Відправка позивачем пропозицій про внесення змін в спірний договір оренди є виключно його правом, а не обов'язком.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
20 листопада 2012 року м.Київ №3-53гс12
Судова палата в господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Барбари В.П.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Фесенка Л.І., Шицького І.Б.,
розглянувши за участю представників:
Дніпропетровської міської ради — Герасимчука С.С.,
Генеральної прокуратури — Баклан Н.Ю.,
Міністерства юстиції — Станецької О.В.,
заяву Дніпропетровської міської ради про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 26.06.2012 у справі №28/5005/640/2012 за позовом прокурора Жовтневого району м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа — Державна податкова інспекція в Жовтневому районі м.Дніпропетровська, про внесення змін до договору оренди земельної ділянки,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2011 року прокурор Жовтневого району м.Дніпропетровська звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», третя особа — ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська, про внесення змін до п.4.1 договору оренди земельної ділянки від 30.01.2006, укладеного між Дніпропетровською міською радою та банком, в якому просив викласти п.4.1 в наступній редакції: «Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України».
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач не дав згоди на приведення п.4.1 спірного договору оренди, який встановлює розмір орендної плати, у відповідність до вимог закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 3.06.2008 та ст.288 ПК, якими визначено граничні розміри річної орендної плати за земельну ділянку.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2012 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2012 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Постановою ВГС від 26.06.2012 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 скасовано, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2012 залишено без зміни.
В основу постанови касаційного суду покладено висновки про те, що недотримання позивачем вимог ч.2 ст.188 ГК щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну договору оренди земельної ділянки, у разі виникнення такої необхідності, позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору.
Дніпропетровською міською радою в порядку ст.11119 ГПК подано заяву про перегляд ВС постанови ВГС від 26.06.2012 у справі №28/5005/640/2012 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.188 ГК у правовідносинах щодо порядку внесення змін до господарських договорів.
На обгрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанову ВГС від 12.06.2012 у справі №17/5005/8502/2011, в якій висловлено правову позицію про те, що недотримання позивачем вимог ч.2 ст.188 ГК щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну договору оренди земельної ділянки, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє прокурора права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору.
Ухвалою ВГС від 26.09.2012 у справі №28/5005/640/2012 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду ВС постанови ВГС від 26.06.2012.
Ухвалою ВС від 26.10.2012:
— відкрито провадження з перегляду постанови ВГС від 26.06.2012 у справі №28/5005/640/2012,
— витребувано матеріали справи,
— доручено голові Науково-консультативної ради при ВС підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.188 ГК у правовідносинах щодо порядку внесення змін до господарських договорів,
— визначено Кабінет Міністрів органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання в правовідносинах щодо порядку внесення змін до господарських договорів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника сторони, дослідивши викладені в заяві доводи, Судова палата вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами встановлено, що 30.01.2006 року Дніпропетровською міською радою та АКІБ «УкрСиббанк» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки строком дії на 15 років (п.3.1 договору оренди).
Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки та дорівнює земельному податку. Розмір орендної плати переглядається щорічно, зокрема й у випадку зміни розмірів земельного податку, та в інших випадках, передбачених законом (пп.4.1, 4.7 договору оренди).
Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 3.06.2008 №309-VI внесено зміни до чч.4, 5 ст.21 закону «Про оренду землі», відповідно до яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення — розміру земельного податку, що встановлюється законом «Про плату за землю»; для інших категорій земель — трикратного розміру земельного податку, що встановлюється законом «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12% їх нормативної грошової оцінки. При цьому в разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.
У зв’язку із введенням у дію з 1.01.2011 ПК закон України «Про плату за землю» втратив чинність (ч.2 прикінцевих положень ПК).
Статтею 288 ПК встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення — розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель — трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об’єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), — 3% нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів — чотирикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, — 12% нормативної грошової оцінки.
Отже, встановлення ст.288 ПК граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є підставою для приведення положень спірного договору оренди земельної ділянки у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати.
Проте відповідних змін до п.4.1 договору оренди земельної ділянки від 30.01.2006 з метою приведення його у відповідність до вимог Податкового кодексу сторонами договору не здійснено, факту надання відповідачем згоди на внесення змін до договору господарськими судами не встановлено.
Вищий господарський суд, скасовуючи постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 та залишаючи без зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2012, вказав про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що недотримання позивачем вимог ч.2 ст.188 ГК щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну договору оренди земельної ділянки, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору.
Проте з таким висновком не можна погодитися з таких підстав.
Статтею 30 закону «Про оренду землі» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Відповідно до ч.2 ст.188 ГК сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Рішенням КС від 9.7.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч.2 ст.124 Конституції стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов’язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч.2 ст.188 ГК щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
Аналогічну правову позицію про те, що недотримання позивачем вимог ч.2 ст.188 ГК не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача та вирішити спір в судовому порядку, викладено в постанові ВГС від 12.06.2012 у справі №17/5005/8502/2011.
Враховуючи викладене, постанова ВГС від 26.06.2012 у справі №28/5005/640/2012 прийнята внаслідок неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права та підлягає скасуванню як незаконна і необгрунтована, а справа — направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду.
Керуючись стст.11114—11126 ГПК, судова палата
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Дніпропетровської міської ради про перегляд ВС постанови ВГС від 26.06.2012 у справі №28/5005/640/2012 задовольнити.
Скасувати постанову ВГС від 26.06.2012 у справі №28/5005/640/2012, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.11116 ГПК.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!