Старший партнер Pavlenko Legal Group О.Сасіна (Павленко):

«Ті, хто не зможе задовольнити запити клієнтів на професійність, зрештою, змушені будуть піти»

Цьогоріч форум Асоціації адвокатів України «Адвокатура. Формула успіху» проходитиме увосьме. Проте його тематика й досі залишається актуальною, адже кожен правник мріє про винайдення власної формули. Причому кількість потрібних для цього чинників зростає з кожним днем. Про бачення успішності в юридичному бізнесі, а також про марні спроби вимірювати юриспруденцію за допомогою математичних розрахунків розповіла співорганізатор форуму, старший партнер юридичної компанії Pavlenko Legal Group Олександра САСІНА (ПАВЛЕНКО).

 «Запровадження монополії призвело до зайвої метушні, адже багато юристів поквапилися отримати адвокатське свідоцтво через формальні вимоги»

— Безперечно, формула успіху в кожного адвоката своя. Проте вплив зовнішніх обставин не можна недооцінювати. Скажімо, кілька років тому на конституційному рівні виключне право на представництво інтересів осіб у судах було закріплено саме за адвокатами. Відразу ж кількість правників з адвокатським свідоцтвом почала зростати. Чи змінило це правничий ринок? Яким чином?

— Я давно працюю у сфері представництва інтересів осіб у судах, тож мала змогу спостерігати за всіма змінами на юридичному ринку. Спочатку ми з колегами відчували досить серйозну конкуренцію, адже відповідне повноваження могло реалізовуватися не лише адвокатами зі свідоцтвами, а і юристами або, як тепер заведено говорити, фахівцями в галузі права.

Законодавче закріплення так званої адвокатської монополії значно зменшило конкуренцію, проте на нетривалий час. Згодом, коли правники повернулися на ринок уже зі свідоцтвами, конкуренція почала стрімко зростати. Разом з тим з’явилися й певні фільтри.

По-перше, юристи почали ретельніше обирати напрями своєї діяльності. Виникло питання доцільності отримання свідоцтва юристами, які спеціалізуються, скажімо, на договірному праві або займаються іншими видами юридичної діяльності, що не потребують представництва інтересів осіб у судах.

По-друге, клієнти стали значно вибагливішими. Свого часу інтерес преси до адвокатської монополії сприяв підвищенню юридичної грамотності населення. Тож тепер ті особи, які потребують правової допомоги, дуже ретельно досліджують юридичний ринок у пошуках найкращого фахівця.

— Тож перенасичення ринку, про яке подейкують окремі експерти, очікувати не варто?

— У будь-якому разі, думаю, що ні. Тут все просто: діє закон попиту і пропозиції. Якщо ж пропозиція перевищуватиме попит, крапку у спорі поставить конкуренція: ті, хто не зможе задовольнити запити клієнтів на професійність, зрештою, змушені будуть піти.

— Зараз в оточенні новообраного Президента говорять про можливість скасування монополії. Чи вплине це на кількість адвокатів? І чи не буде це кроком назад, на чому неодноразово наголошували керманичі самоврядних адвокатських органів?

— Звісно, ми не можемо залишити поза увагою той факт, що виключне представництво інтересів осіб у судах було високо оцінене європейськими партнерами України. Водночас варто відзначити, що запровадження монополії призвело до зайвої метушні серед юристів, адже багато з них поквапилися отримати адвокатське свідоцтво через формальні вимоги. Про що це свідчить? Ми вкотре переконуємося, що надмірна державна регламентація будь-якої сфери, а тим більше питань, які стосуються адвокатури як недержавного самоврядного інституту, апріорі не може закінчитися успіхом. Найкраще, що може зробити держава, — це встановити зрозумілі правила гри і дозволити ринку розвиватися самостійно.

«Найбільш виправданою конкуренцією в адвокатурі сьогодні є конкуренція із самим собою»

— До слова, а чим для вас є конкуренція в юридичному бізнесі?

— Скажу так: конкуренція не має для мене особливого значення. Звичайно, я говорю зараз про власне, скажімо так, психологічне ставлення до цього явища. Серед наших колег є багато висококваліфікованих фахівців, змагання з якими потребує часу та інших дорогоцінних ресурсів. Однак, коли компанія займає своє місце на ринку, ці ресурси можна витрачати набагато ефективніше.

Як на мене, найбільш виправданою конкуренцією в адвокатурі (та й не тільки в адвокатурі) сьогодні є конкуренція із самим собою. Сьогодні ти вже не той, ким був учора. Намагання досягати певних висот кожного дня — найкращий поштовх до особистого та професійного розвитку. За таких умов юрист перебуває поза конкуренцією у тому сенсі, в якому прозвучало питання.

