Суддя-речник Шостого ААС Оксана Епель:

«Якщо в державі дозволяється тиск на суддів, це автоматично нівелює будь-які досягнення демократії»

За класичним принципом поділу державної влади, усі її гілки є рівними й автономними. І головний акцент у цій теорії робиться на тому, що судова влада є повноцінною та дієздатною, лише якщо не зазнає політичного впливу. Натомість в Україні судді піддаються не лише політичному впливу, а й іноді відвертому та неприхованому тиску. Цю проблему «ЗіБ» обговорив із суддею-речником Шостого апеляційного адміністративного суду, к.ю.н. Оксаною ЕПЕЛЬ.

 «Правосуддя не може бути незалежним, якщо не є незалежними самі судді»

— У ст.6 закону «Про судоустрій і статус суддів» закріплена заборона втручання в здійснення правосуддя в будь-який спосіб. Утім, тільки за останні півроку ви вже тричі повідомляли про втручання у вашу професійну діяльність. Наскільки ця норма дієва?

— Світова практика доводить, що стабільність судової влади забезпечує стабільність двох інших гілок. Це основна функція судів у системі стримувань і противаг. Інакше кажучи, якщо держава дозволяє (або не протидіє) тиск на суддів, то це автоматично нівелює будь-які досягнення демократії.

До речі, в міжнародному співтоваристві це розуміють однозначно, не передбачаючи будь-яких винятків. Так, основні принципи незалежності судових органів, закріплені в резолюціях №№40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29.11 та 13.12.85, рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 13.10.94 №(94)12 та від 17.11.2010 №CM/Rec (2010) вимагають від держав-учасниць ужиття всіх належних заходів для забезпечення поваги, захисту та сприяння незалежності й неупередженості суддів.

І в Україні також однозначно застерігається, що вплив на суддів у будь-який спосіб заборонений (рішення Конституційного Суду від 1.12.2004 №19-рп/2004).

Основні тези цих документів у вільному трактуванні визначають, що судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно й мати змогу діяти без обмежень, без неправомірного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомірного прямого чи непрямого втручання незалежно від того, з чийого боку та з яких мотивів воно здійснюється, мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, тлумачення фактів і чинне законодавство.

— І як у нас? Чи можна говорити про незалежність українського правосуддя?

У перелічених міжнародних документах констатується, що незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які очікують неупередженого правосуддя. Але ж очевидно, що правосуддя не може бути незалежним, якщо не є незалежними самі судді. Однак ми бачимо, що останнім часом тиск на суддів, втручання у здійснення правосуддя набули системного характеру — як під час розгляду суддями справ, так і за його наслідками. Це, зокрема, блокування суддів у залах судових засідань, пошкодження майна судових установ, погрози фізичною розправою, намагання вивести суддів з психологічної рівноваги.

Окремо слід виділити факти втручання у здійснення правосуддя шляхом використання засобів масової інформації, негативних висловлювань на адресу суддів від представників органів державної влади, місцевого самоврядування, народних депутатів тощо. Тож законодавча заборона на втручання існує, а фактично ми можемо говорити про фізичний і психологічний тиск (у тому числі внаслідок проведення мітингів, пікетів перед приміщеннями судів, блокування судових установ та залів засідань); про інформаційний тиск (унаслідок публічних заяв та за допомогою ЗМІ); про тиск з боку правоохоронних органів.

— Напевно, інституціонально найбільш небезпечним є саме тиск з боку правоохоронних органів?

— Не думаю, що варто вдаватися до якоїсь градації тиску чи втручання. Але погоджуюсь, що для здорового правового стану в державі останній приклад є доволі небезпечним. І йдеться насамперед про довільне трактування ст.375 Кримінального кодексу. Багато з наших колег очікують, що найближчими днями цю норму буде визнано неконституційною. Принаймні КС вже перейшов до обговорення цього питання в закритому режимі.

Втім, у науковому середовищі вже досить довго обговорюють не тільки «недосконалість» ст.375 КК, а й небезпеку використання її задля певного впливу на суддю. Нагадаю: ще у 2016 році мова йшла про визначення конституційності вказаної статті. Але на засіданні Пленуму Верховного Суду України 26.12.2016 судді лише звернулися до КС щодо офіційного тлумачення словосполучення «як неправосудного», що міститься у ст.62 Конституції.

На мою думку, безпідставне внесення до ЄРДР відомостей про вчинення  суддями кримінальних правопорушень, передбачених чч.1 та 2 ст.375 КК, та здійснення досудового розслідування в той час, коли суддя ще не прийняв рішення по суті, є безпосереднім втручанням в його професійну діяльність, створення ситуації залякування і напруження.

Можна навести чимало прикладів «зацікавленого» використання ст.375 КК. Причому з повсякденного життя як нашого суду, так і інших.

