Якщо договором розмір ділянки не визначений, до покупця переходить право власності на частину ділянки, яка зайнята будинком, і на частину, необхідну для його обслуговування.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
6 листопада 2012 року м.Київ №21-335а12
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,
при секретареві судового засідання Ключник А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 13 до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, треті особи: Особа 11, Особа 14 про зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
4 лютого 2009 року Особа 13 звернувся до суду з позовом до управління про зобов’язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору дарування від 28.02.95 він є власником житлового будинку за Адресою 1 з відповідними господарськими та побутовими будівлями й спорудами, що знаходиться на земельній ділянці площею 1852 м2 .
Частину вказаної земельної ділянки площею 400 м2 позивач передав у користування Особі 11 за договором безстрокової оренди від 10.10.2001.
Особа 13 просив виключити з автоматизованої системи програмного комплексу «Кадастр» відомості щодо реєстрації за Особою 11 вищезазначеної земельної ділянки, а технічний звіт щодо встановлення зовнішніх меж землекористування від 8.04.2008, виготовлений приватним підприємством «Спектр» на підставі судових рішень, які пізніше були скасовані, — анулювати.
Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 8.12.2009, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 та Вищого адміністративного суду від 18.04.2012, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, з думкою яких погодився й касаційний суд, виходили з того, що ст.377 Цивільного кодексу (у редакції, чинній на час виникнення відносин) закріплює лише право власника житлового будинку, будівлі чи споруди на отримання в користування земельної ділянки, на якій вони розміщуються.
Також зазначив, що ч.1 ст.377 ЦК надає право позивачу звернутися у встановленому законом порядку до органів місцевого самоврядування з вимогою зареєструвати за ним право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться його будинок, та видати державний акт про право користування земельною ділянкою.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Особа 13 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави неоднакового застосування ВАС стст.125, 126 Земельного кодексу (у редакції, чинній на час виникнення відносин) та ст.377 ЦК.
На обгрунтування заяви він додав копії рішень ВАС від 2.11.2010 (справа №К-1997/08), 24.05 та 8.12.2011 (справи №№К-14581/07, К-12402/09 відповідно), 24.05.2012 (справа №К-27922/09-С), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.
У цих рішеннях касаційний суд дійшов висновку, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування стст.125, 126 ЗК та ст.377 ЦК, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.
Питання виникнення права власності або права користування земельними ділянками урегульовані ЗК. Так, згідно з чч.1, 2 ст.116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ст.120 ЗК до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Статтею 377 ЦК встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача споруди переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Отже, законодавством визначено, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.
Частинами 1, 2 ст.125 ЗК встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності та право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.
Статтею 126 цього ж кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку й право постійного користування земельною ділянкою посвідчуються державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Порівняльно-правовий аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що законодавець розмежовує поняття «надання» та «придбання» земельної ділянки в користування або у власність.
Під наданням земельної ділянки в користування або у власність законодавець розуміє як прийняття органом відповідного рішення про надання землі у власність або в користування, так і подальше оформлення документа, який згідно зі ст.126 ЗК посвідчує право на землю.
Придбання земельної ділянки у власність — це виникнення права на земельну ділянку, яка раніше надавалася і на яку є правовстановлюючі документи, визначені ст.126 ЗК, на підставі цивільно-правової угоди.
Таким чином, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, при цьому документами, які посвідчують право на землю, є відповідні документи, які видавалися при її наданні.
ВАС, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, не звернув уваги на відмінності правового регулювання отримання земельної ділянки в користування або у власність на підставі її надання чи придбання, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення.
Оскільки висновок касаційного суду в справі, що розглядається, грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, ухвала ВАС від 18.04.2012 підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до цього ж суду.
Ураховуючи наведене та керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 13 задовольнити.
Ухвалу ВАС від 18.04.2012 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!