Стягнення компенсації за понесені витрати в разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку необґрунтованості дій позивача. Такий висновок зробив ВС в постанові №914/355/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
23 жовтня 2019 року м.Київ №914/355/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — ОГОРОДНІК К.М.,
суддів: БАНАСЬКО О.О., ЖУКОВ С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу арбітражного керуючого Кирика В.К. на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 6.06.2019 у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод РЕМА» до боржника — Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» — про визнання його банкрутом,
ВСТАНОВИВ:
Обставини справи, установлені судами першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.02.2017 заяву ТОВ «Львівський завод РЕМА» про порушення справи про банкрутство ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» прийнято до розгляду, призначено дату підготовчого засідання. Зобов’язано арбітражного керуючого Кирика В.К., визначеного автоматизованою системою, упродовж трьох днів з дня отримання ухвали надати суду заяву на участь у справі про банкрутство ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» відповідно до вимог ст.114 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою ГСЛО від 9.03.2017 порушено провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра»; визнано вимоги кредитора — ТОВ «Львівський завод РЕМА» на суму 1831200,26 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кирика В.К.; установлено арбітражному керуючому грошову винагороду за виконання повноважень розпорядника майна в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок ініціюючого кредитора зі щомісячною виплатою; оприлюднено на офіційному сайті ВГС оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство; розпорядника майна до 25.04.2017 зобов’язано надати суду відомості про результати розгляду вимог кредиторів; повідомити всіх виявлених кредиторів про час та місце проведення попереднього засідання; скласти та подати реєстр вимог кредиторів; організувати проведення інвентаризації майна боржника; надати суду відомості про майно боржника, висновок про фінансовий стан боржника та інформацію про можливість введення процедури санації боржника; звіт про проведену роботу; призначено попереднє засідання суду.
Постановою ЗАГС від 17.12.2018 ухвалу ГСЛО від 9.03.2017 про порушення провадження у справі про банкрутство скасовано. Провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» припинено.
20.05.2019 арбітражний керуючий Кирик В.К. подав до ЗАГС заяву про винесення додаткового рішення, в якій просив суд затвердити звіт арбітражного керуючого про здійснення та відшкодування його витрат як розпорядника майна ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» в сумі 16984,77 грн. та стягнути солідарно з ініціюючого кредитора — ТОВ «Львівський завод «РЕМА» — на користь арбітражного керуючого Кирика В.К. кошти як компенсацію за понесені ним як розпорядником майна боржника витрати в сумі 16984,77 грн.
Подана заява обґрунтована тим, що станом на момент ухвалення постанови суду апеляційної інстанції від 17.12.2018 не закінчено розгляду заявлених кредиторських вимог, відповідно, усе ще не було створено комітет кредиторів. Разом з тим витрати на провадження у справі здійснювалися регулярно.
Зазначає, що, на відміну від виплати основної винагороди за послуги, що надаються арбітражним керуючим, яка реалізується шляхом авансування, у порядку, передбаченому положення ст.115 закону про банкрутство, звіт арбітражного керуючого про здійснення та відшкодування витрат доводиться кредиторам до відома та повинен бути схвалений або погоджений комітетом кредиторів. Однак у цій справі таке погодження отримати неможливо, оскільки затвердженого складу комітету кредиторів не існує. На підтвердження своїх вимог арбітражний керуючий долучив до заяви розрахунок витрат, квитанції про відправлення кореспонденції, посадочні документи.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою ЗАГС від 6.06.2019 в задоволенні заяви арбітражного керуючого про винесення додаткового рішення відмовлено.
Ухвалу з посилання на положення стст.123 та 244 ГПК обґрунтовано тим, що витрати арбітражного керуючого, пов’язані з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, не є судовими витратами, тому відсутні підстави для затвердження звіту арбітражного керуючого, відшкодування витрат як розпорядника майна та стягнення таких витрат солідарно з ініціюючого кредитора шляхом винесення додаткової постанови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Арбітражний керуючий Кирик В.К. звернувся до ВС із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу ЗАГС від 6.06.2019 скасувати, справу направити до ЗАГС для її розгляду.
