Якщо смерть не була безпосереднім наслідком заподіяного удару, а настала внаслідок падіння потерпілого, це слід кваліфікувати як убивство через необережність.
Такий критерій розмежування злочинів, відповідальність за які передбачено в ч.2 ст.121 та ч.1 ст.119 Кримінального кодексу запропонувала колегія суддів Касаційного кримінального суду.
Згідно з обставинами справи №750/3256/17 засуджений під час раптового конфлікту з іншим чоловіком умисно вдарив його ногою в обличчя. Від цього останній упав на асфальт і, ударившись потиличною частиною голови, дістав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікувальній установі.
Місцевий суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, кваліфікував це як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК).
Проте в ККС зауважили: засуджений не усвідомлював, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю потерпілого, легковажно розраховуючи на їх відвернення (злочинна самовпевненість), хоча міг і повинен був передбачити це. Отже, мало місце вбивство, вчинене через необережність (ч.1 ст.119 КК).
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!