Знехтувані сподівання

У КС є всі підстави, аби визнати неконституційним скасування вихідної допомоги при відставці

Наразі у Конституційному Суді аналізується конституційність скасування права суддів на отримання вихідної допомоги при відставці. Причому провадження відкриті обома сенатами за 3-ма конституційними скаргами. Й у суддів КС є всі підстави для того, аби визнати внесені у 2014 році зміни неконституційними.

Не в тому контексті

Право суддів на вихідну допомогу було скасоване законом «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII. Адже із закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI було виключено ст.136, яка таке право передбачала.

Сьогодні у КС розглядаються кілька конституційних скарг, в яких ставиться під сумнів відповідність таких змін Основному Закону. Водночас у різних виданнях в контексті повідомлень про відкриття проваджень траплялися посилання на рішення КС від 19.11.2013 №10-рп/2013 (див., наприклад, «ЗіБ»). Зокрема, зазначалося, що «вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення».

Однак такий висновок КС зробив лише в контексті конституційності змін до закону щодо оподаткування вихідної допомоги, а не щодо скасування права на неї. При цьому в тому ж рішенні вказано, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання. Крім того, Суд вважає, що «за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов᾽язків».

Позбавлення досягнутого

До того ж у цьому рішенні КС не робив висновків про те, що парламент наділений повноваженнями скасувати право на отримання вихідної допомоги як одного з елементів правового інституту відставки судді. Тим більше що це право набуте на підставі інших — спеціальних законів. Адже протилежне суперечило б приписам стст.8, 22, 58, 64, 126 Конституції.

Нагадаємо, що скасування досягнутого/встановленого законом права на будь-які види матеріального і соціального забезпечення, у тому числі й права на вихідну допомогу при виході у відставку, заборонялося і забороняється відповідними імперативними нормами законів «Про статус суддів» від 15.12.92 №2862-ХІІ, «Про судоустрій і статус суддів» у всіх його редакціях та Конституції. І це логічно та справедливо, оскільки згідно з приписами ст.127 Основного Закону суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої. Тобто суддя на конституційному рівні позбавлений можливості в будь-який інший спосіб заощаджувати кошти на випадок виходу у відставку чи на пенсію.

А отже, судді, які були призначені чи обрані на посаду, та набули право на відставку до прийняття закону №1166-VII, мали обґрунтовані сподівання отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законом.

Порушення принципу передбачуваності

Попри імперативну заборону скасовувати чи знижувати встановлений рівень прав і свобод суддів будь-якими новими нормативними актами, парламент свавільно, всупереч принципу правової визначеності, ухвалив закон №1166-VII, яким скасував набуте право суддів на виплату вихідної допомоги при виході у відставку.

Більше того, на порушення принципу передбачуваності, цей закон був прийнятий 27.03.2014, через три дні (31.03.2014) опублікований в офіційному виданні, а вже наступного дня (1.04.2014) набрав чинності. Отже, судді не мали перехідного періоду для вирішення своєї долі: вийти у відставку до набуття законом чинності і отримати вихідну допомогу чи залишитися працювати без надії на її отримання в майбутньому.

Законом №1166-VII також було порушено принцип рівності та дискриміновано суддів за ознакою часу виходу у відставку, за професійною ознакою та за ознакою приналежності до іншої гілки влади. Так, за однакових умов (стажу), тобто за наявності такого ж права на відставку з виплатою вихідної допомоги у відповідному розмірі, судді, які пішли у відставку до 1.04.2014 та з/чи після 30.09.2016, тобто до початку та після закінчення дії закону №1166-VII, отримали вихідну допомогу, а судді, які вийшли у відставку під час його дії, — ні.

При цьому працівникам правоохоронних органів та інших державних органів, тобто держслужбовцям органів виконавчої влади, при виході на пенсію у період з 1.04.2014 до 30.09.2016 виплачувалася одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Без легітимної мети та верховенства права

Скасування права суддів на вихідну допомогу законом №1166-VII з гучною назвою «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» не мало легітимної мети. Адже, виступаючи перед делегатами ХІІІ з’їзду суддів, очільник Державної судової адміністрації Зеновій Холоднюк назвав однією з важливих тенденцій 2014 — 2015 рр. понадпланові надходження від сплати судового збору. «Зокрема, торік перевиконання становило 403,5 млн грн., або 45,3%, що дало змогу збільшити фонд заробітної плати, а також профінансувати деякі капітальні та поточні видатки», — цитата зі статті «Фінансовий оптимізм» у газеті «ЗіБ». Такий виступ голови ДСАУ спростовує можливість навіть теоретичної фінансової катастрофи, пов’язаної з матеріальним забезпечення судів та суддів, у тому числі при виході у відставку.

Якщо навіть припустити, що закон №1166-VII відповідав стандартам якості, то відповідно до приписів стст.22, 58, 64 Конституції та принципу верховенства права він не міг стосуватися суддів, які набули право на відставку з виплатою вихідної допомоги до набрання цим законом чинності, а виходили у відставку під час його дії.

Такий висновок узгоджується з численними рішеннями КС, зокрема від 13.05.97 №1-зп (п.5), від 2.11.2004 №15-рп/2004 (пп.4.1), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (абз.3, 5, 6 п.4). І це далеко не повний перелік рішень КС, які підтверджують невідповідність положень пп.1 п.28 розд.ІІ та п.2 розд.ІV закону №1166-VII переліченим гарантіям, визначеним Конституцією.

Прикметно, що навіть КС Російської Федерації, в якій, на мою думку, діє авторитарний режим правління, у постанові від 20.04.2010 №9-П (загальнодоступна в Інтернеті) визнав, що новий закон, який обмежує права суддів, у тому числі на допомогу при виході у відставку, є неконституційним та таким, що не може застосовуватися до суддів, які були призначені (обрані) на посаду до набрання ним чинності. При цьому КС РФ виходив із верховенства права та своїх попередніх висновків щодо неприпустимості звуження досягнутих гарантій (аналогічні висновкам КС України у відповідних рішеннях). Також наголошується на тому, що законодавець на підставі норм конституції РФ при введенні в дію нових законів і визнанні попередніх такими, що втратили силу, зобов’язаний дотримуватися принципів справедливості, рівності і підтримання довіри громадян до закону і держави.

Відповідні гарантії, передбачені конституцією РФ, аналогічні гарантіям Конституції та законів України. Навряд чи в різних країнах можливий різний підхід до верховенства права.

Зрештою про обґрунтованість позиції суддів у відставці щодо неконституційності положень закону №1166-VII свідчить і сам факт відкриття сенатами КС проваджень за їхніми скаргами.