Так, у листопаді 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд скасував попередні рішення Окружного адмінсуду м. Києва про задоволення позову Київської патріархії УПЦ КП до Міністерства культури про заборону ліквідаційної комісії вчиняти дії, що стосуються майна Київської патріархії УПЦ КП. Відповідне рішення було ухвалене на засіданні 11.11.2019, попри втручання у здійснення правосуддя з боку прихильників владики Філарета, які штурмували суд, розтрощили двері, меблі й побилися з правоохоронцями.

Але майже ніхто не знає, що у цій самій справі через незгоду з процесуальним рішенням колегії щодо недопуску до участі в справі одного із представників було  одночасно подано  до поліції  46 (!) заяв про скоєння суддями злочину, передбаченого ст.375 КК. Звертаю увагу: це ще до того, як суд прийняв рішення за результатами розгляду самої апеляційної скарги, тобто рішення по суті.

Маємо чимало аналогічних ситуацій і у 2020 році. Наприклад, 3 лютого на порталі «Судова влада» розміщена новина про те, що до Вищої ради правосуддя надійшло повідомлення голови Макарівського районного суду Київської області Олексія Тандира про втручання у його професійну діяльність. Судді зателефонував детектив НАБУ і повідомив, що йому слід з’явитися до бюро для надання письмових пояснень за фактом ухвалення ним рішень у справі, розгляд якої ще не завершено, зокрема і про забезпечення позову, для вирішення питання про відкриття кримінального провадження за ст.375 КК. Що це, якщо не втручання?

— І як судді можуть на це реагувати?

— На моє переконання, факт подання особами заяв про постановлення завідомо неправосудного рішення, яким, на думку сторони, є ухвала щодо розгляду клопотання чи будь-якого процесуального питання до моменту прийняття остаточного рішення у справі, містить ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.376 КК («Втручання в діяльність судових органів»). Такі дії є порушенням конституційних гарантій незалежності судової влади та реалізації права на розгляд справи незалежним і безстороннім судом.

Урешті-решт навіть ВРП неодноразово у своїх щорічних доповідях «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні» (і за 2017, і за 2018 роки, і, сподіваємось, за 2019-ий, яка ось-ось буде опублікована) наголошувала, що поділяє позицію щодо необхідності виключення ст.375 із кодексу.

Також, наскільки мені відомо, КС, перш ніж перейти до обговорення в закритому режимі , отримав висновки з 26(!) експертних установ. Тож, сподіваюсь, саме в рішенні КС найближчим часом ми побачимо найбільш повний та фаховий аналіз цієї проблеми.

І ще хотіла б наголосити на одному маловідомому факті: ст.375 КК і передбачений нею склад злочину не були результатом законотворчості 2001 року — під час розроблення чинного першого Кримінального кодексу незалежної України, а були рецепцією зі ст.111 КК Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки від 1.06.22.

«Несудова процедура ревізії судових актів принципово неприпустима»

— Чи відомо вам, як в інших країнах реагують на неправосудні рішення?

— У Великій хартії вольностей суддів (Magna Carta of Judges), ухваленій Консультативною радою європейських суддів, консультативний орган Ради Європи з питань незалежності на 11-му пленарному засіданні (м.Страсбург, 17—19 листопада 2010 року) зазначив таке.

Тлумачення закону, оцінювання фактів або оцінка доказів, які здійснюються суддями при вирішенні справ, не тягнуть за собою цивільної або дисциплінарної відповідальності, крім випадків злочинного наміру або грубої необережності (п.66). А засіб правового захисту від судових помилок полягає в адекватній системі оскарження. Будь-який засіб правового захисту від інших помилок правосуддя спрямований тільки проти держави (п.21).

Щодо постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного рішення зазначу, що у законодавстві багатьох європейських країн відсутні норми, які визначають відповідальність судді за ухвалення такого рішення. Адже подібне правопорушення розглядається як вид посадового злочину.

Наприклад, у КК Італії в розділі «Злочини проти судової влади» передбачена лише кримінальна відповідальність за посягання на правосуддя. У КК Нідерландів та Німеччини постановлення суддею завідомо неправосудного рішення відноситься до злочинів посадових осіб. Водночас кримінальна відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення передбачена у ст.305 КК РФ.

— Чи можлива інша, несудова, процедура ревізії будь-яких судових актів?

— Категорично ні! Несудова процедура ревізії судових актів, в тому числі органами досудового слідства, принципово неприпустима. Адже можливість перегляду судових рішень і перевірки їх правосудності органами досудового слідства замість вищих судових інстанцій є відступом від необхідних гарантій незалежності судової влади (рішення КС від 1.12.2004 №19-рп/2004 та від 26.06.2008 №13-рп/2008).