— Проте не всі правники вирізняються філософським баченням конкуренції. Багато хто з них витрачає чимало сил на просування своєї компанії, зокрема, і за допомогою інтернет-ресурсів. Чи виправдовує себе реклама? Чи клієнти більше цінують фаховість?

— Безумовно, наше життя неможливо уявити без інформаційних технологій. Тож, оскільки жоден правник, який працює самостійно, та жодна юридична компанія не можуть перебувати в інформаційному вакуумі, нерозумно було б ігнорувати вплив інтернет-ресурсів на формування громадської думки. Білл Гейтс якось сказав: «Якщо вас немає в Інтернеті, значить, скоро вас не буде у бізнесі». З цього можемо дійти висновку: якщо не ввійти зі своїм сервісом у глобальну світову політику, цей сервіс ризикує загубитися. Я переконана: якщо ще кілька років тому присутність компанії в інформаційному просторі була, швидше за все, її забаганкою, то сьогодні це стало прямим обов’язком. Утім, якщо компанія не надаватиме послуг того обсягу та тієї якості, які вона декларує у рекламі, клієнти це швидко зрозуміють.

— Зараз поширеною є практика залучення фахівців з інших юридичних компаній до реалізації складних проектів. Як у такому разі ефективно взаємодіяти з конкурентами на юридичному ринку?

— Щодо своєї команди можу сказати, що нині нам цікаві нестандартні багатоаспектні проекти, в яких юристи з різних галузей права досягають синергії за умови, що кожен відповідає за свій сектор роботи і виконує свої обов’язки дуже якісно. Така співпраця, такий своєрідний юридичний пазл дає змогу відчувати себе колегами, а не суперниками. Це відчуття не зникає і після завершення спільної роботи, хоча в інших проектах наші інтереси можуть не збігатися.

«Громадська думка не повинна бути фактором, який стане на заваді співпраці»

— Чи впливає на репутацію правника представництво інтересів «токсичного» клієнта?

— Безумовно, впливає. Свого часу я навіть стала, так би мовити, жертвою такого токсичного впливу. І мені, і моїй компанії довелося відчути неприязнь суспільства, яка позначалася на наших клієнтах. Утім, я переконана: якщо з клієнтом комфортно працювати, громадська думка не повинна бути фактором, який стане на заваді такій співпраці. В іншому разі правник або компанія ризикують спотворити філософію, яку сповідують. До того ж, коли йдеться про плідну взаємодію, що має під собою виключно законне підґрунтя, переконати у своїй правоті інших — як представників громадськості, так і колег — не так важко, як здається на перший погляд. Звісно, не варто забувати про те, що сьогодні токсичними є одні прізвища, а завтра — зовсім інші.

У моїй практиці найбільш яскравим прикладом зміни настрою громадськості було слухання справи про збитий літак ТУ-154 російської авіакомпанії «Сибір». Трагедія сталася у 2001 році. Літак, що виконував рейс за маршрутом «Тель-Авів — Новосибірськ», упав у Чорне море. Пізніше експерти встановили, що він був збитий ракетою, запущеною під час російсько-українських військових навчань. На жаль, за роки розгляду справи ставлення населення до неї і, відповідно, до адвокатів, які брали у ній участь, змінювалось. Однак правові позиції залишалися незмінними…

— А чи є такі справи, в яких ви ніколи не брали б участі?

— Такі справи є, але до цього «токсичність» не має жодного стосунку. Тут головну роль відіграє ставлення клієнта до мене як до фахівця та до роботи моєї компанії. Юриспруденція — це завжди про творчість. Подекуди вирішення поставлених завдань вимагає нестандартних підходів та нешаблонних рішень. Якщо клієнти до цього не готові та не довіряють повністю тим, до кого звернулися по допомогу, виникає необхідність переглянути стратегію взаємодії і, можливо, встановити чіткі кордони у спілкуванні.

З клієнтами, які не мають бажання дослухатися до порад юристів, мають свою, подекуди не зовсім ефективну, стратегію, не поважають час та ресурси фахівців, ні я, ні мої колеги працювати не будуть.

— А якщо ви не відразу зрозуміли, що з клієнтом не варто співпрацювати, на якому етапі таку взаємодію краще припинити?

— Чесно кажучи, я не прихильниця того, аби відмовлятися від початого проекту. Однак можуть виникати різні непередбачувані ситуації, які кардинально змінюють перебіг подій. Якщо за певних обставин адвокат не в змозі ефективно працювати з клієнтом, логічний вихід із ситуації — припинити взаємодію після завершення якогось з етапів процесу. Однак попереджати про це клієнта потрібно заздалегідь.

— А до вас звертаються ті, хто не завершив справу з іншими фахівцями?

