Феміда на семи «вітрах»

Хто та що впливає на думку громадянина при формуванні довіри до суду?

Не потрібно обіймати якусь високу посаду, щоб відчути рівень довіри до суду. Пересічний громадянин, який ніколи не вирішував спорів у суді, — найбільш об’єктивний член журі, який дасть справедливу оцінку судовій системі. Спробуємо розібратися в тому, хто і що впливає на його думку при формуванні довіри чи недовіри до суду.

Суб’єкти формування довіри

Основними суб’єктами формування довіри до судів є:

• cистема органів державної влади: Адміністрація Президента (Офіс Президента), Верховна Рада, Кабінет Міністрів, правоохоронні органи, окремі політики тощо;

• cистема органів судової влади: суди, Рада суддів, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада правосуддя;

• cудді;

• засоби масової інформації;

• громадяни;

• міжнародні громадські організації.

Судова влада разом із законодавчою та виконавчою становить державну владу. В системі органів державної влади працює і система органів судової. Основними завданнями усіх органів державної влади є виконання покладених на них завдань і функцій відповідно до закону (кінцева мета — забезпечення і захист прав громадян).

При цьому жоден закон не встановлює переваги якогось публічного органу над іншими. Ніхто не має права давати непрофесійну оцінку діям або бездіяльності інших органів, це не передбачено жодним підзаконним нормативно-правовим актом.

Проте що бачить пересічний громадянин?

Органи влади: безпідставні звинувачення, непрофесійні оцінки

Із кожною зміною влади (не судової) у публічній площині починаються розмови про необхідність реформування судової системи, мотивується це різними обставинами, у тому числі відсутністю довіри. І це зачароване коло: початок каденції керівників держави супроводжується реформуванням судової системи, по завершенню каденції реформування припиняється. Але приходять нові — і все відбувається по колу. Усі передвиборчі гасла містять тезу про те, що потрібно все змінювати, все погано, буде краще, у тому числі судова система.

Окремі політики взагалі вважають за необхідне негативно висловитися про судову систему.

Деякі представники правоохоронних органів, які здійснюють розслідування або державне представництво (обвинувачення) в суді, часто нарікають на несправедливий суд. При цьому ні керівництво цих органів, ні суддя, який розглядав справу, не скаржаться на низьку якість підготовки документів досудового слідства та низьку професійну підготовку представника.

Цей перелік можна продовжувати, але головний меседж очевидний: кожний орган державної влади, кожна посадова особа, політик повинні якісно виконувати свої обов’язки, передбачені законом, а не займатися пошуком винних, у тому числі у своїх помилках. У цьому випадку безпідставне звинувачення і непрофесійне оцінювання судової системи — це у більшості випадків прикриття неналежного виконання своїх обов’язків.

Органи судової влади: брак компромісів, взаємні звинувачення

Рівень довіри до судової системи залежить і від якості роботи її органів, зокрема судів усіх інстанцій.

Звичайно ж, запорукою якісного функціонування судової системи є стала практика правозастосування, формування якої покладено насамперед на Верховний Суд. У суддівській спільноті не завжди почуєш позитивні відгуки щодо практики та правових позицій.

Із перетворенням Верховного Суду України на Верховний Суд суспільство отримало оновлену найвищу судову інституцію. Не секрет, що рівень довіри громадян до нового ВС найвищий серед судів. Однак щоденними дописами у соціальних мережах про те, який марафон пробігли чи яку вдягли вишиванку, такий високий рівень довіри довго не втримати.

Забезпечуючи цю установу суттєвим бюджетним фінансуванням, не можна залишатися осторонь усієї судової системи. Потрібно пам’ятати, що судовий процес починається з першої інстанції, найбільше засідань (і фактично розгляд справ) проводиться саме тут. Систематична комунікація ВС із судами нижчого рівня — це запорука єдиної практики, передбачуваності судових рішень і, як наслідок, довіри громадян до суду.

Не можуть залишитися осторонь ВККС та ВРП — органи, які беруть безпосередню участь у формуванні суддівського корпусу, кваліфікаційному оцінюванні та розгляді скарг на дії суддів.

