ЄСПЛ визначив, коли можна не виконувати ордери на арешт
Суди, розглядаючи питання про видачу, мають перевіряти підстави для відмови в екстрадиції на наявність достатніх фактичних даних. Юстиція вчинила з точністю до навпаки.
Заявниками у справі «Romeo Castaño v. Belgium» виступили 5 громадян Іспанії — діти підполковника Рамона Ромео, убитого в 1981 р. в Більбао підрозділом спеціального призначення. Силовики стверджували, що він належав до терористичної організації ЕТА.
У 2004 і 2005 рр. іспанський суддя видав 2 європейські ордери на арешт N.J.E., громадянки Іспанії баскського походження, яку підозрювали в тому, що вона стріляла в батька заявників.
У 2013 році N.J.E., котра перебувала в Бельгії, затримали за рішенням судді першої інстанції м.Гент, який проводив розслідування. Через кілька днів відділ з передання справ на розгляд того ж суду оголосив ордери на арешт забезпеченими правовою санкцією.
Проте за апеляцією відділ обвинувачення відмовив у виконанні ордерів, виявивши: існували серйозні підстави вважати, що виконання ордера порушить основні права N.J.E., тому її звільнили. Федеральна прокуратура подала апеляцію з питань права, яку відхилив касаційний суд.
У 2015 р. суддя, який проводив розслідування, видав новий європейський ордер на арешт N.J.E. Органи влади Бельгії відмовилися виконувати його з тих самих підстав, що й раніше.
У цій справі заявники скаржилися на те, що їх право на ефективне розслідування було порушене внаслідок відмови органів влади Бельгії виконати ордери на арешт.
Європейський суд з прав людини зазначив, що ризик нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження для особи, стосовно якої був поданий запит про видачу, може вважатися законною підставою для відмови у виконанні ордера на арешт, отже, і для відмови в співпраці, яка вимагається. Проте висновок про існування цього ризику мав спиратися на фактичну основу.
ЄСПЛ постановив, що перевірка, проведена судами Бельгії, не була достатньо обґрунтованою, аби виявити, що підстава, на яку вони посилалися для відмови у видачі N.J.E. на шкоду правам заявників, мала достатню фактичну основу. Між іншим, органи влади Бельгії не намагалися визначити реальний та індивідуальний ризик порушення прав N.J.E. згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод або будь-які структурні недоліки стосовно умов тримання під вартою в Іспанії.
Євросуд наголосив на тому, що ризик нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження у зв’язку з умовами тримання під вартою в Іспанії для особи, стосовно якої був поданий запит про видачу, може становити законну підставу для відмови у виконанні ордера на арешт, отже, і для відмови в співпраці з Іспанією. Проте висновок про існування такого ризику повинен мати достатню фактичну основу, а також ураховувати права третіх сторін.
Крім того, органи влади Бельгії не скористалися можливістю згідно зі своїм законодавством подати запит про додаткову інформацію щодо застосування режиму в’язниці у справі N.J.E. Як наслідок, перевірка, проведена судами Бельгії під час провадження про видачу, не була достатньо обґрунтованою, аби у Страсбурзі не виявили, що підстава, на яку вони посилалися для відмови у видачі N.J.E. на шкоду правам заявників, мала достатню фактичну основу. Відповідно, Бельгія не виконала свого зобов’язання співпрацювати, яке випливає з процесуального аспекту ст.2 конвенції. Отже, мало місце порушення цього положення.
Одначе Суд наголосив, що виявлення порушення не обов’язково означає, що Бельгія мусила передати N.J.E. органам влади Іспанії. Відсутність достатньої фактичної підтримки відмови в її видачі навела на висновок про порушення ст.2. Воно також жодним чином не зменшило зобов’язання органів влади Бельгії перевірити, чи не ризикуватиме N.J.E. зазнати поводження, що суперечить ст.3 конвенції, у випадку її передання органам влади Іспанії.
Загалом рішення ЄСПЛ неможливо тлумачити як таке, що зменшує зобов’язання держав утримуватися від екстрадиції особи в державу, яка подає запит, якщо існують істотні причини вважати, що у випадку екстрадиції особа дійсно зіткнеться з ризиком поводження, що суперечить ст.3 конвенції, та перевіряти, чи не існує такого ризику.
Суд постановив, що Бельгія повинна виплатити по €5000 кожному заявникові як компенсацію за моральну шкоду та покрити €7260 витрат.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!