— Звісно, це досить поширена практика. Якщо звертається такий клієнт, ми відразу розуміємо, що робота не буде легкою. Річ у тому, що кожен юрист завжди має власне бачення розв’язання тих чи інших питань, відповідно до якого вибудовується вся стратегія. Часто ця стратегія охоплює так багато аспектів, що її раптова зміна може виявитися неефективною і через це — недоцільною. Інколи навіть самі клієнти не бажають змінювати визначений план дій. Тому, коли до нас потрапляють такі справи, доводиться витрачати зайвий час на те, щоб вивчити попередню історію кейсу та продумати, як можна діяти, не відхиляючись від орієнтирів, закладених колегами.

— Тобто такі справи є складнішими, ніж ті, в яких правники починають працювати із самого початку?

— Безперечно.

«Для початку непогано було б опанувати мистецтво маленьких кроків»

— Дуже багато українців їдуть у столицю у пошуках заробітків. Не є винятком і юристи. Чи дійсно в Києві можна стати успішнішим правником, ніж у будь-якому іншому місті?

— Я переконана, що перед тим, як приймати рішення про переїзд, необхідно тверезо оцінити свої можливості та масштаб, в якому комфортно працювати. Я зараз не говорю про фаховість. У регіонах є досить багато професійних правників, з якими ми співпрацюємо, коли цього вимагають інтереси наших клієнтів. Часто ці правники із маленьких містечок. Однак там вони почуваються дуже органічно, оскільки умови та темп роботи відповідають їхнім потребам та інтересам. А столиця, як ми знаємо, — це місто шаленого темпу, пристосуватися до якого може далеко не кожен.

— Якщо правник все ж вирішив підкорити столицю, із чого йому варто починати?

— Почати варто з усвідомлення того, що в Києві вже є багато юристів, які знайшли своє місце на ринку. І, щоб здивувати професійну спільноту та вибагливих клієнтів, замало просто бути гарним фахівцем.

Я дуже поважаю рішучість тих, хто прагне до кардинальних змін, проте не варто відразу ставити перед собою надто високі цілі. Для початку непогано було б опанувати мистецтво маленьких кроків. Наприклад, молоді фахівці цілком можуть знайти себе в юридичних департаментах державних або фінансових установ. Утім, це лише одна із численних можливих стратегій професійного розвитку.

— Які якості ви цінуєте у претендентах на посаду?

— Грамотність, фаховість, завзятість, розуміння себе у професії, вміння працювати у команді й головне — бажання зростати. Як на мене, здорові амбіції є однією з гарантій майбутнього успіху. Крім того, важливими для нас є цінності, які сповідує фахівець. Вони не мають суперечити загальнолюдським цінностям та етиці професії.

«На початку своєї кар’єри я обрала для себе девіз: «Я не жінка, я — адвокат»

— А як щодо гендеру? Як почувається жінка-правник у досить жорсткому середовищі? Чому ви обрали таку сферу діяльності? Чи відповідає сьогодення вашим очікуванням і мріям?

— На початку своєї кар’єри я обрала для себе девіз: «Я не жінка, я — адвокат». У подальшому ця фраза не один раз зле зі мною пожартувала. Однак на той момент вона давала мені змогу не замислюватися над тим, у товаристві кого — жінок чи чоловіків — я перебуваю. Для мене правники були або фахівцями, або нефахівцями. Зараз для мене в роботі важлива синергія. Більше того, я переконана, що чоловіча та жіноча синергія є однією із найбільших переваг фахової співпраці. Принаймні я не шкодую, що передала управління компанією у чоловічі руки і тепер можу займатися виключно цікавими для мене проектами, і не лише в юридичній царині. Мій досвід допоміг зрозуміти важливу річ — неможливо досягти успіху без балансу. Причому баланс має бути як зовнішній, так і внутрішній. І іноді останній важливіший.

— Тобто, аби бути успішним правником, не потрібно працювати в режимі 24/7?

— В жодному разі! Це передусім творча професія. А творчість — це поєднання серця та розуму.

— Яка ваша формула успіху?

— Немає ніякої формули (сміється). Але мені здається, що успіх — річ дуже індивідуальна. І ця індивідуальність може виражатися як в особистості, (скажімо, у кожного є власне розуміння успішності), так і в якійсь галузі: ми можемо бути успішними в чомусь одному і неуспішними в іншому. Зрештою, нас можуть сприймати як успішних там, де ми себе такими не вважаємо.

Велику помилку роблять ті, хто намагається копіювати чужі історії успіху. Коли я читаю лекції студентам, то завжди закликаю їх іти власним шляхом і бути найкращими там, де вони є у конкретний момент часу.