Завідомо непомірний тягар

«Підвищений» розмір застави порушує права підозрюваних і суперечить практиці ЄСПЛ

Нині шанс не потрапити в камеру слідчого ізолятора ставиться в пряму залежність від можливості особи зібрати необхідну суму коштів та внести її на депозитний рахунок суду. Втім, така практика є хибною, порушує права підозрюваних, а також (що найважливіше) суперечить позиції Європейського суду з прав людини.

Виняток, що стає правилом

Національні суди зазвичай формально підходять до задоволення клопотань сторони обвинувачення про застосування до підозрюваних у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою. Як альтернатива встановлюються розміри застави на рівні мільйона, а іноді десятків мільйонів гривень, що не відповідає матеріальному становищу підозрюваних.

Як на підставу для застосування такого «підвищеного» розміру застави сторона обвинувачення, як правило, посилається на положення ч.5 ст.182 Кримінального процесуального кодексу, що дозволяє у виняткових випадках призначити заставу в розмірі, що перевищує максимально дозволений (трохи більш як 500 тис. грн.).

Для такого рішення сторона обвинувачення має документально довести, а слідчий суддя — встановити такі факти та обставини:

• застава у визначених ч.5 ст.182 КПК межах не здатна забезпечити виконання особою покладених обов’язків (існують підтверджені ризики та/або факти невиконання нею процесуальних обов’язків);

• матеріальне становище особи дає змогу хоча б теоретично сплатити розмір застави, який не є завідомо непомірним для неї (декларація про доходи підозрюваного тощо).

Крім того, чинний КПК, уможливлюючи застосування «збільшеного» розміру застави, не регулює ні алгоритму визначення, ні критеріїв віднесення такого випадку до виняткового. Саме тому для підтвердження гіпотетичної можливості підозрюваного сплатити «підвищений» розмір застави сторона обвинувачення надає різноманітні докази, зокрема щодо наявності нерухомості чи транспортних засобів у родичів особи, існування заборгованості перед банківськими установами, а також посилання на значний розмір матеріальних збитків, яких нібито завдано внаслідок кримінального правопорушення.

У судових засіданнях неодноразово порушувалося питання щодо необхідності дотримання презумпції невинуватості щодо особи, вину якої ще не доведено і яка навіть теоретично не може сплатити суму застави, що явно не відповідає її матеріальному становищу. На підтвердження наводилися дані, що на нерухомість чи транспортні засоби вже накладено арешт, тому ні продати їх, ні віддати в заставу (іпотеку) та отримати таким чином кошти підозрюваний не зможе.

Останньою краплею в цьому дискусійному питанні став розгляд слідчим суддею Вищого антикорупційного суду клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, під час якого останній прискіпливо проаналізував декларації про доходи підозрюваного за останні 7 років та дійшов висновку про недостатність навіть цієї суми як застави. Завдячуючи здоровому глузду (та стороні захисту) слідчий суддя з прокурором не погодився.

Прецедент від ЄСПЛ

Для надання процесуальної «ваги» таким клопотанням, а також для формування у суду впевненості в легальності таких рішень сторона обвинувачення формально посилається на практику ЄСПЛ, яка нібито дозволяє застосування «підвищеного» розміру застави. Мова йде про рішення від 28.09.2010 у справі «Mangouras v. Spain». Не заглиблюючись у суть справи, проаналізуємо це рішення виключно в контексті проблематики статті.

Заявник, посилаючись на §3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави була необґрунтовано високою (€3 млн) та не враховувала його матеріальних можливостей. Це зумовило позбавлення його волі та тривале (83 дні) перебування під вартою.

ЄСПЛ, відмовляючи в задоволенні вимог заявника, підтвердив, що відповідно до вказаної статті конвенції уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання особи під вартою.

Досліджуючи розмір застави, ЄСПЛ погодився, що національні суди обґрунтовано брали до уваги ризик того, що заявник, будучи іноземним громадянином, капітаном іноземного судна та лише періодично перебуваючи на території держави, у водах якої скоєно злочин (екологічна катастрофа внаслідок витоку близько 70 тис. т нафтопродуктів), може ухилитися від покарання. Тому в цьому (виключному) випадку, крім особи підозрюваного та його матеріального становища, національні суди правомірно врахували тяжкість злочину, а також вплив катастрофи на природне середовище.

Таким чином, беручи до уваги особливий характер справи, ЄСПЛ визнав, що у національних судів справді могло не бути впевненості, що розмір застави, визначений лише за принципом пропорційності майновому становищу заявника, зможе забезпечити його присутність під час судового розгляду.

Принципове уточнення

Утім, це рішення містить ще одне принципове положення, яке, на жаль, ігнорують як українські слідчі судді, так і сторона обвинувачення.

Так, ЄСПЛ констатував, що заявника було звільнено після надання банківської гарантії на суму €3 млн, отже, порушення §3 ст.5 конвенції не було. На думку ЄСПЛ, встановлення «підвищеного» розміру застави жодним чином не мало карального характеру, оскільки підозрюваному (членам його сім’ї чи захисникам) дається можливість скористатися послугою у вигляді надання банківської гарантії на визначену суму застави.

Вивчаючи проблематику цього питання, автор статті проаналізував пропозиції найбільших українських банків щодо надання внутрішніх та міжнародних гарантій для суб’єктів господарювання. Так, серед видів послуг є, наприклад, банківська гарантія повернення позики (гарантує погашення вимог кредитора до боржника, якщо останній не може виконати своїх зобов’язань), платіжна гарантія (забезпечує платiжну вимогу продавця до покупця щодо своєчасної оплати) тощо.

Наприклад, тариф на надання банківської гарантії варіюється від 0,5% до 2% від суми (станом на грудень 2019 р.). Зауважимо, що тариф вказано за надання банківської гаранті на календарний рік без будь-якого забезпечення. Звісно, вартість банківської гарантії, виданої під заставу майна, буде значно нижчою. Але навіть за таких умов отримання підозрюваним (членами його сім’ї чи захисниками) банківської гарантії та надання її суду як застави є надзвичайно вигідним.

Згідно з положеннями чч.8 та 11 ст.182 КПК у разі невиконання заставодавцем, підозрюваним чи обвинуваченим процесуальних обов’язків застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду державного бюджету. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою. Тому несприятливі наслідки у вигляді звернення застави в дохід держави можуть настати виключно у разі невиконання банком, підозрюваним чи обвинуваченим процесуальних обов’язків.

Нині національні суди, обираючи підозрюваній особі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (з можливістю внесення застави) чи у вигляді застави, також могли б використовувати практику ЄСПЛ з цього питання. Проте ні чинний КПК, ні судова практика такої можливості не розглядають, що має наслідком безальтернативне тримання підозрюваних під вартою.

Крім того, згідно з положеннями ст.182 КПК та постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу» від 11.01.2012 №15 застава вноситься у національній грошовій одиниці виключно на депозитний рахунок суду. Тому, на жаль, відсутня можливість застосування банківських гарантій як засобу забезпечення виконання підозрюваним своїх процесуальних обов’язків.

Утім, така можливість могла б мінімізувати порушення прав підозрюваних, кардинально зменшила б кількість таких осіб у камерах слідчих ізоляторів, а також скоротила б чисельність звернень до Страсбурга щодо порушень прав на свободу і особисту недоторканність.