Порядок добору та призначення на посаду судді відповідно до ст.70 закону «Про судоустрій і статус суддів» включає 15 стадій, завершується виданням указу Президента про призначення на посаду судді.

Кваліфікаційне оцінювання відповідно до ст.85 того ж закону складається з іспиту, дослідження досьє та співбесіди. Ці етапи передбачають: складання тестів, виконання практичного завдання, складання психологічних та IQ-тестів для перевірки морально-психологічних якостей, загальних здібностей.

З метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді або кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності створена громадська рада доброчесності, членами якої є представники громадськості.

Рада суддів — самоврядний суддівський орган, покликаний займатися організаційними питаннями, питанням захисту інтересів судів і суддів. Останні події довкола цієї установи, зокрема публічні звинувачення з боку її керівників представників інших органів влади, які в подальшому не підтверджуються жодними доказами, також не додають довіри до судової системи.

Вбачається, що наявної процедури призначення та оцінювання більш ніж достатньо для задоволення запиту суспільства. Проте названим інституціям не завжди вдається дійти компромісу. Хоча вони мають ставити перед собою одну мету — підвищення довіри до судової системи. При цьому вирішення суперечностей стає предметом публічного обговорення і взаємних звинувачень.

Суддя: поведінка одного — враження про всіх

Довіра до судової системи, звичайно ж, залежить від самого судді — від його професійних і особистих якостей.

Законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено такі вимоги до громадянина, який виявив намір стати суддею, — компетентність та доброчесність. Через критерій компетентності розкривається професійний рівень кандидата на посаду судді чи особи, яка вже працює суддею, а отже, є компетентною, а через доброчесність — її відповідність морально-етичним вимогам.

Компетентність та доброчесність — це саме ті риси, якими має бути наділений суддя. Вони є необхідними як на етапі зайняття посади, так і протягом усього професійного життя, адже певним чином характеризують суддю, впливають на думку про нього як колег, так і громадськості.

Суддя — це не тільки професія, це насамперед людина, від якої залежить ставлення суспільства до судів і рівень довіри до судової влади. Беззаперечним є те, що поведінка одного судді має вплив на враження про певний суд і всю судову систему.

Дуже прикро визнавати, що неправомірну поведінку одного судді громадськість сприймає (через різні інформаційні джерела) як таку, що властива всім представникам професії. Років 5—7 тому прізвища окремих суддів очолювали рейтинги впізнаваності. Проте не варто спекулювати на цьому і давати негативну оцінку всім суддям, більшість яких є висококваліфікованими, професійними і порядними людьми.

За кожне протиправне діяння судді передбачена відповідальність. Закон визначає органи, які розглядають скарги громадян на дії суддів. Притягти суддю до відповідальності — не проблема. Питання його недоторканності в контексті кримінальної відповідальності обмежується дозволом відповідного органу. ВРП у цьому випадку працює максимально оперативно, даючи свою згоду.

ЗМІ: зосередження на негативі, створенні «сенсацій»

В умовах реформування судової системи важливим суб’єктом формування довіри до судової влади є ЗМІ. Це той інформаційний місток, який веде до споживача — громадянина. Саме вони здебільшого формують думку суспільства. І тому надзвичайно важливо висвітлювати роботу судової системи об’єктивно і професійно.

Проте зазвичай ЗМІ зосереджують увагу лише на негативних моментах роботи судової системи, висвітлюючи лише певний випадок, ототожнюючи діяльність конкретного судді з усіма іншими.

Журналісти, на жаль, (крім профільних юридичних ЗМІ) вкрай рідко глибоко досліджують тему, яку висвітлюють, не знають юридичної термінології, плутають терміни. Пересічний громадянин це сприймає нормально, проте юристу це ріже вухо. Але найгірше навіть не це, а те, що, не заглиблюючись у суть питання, такі псевдожурналісти дають поверхову оцінку, створюють «сенсацію», шоу і запускають в ефір чи публікують!

Це шкодить авторитету судової влади і, відповідно, авторитету державної влади в цілому.

Співпраця зі ЗМІ має бути спрямована на виявлення недоліків з метою усунення їхньої причини, трансформацію заради покращення. Чи готові до такої співпраці суди? Однозначно так!

