Шукаймо винних!

Як притягувати до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства

Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства є відносно новим правовим інститутом, який з початку 2018 року почав активно застосовуватись у судовій практиці. Тож Верховний Суд уже виклав деякі позиції із цього приводу, що стануть у пригоді при застосуванні аналогічних норм Кодексу з процедур банкрутства.

9 питань для з’ясування

В Україні норма про субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства вже існувала в законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ч.5 ст.41). Але вона не застосовувалась, оскільки панувала точка зору, що вина осіб, яких притягують до субсидіарної відповідальності, мала бути доведена в кримінальному провадженні та підтверджена вироком суду.

Усе змінилося після ухвалення Верховним Судом постанови від 30.01.2018 у справі №923/862/15, де було зазначено, що субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства застосовується до особи, дії та рішення якої призвели до відсутності як коштів на рахунках, так і майна банкрута. Така відповідальність не пов’язується з наявністю вироків у кримінальних справах.

У ч.2 ст.61 КзПБ визначено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявляти вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси й можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, установленому в цьому кодексі.

Частина 5 ст.41 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є тотожною ч.2 ст.61 КзПБ. Тому судова практика ВС щодо застосування закону буде корисною і при застосуванні відповідної норми кодексу.

Для розуміння, як правильно застосовувати субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства, потрібно з’ясувати:

• хто є суб’єктом субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства;

• в якій формі, в якій з процедур банкрутства та хто має право звертатися для застосування такої відповідальності;

• умови, ознаки та підстави для застосування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства, а також які дії ліквідатор має вчинити для їх доведення;

• які факти або обставини доводять, що особа винна в доведенні до банкрутства, які докази мають бути досліджені при цьому;

• як визначається розмір субсидіарної відповідальності та здійснюється погашення вимог кредиторів;

• який процесуальний порядок розгляду застосування субсидіарної відповідальності та чи сплачується судовий збір при цьому;

• чи може бути застосована позовна давність при розгляді даного питання;

• чи може бути затверджений господарським судом звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс без розгляду такого питання;

• яким чином може бути вдосконалене застосування субсидіарної відповідальності.

Належні суб’єкти

Тлумачення терміна «субсидіарна відповідальність» міститься в ст.619 Цивільного кодексу, в якій зазначено, що договором або законом поряд із відповідальністю боржника може бути передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред’явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на неї, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника, при наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16).

Суб’єктами притягнення до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства ст.61 КзПБ визначає засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника. Терміна «особа, що контролює боржника» кодекс не містить. Стаття визначає як конкретних суб’єктів, які мають бути перевірені на доведення боржника до банкрутства, а саме: засновників (учасників, акціонерів) та керівника боржника, так і «інших осіб», наприклад власника майна (орган, уповноважений управляти майном) або головного бухгалтера. Невизначення вичерпного переліку суб’єктів дає право на широкий судовий розсуд щодо дослідження доказів і визначення належних суб’єктів субсидіарної відповідальності.

Уповноважений ініціатор

Законодавець наділив можливістю звернення до господарського суду для застосування (покладення) субсидіарної відповідальності виключно ліквідатора (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16). Саме він уповноважений (з уведенням ліквідаційної процедури банкрутства) прийняти у своє відання майно боржника, забезпечити його збереження та виконувати функції щодо управління та розпорядження майном банкрута. При цьому кредитори не мають права звертатися з такими заявами, що не зовсім відповідає інтересам захисту їхніх прав.

Питання розгляду госпсудом заяви про застосування субсидіарної відповідальності відбувається виключно в ліквідаційній процедурі. Це зумовлено тим, що пред’явити вимогу до засновників (учасників, акціонерів), керівника можна лише після вчинення ліквідатором усієї повноти дій, спрямованих на виявлення та реалізацію активів боржника. Якщо в результаті реалізації коштів недостатньо для задоволення вимог кредиторів, то в ліквідатора виникає право на пред’явлення субсидіарної вимоги.

