«Я у тітоньки живу…»

Відібрання дитини в родичів на користь батьків не завжди може відповідати її найкращим інтересам

Однією із поширених і непростих категорій справ у сфері сімейних відносин є справи про відібрання дитини. Особливо це стосується випадків, коли йдеться про відібрання дитини, яка протягом тривалого часу не проживала з батьками, на їхню користь. Зокрема, існують спори, в яких один із батьків ставить питання про відібрання дитини від діда (баби), тітки (дядька), інших осіб, з якими проживала дитина.

Переважне право батьків

Говорячи про національно-правове регулювання, відзначимо, що відповідно до положень ст.163 Сімейного кодексу батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам (чч.1—3 ст.163 СК).

Таким чином, закон закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною. Причому допускається, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини.

На цю проблему можуть поширюватися гарантії ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на повагу до сімейного життя.

Наприклад, взаємини між дідом/бабою та онуками, які спільно проживають тривалий час, можуть підпадати під дію ст.8 конвенції (див. п.51 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Bronda v. Italy»).

Що є основними інтересами дитини

Розкрити зміст поняття «найкращі інтереси дитини» можна через підхід, який використовує ЄСПЛ. Зокрема, Євросуд вважає, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови.

По-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною. По-друге, у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. п.100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»).

Такий алгоритм визначення «найкращих інтересів дитини» може бути корисним і в національному правозастосуванні, а також повинен бути врахований при вирішенні питання про відібрання дитини, в тому числі з огляду на положення ч.3 ст.163 СК.

Разом з тим у практиці касаційної інстанції є позиція, відповідно до якої Верховний Суд у постанові від 14.11.2018 у справі №299/941/17 ухвалив повернути справу на новий розгляд та наголосив, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з рідною тіткою, з якою вона проживала після смерті матері.

В іншому випадку (постанова від 3.10.2018 у справі №394/94/16-ц) касаційна інстанція звернула увагу на те, що, вирішуючи спір, апеляційний суд здебільшого виходив із прав та інтересів батька дитини (які підлягають врахуванню і, за загальним правилом, є пріоритетними щодо прав та інтересів інших родичів). Однак цей суд не дав оцінки всім обставинам справи в сукупності з огляду на забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини.

Тобто найвища судова інстанція звертає увагу на «пріоритет інтересів батьків» порівняно з іншими родичами, але наголошує і на потребі з’ясування особливостей кожної ситуації в контексті «найкращих інтересів дитини», що відповідає міжнародним стандартам щодо захисту прав дитини.

Співпраця замість примусу

В контексті проблеми відібрання дитини звернімо увагу на справу, що перебувала на розгляді в ЄСПЛ, — «N.Ts. and others v. Georgia». Адже висновки, зроблені в ній, можуть бути орієнтиром для національного правозастосування і сприятимуть дієвому захисту прав дитини.

У цій справі ЄСПЛ підкреслив, що спілкування батьків з дитиною є основним елементом сімейного життя. У цьому контексті основним завданням ст.8 конвенції є захист особи від довільних дій державних органів. Суд неодноразово стверджував, що ст.8 передбачає право батьків вживати заходів, які допоможуть їм об’єднатися з дітьми, і зобов’язання з боку органів влади вчиняти такі дії. Це стосується також випадків, коли спори щодо контактів та проживання дітей виникають між батьками та/або іншими членами сім’ї.

Однак обов’язок національних органів влади вживати заходів для сприяння возз’єднанню не є абсолютним. Поєднання батька з дитиною, яка деякий час проживала з іншими особами, може потребувати підготовчих заходів. Характер та ступінь такої підготовки залежатимуть від обставин кожного конкретного випадку, але розуміння та співпраця усіх зацікавлених осіб завжди буде важливим компонентом.

Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-який обов’язок щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмежений. Адже інтереси, а також права та свободи всіх зацікавлених сторін повинні враховуватися, особливо найкращі інтереси дитини та її права відповідно до ст.8 конвенції. Якщо контакт з батьком може загрожувати цим інтересам або заважати цим правам, національні органи влади повинні досягти справедливого балансу між ними. Найкращі інтереси дитини повинні бути головними і залежно від характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.

ЄСПЛ також зазначив, що, хоча ст.8 не містить чітких процедурних вимог, заявник повинен бути залучений до прийняття рішень у цілому тією мірою, щоб забезпечити необхідний захист його інтересів відповідно до цієї статті. Що стосується дітей, то вказаний принцип застосовується через їхнє право на консультації та слухання. Суд визнав, що, коли діти дорослішають і з плином часу стають здатними формулювати власну думку щодо контакту з батьками, суди повинні надавати належної ваги їхнім поглядам та почуттям, а також їхньому праву на повагу до приватного життя.

Якщо звернутися до другого аспекту провадження, тобто до того, чи врахували суди найкращі інтереси дітей, то дві основні причини, що стояли за рішенням національних судів повернути хлопців батькові, полягали в такому. По-перше, в їхніх інтересах було об’єднатися з батьком, а по-друге, родина матері негативно впливала на хлопців.

ЄСПЛ приймає таку мотивацію національних судів. Дійсно, взаємне задоволення батьків і дитини від спілкування одне з одним є основним елементом сімейного життя, і діти мають розвиватися в здорових і гармонійних умовах. Однак, визначаючи найкращі інтереси, вітчизняні суди не змогли належним чином врахувати один важливий факт: хлопці не хотіли возз’єднуватися з батьком.

З цього приводу ЄСПЛ посилається на кілька доповідей, в яких зазначено, що негативне ставлення родини матері до батька дітей було чинником формування стосунків хлопців з ним. Але, хоч яку маніпулятивну роль відігравала сім’я матері, докази в судах щодо ворожого ставлення дітей до батька були однозначними. В останньому висновку соціальних працівників було відзначено відчуження дітей від батька.

Крім того, ЄСПЛ приділив особливу вагу доповідям різних психологів, які протягом судового розгляду згадували про потенційну небезпеку для психологічного здоров’я хлопців у разі їх вимушеного повернення до батька. За цих обставин рішення про такий радикальний захід без розгляду належного перехідного періоду та підготовчих заходів, спрямованих на допомогу хлопцям та їхньому батькові у відновленні стосунків, здається, суперечить їхнім найкращим інтересам.

***

Отже, відібрання дитини на користь батьків не завжди може відповідати її найкращим інтересам. При їх оцінці має враховуватися строк проживання з іншими особами, ставлення самої дитини до батьків і її психологічний стан у разі повернення до одного з батьків, встановлення перехідного періоду тощо. І, що не менш важливо, —співпраця зацікавлених осіб.