Клієнт завжди правий

ЄСПЛ дозволив двічі оскаржувати дозвіл на затримання особи

При призначенні адвоката державою можуть виникнути певні неточності. Наприклад, він може не узгоджувати своїх дій з клієнтом і виконувати обов’язки не на совість. Тоді підозрюваному/обвинуваченому дозволяють ще раз скористатися правом на подання апеляції, якщо суд визнає, що реалізація права на оскарження відбулася без його відома.

Некомпетентність проти наркодилера

Житель Флориди, заявник у справі «Rizzotto v. Italy (№2)», провинився на батьківщині. Його ім’я з’явилось у справі про незаконний обіг наркотиків. Тоді суд м.Палермо виніс рішення про арешт підозрюваного. Залишалося тільки його знайти…

Стефано Ріццотто офіційно оголосили втікачем, який переховується від правосуддя, не забувши про його законне право мати адвоката. Так, сам того не знаючи, він отримав громадського захисника. Останній виконав свою місію — оскаржив постанову про затримання, винесену на підставі кримінального процесуального кодексу Італії. Ця спроба видалася невдалою, оскільки суд дійшов висновку, що докази свідчать про винуватість підозрюваного та, зважаючи на його поведінку, запобіжний захід призначений цілком справедливо.

Арешт знайшов свого «власника» на Мальті, і той одразу найняв нового захисника. Згодом чоловіка екстрадували на батьківщину й помістили в одну з римських тюрем. Новоявлений адвокат, беручись за справу, серед іншого отримав результат оскарження затримання від попередника. Разом зі своїм клієнтом той був присутній на допиті, який проводив слідчий суддя.

Новий захисник знову оскаржив тримання під вартою С.Ріццотто. Його заяву визнали неприйнятною через те, що останній, від імені якого діяв правник, уже використав єдиний шанс на оскарження постанови.

Уже тоді заявник згадав про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, точніше, про недотримання §4 її ст.5. Адже, за його словами, про обвинувачення він почув лише в день арешту, а оскарження затримання відбулося задовго до цього та, зрозуміло, без його відома. З огляду неординарну ситуацію суд, на його думку, мав би спочатку оцінити ці обставини при прийнятті рішення про неприйнятність скарги.

Заяви обвинувачено дійшли й до Верховного суду Італії, який, ставлячи крапку у справі, знову відмовив у їх задоволенні, посилаючись на прецедентне право. Найвища інстанція керувалася принципом єдності права на оскарження, згідно з яким звернення в інтересах утікача адвоката (найнятого за договором чи призначеного державою) унеможливлює право заявника особисто подати нову скаргу або клопотати про поновлення строку подання апеляції. Цим принципом здебільшого керуються при заочних рішеннях, які стосуються саме запобіжних заходів.

Паралельно захист пішов іншим шляхом — адвокат подав слідчому судді з Палермо, котрий спочатку виніс постанову про затримання С.Ріццотто, клопотання про її скасування та призначення більш м’якого запобіжного заходу. Прохання обґрунтовувалося тим, що підзахисного фактично позбавили можливості подати апеляцію на постанову.

Анулювання постанови не відбулося, оскільки вчинки заявника не давали судді іншого вибору, крім як обмежити його волю. Провадження завершилося засудженням на 2 роки і 8 місяців та штрафом у розмірі €12 тис.

Відстоювати свої аргументи

Упевненість у порушенні конвенції під час розгляду його справи привела С.Ріццотто до Європейського суду з прав людини. Він скаржився на те, що йому було відмовлено в ефективній судовій перевірці законності затримання, і стверджував, що процедура мала низку недоліків.

У Страсбурзі визнали, що скарги підпадають під дію §4 ст.5 конвенції, яка гарантує кожній людині, яку заарештували, право на розгляд справи в суді, щоб переконатись у законності затримання.

Крім цього, С.Ріццотто також стверджував, що ніколи не контактував з адвокатом, якого йому призначили, а отже, не міг відстоювати власні аргументи проти рішення про позбавлення волі. Він зазначав, що на підтримку його позиції виніс рішення Конституційний суд Італії, який у 2009 р. визнав неконституційною нездатність засудженого заочно оскаржити своє засудження в тих випадках, коли державний захисник скористався цим правом без його відома. Тому заявник уважав, що в його випадку суди мали спиратися на принципи, встановлені конституційною юрисдикцією.

С.Ріццотто також додав, що його допитував суддя з Риму, тоді як постанову про затримання виносив суддя з Палермо. До того ж у нього не було достатньо часу й можливості для підготовки свого захисту, він не мав змоги бути присутнім на слуханні справи в Палермо.

Суд нагадав, що першою фундаментальною гарантією відповідно до §4 ст.5 конвенції є право бути почутим суддею під час оскарження затримання. Для осіб, яких затримано в умовах, описаних у §1 ст.5 конвенції, слухання має бути обов’язковим. Воно мусить бути змагальним, проводитися за участю адвоката та свідків. Утім, захисник, який представляв інтереси заявника на громадських засадах, вирішив оскаржувати постанову про затримання без відома свого клієнта, якого на той час правоохоронці ще не знайшли. Тому заявник не мав можливості спілкуватись із зазначеним адвокатом і направити свої аргументи на підтримку прохання про звільнення. Отже, права бути почутим суддею в С.Ріццотто не було.

На додачу у Страсбурзі нагадали, що конвенція покликана «гарантувати не теоретичні або ілюзорн права». Це означає, що призначення адвоката саме собою не забезпечує ефективної допомоги (висновок, викладений у рішенні у справі «Sakhnovskiy v. Russia»).

Таким чином, заборона повторного оскарження постанови про затримання спричинила порушення конвенції, за яке ЄСПЛ уважав за доцільне присудити компенсацію в розмірі €4 тис. За твердженнями С.Ріццотто, його витрати  на розгляд заяви у Страсбурзі перевалили за €22 тис., утім, італійський уряд, за рішенням Суду, компенсує йому тільки €7 тис.