Виключно з наявністю такого права пов’язаний розмір субсидіарної вимоги. Це різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Крім того, витрати в ліквідаційній процедурі не є кредиторськими вимогами, а тому такі витрати не можуть бути задоволені за рахунок третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства може бути покладена тільки для задоволення вимог кредиторів (постанова ВС від 20.03.2019 у справі №5024/980/2011).

Ліквідатор подає таку заяву не раніше, ніж після завершення реалізації об’єктів ліквідаційної маси та розрахунків із кредиторами в разі недостатності коштів для повного погашення кредиторської заборгованості банкрута (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16).

Законодавець передбачив, що стягнені суми включаються саме до складу ліквідаційної маси й можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості (ч.2 ст.61 КЗПБ). Отже, субсидіарні вимоги є частиною ліквідаційної маси й не можуть бути отримані кредитором іншим чином, ніж у порядку черговості в процедурі банкрутства.

Дії ліквідатора

Обов’язковою умовою субсидіарних вимог у процедурі банкрутства є те, що їх стягують лише у випадках доведення до банкрутства. Іншої підстави для застосування субсидіарної відповідальності кодекс не визначає, що відрізняє її від солідарної відповідальності керівника боржника. Це різні види цивільно-правової відповідальності, що застосовуються в процедурах банкрутства.

Чинне законодавство не пов’язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб з наявністю вироку в кримінальній справі стосовно таких осіб при встановленні в їхніх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення (постанова ВС від 9.10.2019 у справі №910/21232/16). Це дуже важливо, тому що притягнення до такого виду цивільно-правової відповідальності не може бути загальмовано пов’язаністю з доведенням вини при притягненні до кримінальної відповідальності з майже таких самих підстав.

Доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватися на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства.

По-перше, розпорядник майна зобов’язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану боржника та виявляти (за наявності) ознаки доведення до банкрутства (ч.3 ст.44 кодексу). Крім того, госпсуд може розглянути питання щодо виникнення загрози неплатоспроможності й ролі осіб, винних у цьому.

По-друге, у процедурі ліквідації ліквідатор зобов’язаний аналізувати фінансовий стан банкрута (ч.1 ст.61 кодексу).

Аналіз фінансового становища банкрута в поєднанні з дослідженням ліквідатором підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дозволяє виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16).

Що має дослідити суд?

При розгляді питання покладення субсидіарної відповідальності господарським судом предметом дослідження є:

• наявність або відсутність документів щодо фінансово-господарської діяльності, податкових звітів, первинної документації, подання податкової звітності, рішення керівника, органів управління та засновників;

• наявність угод за останні 3 роки до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство й угод після відкриття провадження у справі про банкрутство; визнання таких угод недійсними відповідно до ст.42 КзПБ;

• наявність інформації про рух коштів за останні 3 роки до моменту відкриття провадження й після цього;

• наявність інформації про активи боржника на момент відкриття провадження у справі про банкрутство;

• дослідження моменту виникнення загрози неплатоспроможності боржника;

• наявність протиправних дій або бездіяльності осіб органу управління боржника та збитків боржника як наслідок таких дій або бездіяльності;

• сума непогашених вимог за відсутності активів у ліквідаційній масі;

• дії та події, які викликали стійку неплатоспроможність боржника та осіб, які відповідальні за їх здійснення;

• вина конкретних осіб у доведені до банкрутства та інші обставини.

Отже, ліквідатор має також досліджувати причини банкрутства та встановлювати осіб, які винні в цьому. Господарський суд має встановити, які саме дії або бездіяльність та яких саме осіб призвели до доведення до банкрутства і причино-наслідковий зв’язок між ними.

Крім того, особа, яку притягують до субсидіарної відповідальності, повинна довести відсутність своєї вини (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16).

Для отримання доказів та обґрунтування підстав для покладення субсидіарної відповідальності господарський суд може вчинити такі дії.

По-перше, отримати безпосередньо від ліквідатора або від залученої ним спеціалізованої організації (спеціалістів) висновок (аудиторський висновок) про наявність ознак доведення до банкрутства.

