова з відомого телешоу, що влучно характеризують реформи судової системи: «Это не прикол, это не каприз, это просто значит: будет номер на бис!»