Еволюція слуг народу в слуг Президента
2 вересня 2019 року Комітет Верховної Ради України з питань антикорупційної політики на своєму засіданні одноголосно прийняв висновок. В ньому сказано, що в проекті президентського закону №1014 щодо змін до статті 106 Конституції стосовно закріплення повноважень Президента утворювати незалежні регуляторні органи, Національне антикорупційне бюро України, призначати на посади та звільняти з посад директора Національного антикорупційного бюро України і директора Державного бюро розслідувань - виявлено корупціогенні фактори. Хоча, формально сам проект відповідає антикорупційному законодавству.
На що саме звернули увагу члени Комітету як на корупційні ризики/корупціогенні фактори?
По-перше. На відсутність у проекті закону уточнення про те, що директор НАБУ призначається Президентом саме за результатами конкурсу. Жодного слова!
І хоча пропозиція надання повноважень главі держави призначати та звільняти директора Бюро не викликала заперечень, чомусь суб’єкт законодавчої ініціативи, виявивши бажання внести зміни до Основного Закону для того, щоб закон «Про Національне антикорупційне бюро України» не містив неконституційних положень, зовсім не звернув увагу, що згідно цього ж закону, Президент має інші неконституційні повноваження - визначає представників до конкурсної комісії, затверджую положення про раду громадського контролю та призначає аудитора НАБУ.
Що ж, власне, до конкурсних комісій, то у недавньому рішенні у справі НКРЄКП, Конституційний Суд чітко вказав, що повноваження глави держави та єдиного органу законодавчої влади в Україні щодо формування конкурсної комісії, як і право Президента призначати членів Комісії та достроково припиняти їхні повноваження, Конституцією України не передбачені. Вказані повноваження, виходять за межі конституційної компетенції парламенту і глави держави.
По-друге. Комітет зазначив, що потрібно уточнити про які саме регуляторні органи йдеться, адже їх перелік чітко визначений законом «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Водночас у вже згаданому рішенні Конституційного Суду у справі по НКРЕКП, КС вказує, що Основний Закон допускає утворення органу державної влади, який здійснюватиме державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як центрального органу виконавчої влади. Відповідно до Конституції такий орган може бути утворений Кабінетом Міністрів (пункт 9-1 статті 116) із законодавчим визначенням Верховною Радою його організації і діяльності (пункт 12 частини першої статті 92).
Тому цілком очевидно, що ці повноваження мають бути за Кабміном.
По-третє. Президентським проектом передбачається, що саме глава держави призначатиме та звільнятиме з посади директора ДБР.
Але Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади. Конституція визначає, що саме Кабінет Міністрів призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів.
Таким чином, цілком очевидно, що потрібно не надавати Президенту на конституційному рівні право призначати директора Державного бюро розслідувань. Натомість, треба привести у відповідність до Основного Закону саме закон про ДБР, змінивши суб’єкта призначення директора Бюро на Кабінет Міністрів.
Більш того, не менш очевидно, що визначення в Основному Законі одночасно двох суб'єктів, до повноважень яких фактично віднесено призначення керівника такого органу центральної виконавчої влади, як Державне бюро розслідувань порушуватиме принцип юридичної визначеності та створюватиме певну колізію.
В свою чергу, наявність юридичних колізій нормативних приписів та нечітке визначення в проекті відповідного акту функцій, прав, обов’язків і відповідальності органів державної влади відповідно до Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції 24.04.2017 № 1395/5 - віднесене до корупціогенних факторів.
Антикорупційна організація «Трансперенсі Інтернешнл Україна» опублікувала і свій аналіз вказаного проекту закону, в якому вказано, що передбачені проектом закону повноваження глави держави «можуть дати початок невиправданій концентрації влади в руках Президента»
Через два дні текст проекту закону не помінявся, проте висновок комітету в частині наявності корупціогенних факторів було змінено на протилежний.
Голова комітету поінформувала на засіданні, що до вказаного висновку «є питання». В якості «тяжкої артилерії» на підтримку рішення про зміну висновку був запрошений представник Президента у Конституційному Суді Федір Веніславський. У властивій йому манері представник Президента у КС робив вигляд, що не чує доводів, які йому кажуть інші, і повторював мантри про те, як все правильно, мабуть намагаючись цим підкреслити, що ніхто з присутніх начебто нічого не розуміє.
У результаті 11 депутатів від «Слуг народу» проголосували «за», і попереднє рішення Комітету було скасовано, хоча інші 7 членів Комітету від різних фракцій були проти.
Виникає закономірне питання – який взагалі сенс в проведенні антикорупційної експертизи законопроектів, коли у разі виникнення «питань» з боку представників Президента будь-який висновок про наявність корупціогенних факторів, через два дні буде змінено на протилежний?
Антоніна Славицька - народний депутат України, член Комітету ВР з питань антикорупційної політики.
Матеріали за темою
ААУ запрошує на II Антикорупційний форум
11.04.2024
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!