По-друге, за певних умов залучити до участі у справі Державний орган з питань банкрутства та зобов’язати його провести аналіз доведення боржника до банкрутства.

По-третє, за ініціативою ліквідатора призначити бухгалтерську або економічну експертизу, на вирішення якої поставити питання наявності ознак доведення до банкрутства.

По-четверте, отримати від осіб, зацікавлених у підтвердженні своєї невинуватості в доведенні боржника до банкрутства висновок (аудиторський висновок) про відсутність ознак доведення до банкрутства, який можуть скласти залучені ними спеціалісти.

Судовий збір і позовна давність

Заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу в порядку, визначеному в ст.7 КзПБ, у межах справи про банкрутство й судовим збором не оплачується, оскільки такої оплати не передбачено у відповідному законі. Хоча питання є дискусійним. Існують думки, що в цьому випадку збір сплачується як за майновими позовними вимогами.

Питання застосування позовної давності в процедурах банкрутства є дискусійним. Судова практика із цього питання не однозначна. ВС призначив до розгляду справу №10/5026/995/2012 у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство. Тому питання, чи може бути заявлено про позовну давність щодо субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства та як саме це потрібно вирішувати, поки що судовою практикою не визначено.

Проте в постанові ВС від 3.09.2019 у справі №923/1494/15 сказано, що при розгляді питання щодо застосування субсидіарної відповідальності госпсуд до прийняття рішення у справі має з’ясувати питання позовної давності, якщо є заява про це особи, яку притягують до відповідальності.

Принцип повноти дій

Розгляд питання про застосування субсидіарної відповідальності є дуже важливим на завершальній стадії ліквідаційної процедури, а саме — коли ліквідатор учинив дії в усій їх повноті й остання є безсумнівною для кредиторів. Звернення ліквідатора до госпсуду про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності є частиною принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі (постанова ВС від 28.08.2018 у справі №927/1099/13). Тобто нез’ясування обставин можливості покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника в разі недостатності його майна є нездійснення ліквідатором усієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника (постанова ВС від 12.09.2019 у справі №914/3812/15).

Крім того, вимоги до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність, є частиною аналізу фінансового становища банкрута та вжиття заходів, спрямованих на виявлення активів боржника (постанова ВС від 17.07.2019 у справі №903/636/17). Отже, без розгляду питання про субсидіарну відповідальність осіб, винних у доведенні до банкрутства, суд позбавлений можливості з дотриманням принципу повноти дій ліквідатора розглянути його звіт і ліквідаційний баланс.

Удосконалення для дієвості

Для вдосконалення механізму застосування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства до КзПБ можуть бути внесені відповідні зміни.

По-перше, слід чітко визначити, що особи, які уклали, погодили угоди або вчинили майнові дії, визначені в чч.1 та 2 ст.42 кодексу, несуть субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства. Це дозволить пов’язати укладення сумнівних правочинів боржника з відповідною матеріальною відповідальністю за це.

По-друге, посадові особи банкрута зобов’язані передати бухгалтерську й іншу документацію, печатки та штампи, матеріальні й інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків ці особи повинні нести субсидіарну відповідальність (ч.2 ст.59 КзПБ). Адже без такої документації ліквідатор має обмежені можливості щодо аналізу фінансово-господарського стану боржника, що призводить до неможливості формування ліквідаційної маси.

По-третє, арбітражного керуючого як ліквідатора банкрута слід мотивувати фінансово в покладенні на винних осіб субсидіарної відповідальності. Тож у ст.30 КзПБ було б доцільно зазначити, що додаткова грошова винагорода арбітражного керуючого визначається в розмірі 10% від суми, стягнутої з винних осіб. Це суттєво збільшить шанси кредиторів на погашення своїх вимог за допомогою реалізації ліквідатором і судом механізму застосування субсидіарної відповідальності.

Притягнення до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства — юридично складна процедура. Проте вона дуже важлива для економіки України, тому що безвідповідальність породжує нові борги.