У Господарському суді м.Києва систематично проводяться круглі столи, семінари, тематичні зустрічі. На таких заходах завжди присутні представники ЗМІ, ми самі запрошуємо їх і завжди раді співпраці.

Громадяни: що показує опитування?

Важливими суб’єктами формування довіри до судової системи є громадяни: ті, хто здійснює представництво інтересів, чи ті, хто самостійно звертається до суду по захист порушеного права.

З метою визначення рівня довіри, оцінки якості, забезпечення доступу до правосуддя та інформаційної відкритості Господарський суд м.Києва у період з 18 до 27 червня цього року провів анонімне опитування відвідувачів. За основу було взято рамкову систему оцінювання роботи суду (стандарти, показники та методи), розроблену програмою USAID «Справедливе правосуддя». Таке опитування ГСК проводить систематично.

Перелік запитань був великим, у тому числі щодо зручності розташування суду, зручності приміщень, зали засідань, інформаційних стендів, повноти інформації на сайті, якості роботи канцелярії тощо. Відповідаючи на запитання: чи довіряєте ви Господарському суду м.Києва? — «цілком так» сказали 43% респондентів, «швидше так» — 37, «більш-менш» — 14, «швидше ні» — 3 і «цілком ні» — 3%.

Оцінка якості роботи суду: «відмінно» — 47%, «добре» — 41, «задовільно» — 10, «незадовільно» — 2%.

Очевидно, що більшість відвідувачів висловлює довіру до суду, а відповідно, і до всієї судової системи.

Міжнародні організації: об’єктивні дослідження

Діяльність міжнародних громадських організацій також спрямована на з’ясування рівня довіри до судової системи України. Проте вбачається, що для цих організацій кінцевим споживачем послуг судової системи є не громадянин України, а іноземні громадяни чи юридичні особи. Високий рівень довіри до суду — це наявність привабливого інвестиційного клімату в країні, відчуття захищеності та зниження ризиків для бізнесу.

Дослідження міжнародних громадських організацій максимально об’єктивні.

Так, у висновку USAID «Нове правосуддя», написаному за результатами опитування (2019) правників та присяжних стосовно судової реформи та спроможності судової системи України підтримувати верховенство права й сприяти подоланню корупції, містяться такі ключові результати.

Адвокати і прокурори стали більш лояльними до судів. 72% опитаних визнають, що відповідно до їхнього досвіду участі в судових провадженнях протягом останніх 24 місяців судові рішення є чіткими й належним чином обґрунтованими. 60% респондентів вважають, що судді ухвалюють законні й справедливі рішення.

За результатами попереднього опитування адвокатів і прокурорів, що проводилося у вересні 2018 року, аналогічні показники становили 59% і 53% відповідно.

Адвокати і прокурори не так негативно стали сприймати деякі ключові положення судової реформи. 63% респондентів у лютому 2019 року (проти 68% у вересні 2018-го) зазначили, що звуження суддівського імунітету до функціонального приведе до покращення ситуації у судовій системі України. 57% (проти 64) — дотримуються аналогічної думки щодо повернення до триланкової судової системи. 58% респондентів (проти 64) констатують прогрес в оновленні ВС.

Представляючи сторони судового процесу, адвокати і прокурори більше довіряють судам (56% проти 47 у вересні 2018-го), судовій системі загалом (44% проти 41), Службі безпеки (33% проти 28) та Національному антикорупційному бюро (32% проти 28).

Ключові висновки

Останнім часом ситуація у судах України дещо поліпшилася. Вони стають все більше «орієнтованими на користувачів», що приводить до кращого їх сприйняття громадянами.

Ситуація з викриттям корупційних злочинів залишається незмінною: поліпшень не спостерігається. Це свідчить про відсутність прогресу в реалізації антикорупційної політики в частині належного захисту викривачів і ще раз доводить важливість нещодавно створеного Вищого антикорупційного суду.

Такі висновки позбавлені штучного оптимізму, хоча й має місце незначне зростання рівня довіри до суду. Проте це маленький стимул для великої роботи.