Вони озирнулися подивитись...

Нова влада обіцяє не вдаватися до спроб радикально перекроїти судову систему, але не проти перевести ВККС до Маріуполя

Правники зібрались, аби підсумувати 3 роки судової реформи, і дійшли висновку, що вона триває набагато довше, до того ж до завершення не наближається. Найголовніші нововведення, які вже не за горами, — суд присяжних і зміна судової карти. А те, що вже минуло, експерти поділили на успіхи та невдачі перетворень.

На смак і колір реформи різні

Своїми думками з приводу змін поділився голова Касаційного адміністративного суду Михайло Смокович. Для нього як «верховника» найкращим нововведенням стало відібрання в парламенту повноважень обирати представників найвищої інстанції. Утім, ставлення до системи правосуддя в громадян загалом не надто покращилось. У зв’язку із цим М.Смокович зазначив, що не вірити всім законникам через призму одного рішення — неправильно.

Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів Андрій Козлов успіх реформи побачив у створенні нормативного каркасу для реалізації змін у майбутньому. Мінусом він уважає кадрову роботу, адже деякі судді навіть не розуміють, навіщо їм проходити кваліфікаційне оцінювання. Із цього випливає, що процедура сприймається як процес заради процесу.

Успіх реформи заступник голови Ради суддів Вадим Бутенко побачив, зокрема, у власній вотчині, відзначивши, що самоврядування змінилося на краще.

У зв’язку з останніми подіями присутні обговорювали більш радикальні спроби перекроїти систему — «перезапустити» кваліфікаційну комісію, Вищу раду правосуддя й навіть Верховний Суд. Представниця партії «Слуга народу», якій разом з новим Президентом приписують такі категоричні ідеї, Ірина Венедіктова, запевнила, що таких ризикованих кроків ніхто робити не буде і ніхто не сумнівається в тому, що прийшли гідні «верховники».

Утім, усі трансформації з Фемідою останніх років вона визначила як «убогу концепцію». В основному через те, що доступ до правосуддя обмежився і громадяни мають долати сотні кілометрів, аби дістатися до суду та захистити свої права. Крім цього, І.Венедіктова наполягає на першочерговій необхідності переглянути розміри судового збору. Адже мільйони, сплачені за справедливість, виходять за рамки вже навіть не норми, а посильного максимуму.

Щодо організації суддівського врядування експерт висловила думку, що члени ВРП не можуть переобиратися на другий строк.

Прийдешнє, грандіозне

Претензії до вектора реформування мають не лише громадяни, а і його головні дійові особи. Особливо нові кадри, які чекають, доки ВККС розв᾽яже всі проблеми та врешті дозволить їм уперше вдягти мантію. 656 осіб ніяк не можуть зрозуміти, чому в умовах кадрового голоду комісія не може зібратися та оголосити конкурс. Також вони цікавилися, чи доведеться їм чекати завершення кваліфоцінювання і чи отримають призначення до новоутворених окружних судів.

Це питання вони змогли поставити безпосередньо А.Козлову. Член комісії відповів, що ВККС то заміновують, то влаштовують біля її входу фаєр-шоу, тож вона «напів жиє, напів не жиє». Конкретно відповісти на запитання він не зміг, але зазначив, що резерв майбутніх служителів Феміди — це найкраще, що зараз є в комісії, тому всі намагатимуться прискорити цей процес.

Убачається, що скоро попит на нього збільшиться, оскільки після оголошення конкурсу до апеляційної інстанції першими подадуть анкети саме представники першої ланки. А коли суддів на місцевому рівні стане ще менше, буде вже не до фаєр-шоу.

Через те що ВККС перебуває у вирі подій, І.Венедіктова запропонувала перенести орган подалі від столиці, наприклад до Маріуполя, де ніщо й ніхто не заважатиме його місії. Зал одразу ж схвалив пропозицію ще й тому, що комісія буде далеко від вул. Банкової.

Утім, громадяни мають бути ближчими до правосуддя не лише як користувачі послуг, а й причетні до винесення рішень. Стару-нову ідею суду присяжних вирішили втілити в життя. Тільки переймаються, щоб у процедурі не залишилося нічого радянського. А.Козлов відзначив, що присяжні не повинні бути «кивалами», які у всьому погоджуються із суддею.

Усі озвучені плани потребують не одного року копіткої реформаторської праці. Хтось уважає, що реформа триває ще із часів незалежності й останні 3 роки — це просто новий етап. Дехто впевнений: якщо галопом, то нічого путнього вийти не може. А хтось просто чекає, коли судова система нарешті стане на рейки. Оптимісти кажуть, що залишилося ще років 10.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗБ»

Вадим БУТЕНКО,
заступник голови Ради суддів України, суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області:

— Яка роль РСУ в анонсованих реформах, зокрема в зміні судової карти?

— Рада суддів не була залучена до перегляду судової карти. Звичайно, ми виступаємо за те, щоб до цього процесу активніше залучали саме суддів. Адже вони розуміють, які проблеми можуть виникнути із цим укрупненням.

У нас є достатньо ресурсів для того, щоб моніторити цю ситуацію в регіонах, адже в кожному є представник ради, тож інформації не бракує. Проте до участі у вирішенні проблеми реорганізації нас не запрошують. Разом з тим ми постійно проявляємо ініціативу, приймаємо на засіданнях відповідні рішення.

Андрій КОЗЛОВ,
член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України:

— Ви погодилися з тим, що члени ВРП не можуть переобиратися двічі? Чи доречно переходити із ВККС до ВРП?

— Насправді законодавчих обмежень із цього приводу немає. Я дивлюся на це як на розвиток кар’єри в суддівському врядуванні. Тому думаю, що це цілком можливо.

Інша річ, з якою метою людина переходить з одного органу до іншого, які цінності, підходи та навички із собою несе.