Крім цього, нині вже є сформована позиція Верховного Суду щодо вчинення кримінальних правопорушень, визначених ст.375 КК. Так, постановою колегії суддів Касаційного кримінального суду від 20.06.2019 (справа №399/383/15) залишено в силі рішення судів попередніх інстанцій щодо винесення виправдувального вироку за обвинуваченням судді у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК. І ця постанова є обов’язковою для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Зокрема, КС зауважив, що суд касаційної інстанції неодноразово надавав свої висновки щодо правозастосування ст.375 КК. У цих висновках констатовано, що на законодавчому рівні не визначено поняття «неправосудне судове рішення», не розтлумачив його і КС, відсутні підстави ототожнювати його з такими поняттями, як «незаконне» та «необґрунтоване», а також немає підстав стверджувати, що неправосудне судове рішення — це рішення, що було скасоване вищою судовою інстанцією.

Крім цього, наголошується, що поняття «неправосудне судове рішення» у поєднанні із вказівкою на «завідомість» його постановлення визначає цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, установленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя.

«Наші судді демонструють дива витримки»

— Хотілося б сподіватися, що КС поставить крапку в цьому питанні. Але ж ви згадували і про інші види тиску на суд. Як бути з ними?

— Що стосується інформаційного тиску, у тому числі з боку представників органів державної влади, високопосадовців шляхом використання ЗМІ, звернімо увагу на таке. У рекомендації CM/Rec (2010) 12 щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 КМ РЄ наголосив, що судді не зобов’язані роз’яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті рішень (п.15). Коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може послабити незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію (п.18 рекомендацій).

Однак негативні висловлювання з вуст високопосадовців, народних депутатів, блогерів, ЗМІ не припиняються ні на хвилину. Навіть поверховий аналіз дає змогу дійти простих висновків: здебільшого негативний інформаційний потік є знеособленим і стосується загалом судової системи, без указівки на конкретні факти й докази, без офіційного підтвердження, без з’ясування об’єктивної істини, без намагання розібратися в тій чи іншій ситуації.

Критичним є те, що через ЗМІ висловлюється суб’єктивна думка щодо результатів розгляду конкретних спорів. Непоодинокими є факти викладення неправдивої інформації, яка ґрунтується на суб’єктивних припущеннях, тлумаченні обставин справи однією зі сторін процесу. Цей метод дискредитації суддів при здійсненні правосуддя є найбільш поширеним та негативно впливає на авторитет судової влади, ставлення суспільства до судової системи.

— Що можуть із цим вдіяти самі судді?

— Виправити цю ситуацію можна, але навряд чи це вдасться зробити самотужки. Передусім треба розуміти, що, здійснюючи правосуддя, суддя керується законами, якість яких далека від досконалості. Не справа судді писати закони! І суспільству треба доносити об’єктивну інформацію про стан речей. Виправити ситуацію можна тільки спільними зусиллями самих суддів, у тому числі суддів-речників, прес-служби судової влади, політиків, ЗМІ.

Врешті-решт саме з цією метою в Шостому ААС створена і успішно функціонує школа судової журналістики, щоб показувати роботу суду зсередини і навчати студентів-журналістів головних юридичних термінів, розуміння судового процесу тощо.

— І наостанок кілька слів про тиск з боку активістів. Чи не важко суддям працювати в таких умовах?

— Аксіомою є твердження про те, що справжній суддя повинен мати достатній набір психологічних якостей та спроможність протистояти моральному і психічному тиску. І наші судді демонструють дива витримки. Часто — завдяки досвіду.

Молодим суддям, звичайно, набагато важче. Мені, наприклад, імпонує, що в інших країнах існує таке поняття, як режим тиші. Рішення суду повинне прийматися у тиші. Наприклад, у США заборонили проводити акції протесту біля будівель судів.

ВС США залишив у силі рішення Апеляційного суду округу Колумбія від 2015 року, що підтвердив положення федерального закону 1949 року про правила проведення акцій біля будівель судів. Документ забороняє «демонструвати, встановлювати або переносити прапори, банери, плакати біля будівель судів». ВС США погодився з тим, що положення закону не порушують гарантій свободи слова, передбачених першою поправкою до конституції США.

Тож впевнена, що і українське суспільство з часом стане менш радикальним. Свобода мислення і виявлення поглядів  через акції та мітинги — це право громадян, але не в стінах суду! Тим більше що дуже часто прояви тиску активістів є інструментом політичного тиску.

Я воліла б, щоб прості люди, які йдуть до суду по встановлення справедливості, стали союзниками у протидії тиску, втручання у здійснення правосуддя. У суду буде і підтримка, і довіра, коли люди бачитимуть реальний стан речей — намагання певних осіб шляхом тиску на суд отримати «потрібне» рішення і активну протидію суду цим спробам. Утім, замовчування цих випадків буде посилювати недовіру.