Касаційну скаргу мотивовано помилковим тлумаченням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме — п.4 ч.3 ст.123 ГПК, оскільки заявлені ним витрати пов’язані з учиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, і здійснювалися виключно для виконання судових ухвал та чинного законодавства, що збігається з приписами даної норми.
Доводи інших учасників справи
Від сторін та учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли, що відповідно до положень ч.3 ст.295 ГПК не перешкоджає перегляду судових рішень.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст.300 ГПК, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність установлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з компетенцією, визначеною законом, ВС у межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до чч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції, цього кодексу, закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою.
Згідно із ч.6 ст.12 ГПК господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку провадження, передбаченому цим кодексом, з урахуванням особливостей, установлених законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до п.3 ч.1 ст.244 ГПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За приписами чч.5, 6 ст.130 ГПК, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних із розглядом справи, унаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто стягнення з позивача компенсації за понесені відповідачем витрати в разі залишення позову без розгляду можливе тільки у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Апеляційний господарський суд припинив провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» як безпідставно порушене за відсутності ознак безспірності вимог ініціюючого кредитора до боржника, проте питання щодо розподілу судових витрат, зокрема щодо витрат арбітражного керуючого, понесених у справі про банкрутство, залишилося не вирішеним.
Згідно з чч.1 та 3 ст.123 ГПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних із розглядом справи. До витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов’язані з проведенням експертизи.
У ст.123 ГПК визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення та звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов’язані з учиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до чч.2, 3, 4 ст.128 ГПК розмір витрат, пов’язаних із проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів і вчиненням інших дій, пов’язаних із розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, установлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Коли сума витрат, пов’язаних із витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів і вчиненням інших дій, пов’язаних із розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл витрат, установлених цим кодексом.
Граничний розмір компенсації за витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, установлюється Кабінетом Міністрів.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд установлює самостійно в кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Обов’язком сторін у господарському процесі є доведення тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд при визначенні суми відшкодування, має виходити з критерію реальності витрат та критерію розумності їх розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи витрати на підставі ст.41 конвенції. Зокрема, у рішеннях: від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п.80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна та інших проти України» (пп.34—36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п.95) — зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими (необхідними), а їх розмір — обґрунтованим.
Водночас згідно з ч.1 ст.86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з ст.74 ГПК сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та в сукупності відповідати вимогам стст.75—79 ГПК.
Вирішуючи заяву, сторони судового процесу — арбітражного керуючого Кирика В.К. — про винесення додаткової постанови про відшкодування його витрат понесених у справі про банкрутство, суд апеляційної інстанції застосував виключного положення ст.115 закону про банкрутство, залишивши поза увагою положення процесуального законодавства.
При цьому поза увагою апеляційного суду залишилися аргументи арбітражного керуючого, що схвалення чи погодження комітетом кредиторів звіту про відшкодування витрат відповідно до положень ст.115 закону про банкрутство унеможливлено відсутністю комітету кредиторів станом на момент припинення провадження у справі.
Доводи заяви про винесення додаткового рішення з питання про судові витрати, понесені арбітражним керуючим у процедурі розпорядження майном боржника, які, як зазначено в заяві, складаються з поштових витрат і витрат на відрядження, пов’язаних з розглядом справи, судом апеляційної інстанції не розглянуті, додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної в них інформації не були досліджені та оцінені.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвала суду апеляційної інстанції таким вимогам закону не відповідає.
Таким чином, ухвала апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні заяви про винесення додаткового рішення прийнята з порушенням наведених вище норм права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції для розгляду вказаної заяви арбітражного керуючого Кирика В.К.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі ст.300 ГПК, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом ч.3 ст.304 ГПК, касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з ч.3 ст.310 ГПК підставою для скасування рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів.
За наведених обставин, ураховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів уважає висновок суду апеляційної інстанцій щодо розгляду заяви арбітражного керуючого про винесення додаткового рішення передчасним і такими, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів, а тому оскаржувана ухвала у справі підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Розподіл судових витрат
Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч.14 ст.129 ГПК).
Керуючись ст.ст.240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу арбітражного керуючого Кирика В.К. задовольнити.
2. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 6.06.2019 у справі скасувати.
3. Справу в скасованій частині передати на розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!