Катерина Доценко

Наслідки, до яких може призвести визнання неконституційним положення про авансовий внесок у виконавчому провадженні

Рішенням Конституційного Суду від 15 травня 2019 року було визнано таким, що не відповідає Конституції положення ч.2 ст.26 закону «Про виконавче провадження». Отже, на цей час до коштів виконавчого провадження не належить авансовий внесок, та особа яка звертається із відповідною заявою про відкриття виконавчого провадження не зобов’язана додавати квитанцію про сплату авансового внеску у встановленому законодавством розмірі, який, до речі, був чималим.

На мою думку, визнання неконституційним положення закону «Про виконавче провадження» стосовно авансового внеску не спричинить суттєвого зниження ефективності виконання судових рішень з огляду на таке.

По перше, до дати визначення вказаного положення неконституційним, закон «Про виконавче провадження» містив виключний перелік підстав (залежно від характеру спірних правовідносин, або особи – стягувача), за яких стягувач звільнявся від сплати авансового внеску.

Отже, законодавець з самого початку передбачав можливість не внесення авансового внеску, гарантуючи обов’язкове виконання судового рішення для кожного.

Як щодо приватних виконавців?

Внаслідок визнання неконституційним положення про авансовий внесок виникає питання щодо того, чи не призведе вказане рішення КС до масових відмов приватних виконавців від залучення до виконавчих проваджень. Тож, слід зауважити наступне:

Законом «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачена винагорода виконавця за вчинення виконавчих дій що складається з основної та додаткової винагороди.

Основна винагорода є обов’язковою та встановлюється у вигляді фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру або у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Так, відповідно до п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 8.09.2016 №643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому законом “Про виконавче провадження”, одержує основну винагороду у розмірі 10% стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Приватний виконавець, який забезпечив у порядку, встановленому законом “Про виконавче провадження”, фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, одержує основну винагороду в розмірі 4 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - в розмірі 8 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.8. ст.31 закону, «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця. За погодженням із стягувачем додаткова винагорода приватного виконавця може бути сплачена протягом усього строку здійснення виконавчого провадження повністю або частково.

Отже, у випадку зацікавленості стягувача у виконанні судового рішення приватним виконавцем, він може визначити додаткову винагороду, із обумовленим між ними строком для сплати такої винагороди.

Тож, встановлений чинним законодавством України механізм оплати винагороди приватних виконавців є достатнім для здійснення ними належного виконання судових рішень. Варто пам’ятати, що основною метою для приватних виконавців є результат – виконання судового рішення, від виконання якого залежить сума його основної винагороди. А загальною метою діяльності органів, що здійснюють примусове виконання рішень є  виконання судового рішення, що є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист.