Вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, є різновидом негаторного позову й можуть бути розглянуті судом цивільної юрисдикції. Натомість застосування правил кримінального судочинства законом не передбачено.
На це звернула увагу Велика палата Верховного Суду, розглядаючи справу №643/3614/17. У ній ішлося про скасування арешту належного позивачам нерухомого майна, який було накладено постановою прокуратури ще у 2008 році. За цей час обвинувачений дістав вирок (15 років із конфіскацією майна), Кримінально-процесуальний кодекс 1960 р. втратив чинність, але арешт, накладений на квартиру, залишався в силі.
Крім того, як зазначає ВП ВС, слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування. Процедури вирішення зазначених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності новим КПК не передбачено. Тож спроба припинення втручання в право власності позивачів шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК 1960 р. вочевидь не буде ефективним способом захисту порушеного права.
Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов тільки разом із кримінальною справою й лише в разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину та пред’являє вимогу про її відшкодування. Таким чином, ВП ВС зазначила, що вимоги, які виникають із цивільних правовідносин, згідно з ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу можуть бути вирішені судом відповідної юрисдикції.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!