ЄСПЛ стверджує, що обвинувачені не можуть мати менше прав, ніж засуджені
Злочин злочином, ув’язнення ув’язненням, але сімейні обставини передбачають для арештанта винятки з правила. Суд також дотримується такої думки, утім, законник не має супроводжувати обвинуваченого, щоб той попрощався із загиблим родичем. Для цього існує спеціальна служба, але вона не змогла організувати для арештанта конвой, а натомість відмовила в проханні.
Мораль і правила
Недалеко від столиці заявник у справі «Vetsev v. Bulgary» пограбував громадян. Прокуратура швидко провела розслідування, останній штрих мав додати суд. Тим часом до Вальтера Ветсева дійшла сумна звістка про смерть його брата, з яким вони були дуже близькі.
Судді — теж люди, тому після засідання було прийняте рішення щодо надання правопорушникові дозволу поїхати на похорон брата та щодо супроводу його до місця прощання наступного ж дня. Постанову передали службі обласного управління юстиції, яка у відповідь зазначила, що керується власними правилами, згідно з якими перевозити затриманих може лише із СІЗО до суду й назад.
Правда, у законі про виконання покарань і тримання під вартою прописано, що тюремна служба безпеки здійснює перевезення під конвоєм в’язнів до медичних установ, якщо є відповідний наказ начальника буцегарні. А от відповідно до кримінального процесуального кодексу особи, яким уже висунули обвинувачення, можуть отримати відстрочення виконання вироку через виняткові обставини, зокрема сімейні. Разом з тим така можливість не передбачена для попередньо ув’язнених осіб.
Навіть у разі виконання вироку обвинувачений, за болгарськими законами, може отримати відпустку до 5 днів, а от затримані за попередніми висновками не вправі користуватися такими привілеями.
У зв’язку із цим законники були змушені скасувати своє ж розпорядження, оскільки повноважень охоронній структурі вони додати не могли. Отже, заявнику сказали тверде «ні», обґрунтувавши відмову також тим, що фінансування такої поїздки було б невиправданим, до того ж вона мала відбутись у неробочий день.
Через місяць В.Ветсев підписав угоду зі стороною обвинувачення та дістав за скоєне 1,5 року позбавлення волі.
У пошуках поваги
Утім, він не забув про втрату єдиного шансу попрощатися з близьким і звернувся до Європейського суду з прав людини. Заявник стверджував, що відмова дозволити йому бути присутнім на похороні брата порушила право на повагу до його приватного й сімейного життя (ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Адже органи державної влади, по суті, втрутились у здійснення цього права. Необхідно було з’ясувати, чи такі дії відповідали закону й були мірою, необхідною для дотримання національної чи суспільної безпеки, захисту порядку й запобігання злочинам.
В.Ветсев стверджував, що закон, який не дає можливості бути присутнім на похороні родича, суперечить європейським стандартам. Адже останні вимагають не обмежувати затриманого більше, ніж потрібно, у контактах із зовнішнім світом. Відмова в приїзді на похорон брата не може бути виправдана ризиком утечі, оскільки попереднє слідство на той час уже було завершено, а в заявника раніше не було судимостей.
У Страсбурзі погодилися, що непропорційне обмеження права на приватне та сімейне життя людини, яке полягає у відмові ув’язненим покинути місце тримання з поважної причини, є порушенням ст.8 конвенції. Разом з тим відповідно до прецедентної практики Суду ця норма не гарантує безумовного права на отримання дозволу на виїзд для участі в похороні.
Тому органи влади взяли на себе зобов’язання щодо розгляду справи по суті. Проте ЄСПЛ мав оцінити питання розсуду за практикою рішень у справах «Czarnowski v.Poland» та «Kanalas v. Romania». До того ж про можливість організації поїздки під вартою Суд також свого часу висловився в рішенні у справі «Sannino v. Italy».
Було зазначено, що внутрішнє законодавство передбачає можливість отримання дозволу на конвой тільки за одним маршрутом. Це означає, що особа, яка перебуває під вартою, позбавлена можливості для участі в похороні родича. Законодавство Болгарії для осіб, які перебувають під вартою, не передбачає права покинути місце ув’язнення. Отже, відмова може розглядатись як «установлене законом» обмеження (ст.8 конвенції).
Той факт, що районний суд спочатку санкціонував перевезення заявника, а потім змінив своє рішення, пояснюється тим, що конвой зумовив би значні витрати, адже поїздка мала відбутися в неробочий день на велику відстань. Тому труднощі в організації або фінансуванні заходу стосувались оцінки пропорційності відмови. Утім, у Суді відзначили: у цьому випадку причини були не дуже важливими, оскільки законники дійшли висновку, що надання транспорту в будь-якому випадку не видається можливим відповідно до чинних норм.
Юстиція також дійшла висновку, що конвоювання суперечило чинним нормам. Отже, влада відхилила прохання заявника бути присутнім на похороні на тій підставі, що така можливість не передбачена в законодавстві. Утім, рішення було основане не на індивідуальному та детальному розгляді клопотання.
Районний суд не врахував і права людини на повагу до свого приватного й сімейного життя, а також імперативи захисту порядку та запобігання злочинності. За таких обставин ЄСПЛ оцінив те рішення як таке, що зумовило втручання в це право.
Свою моральну шкоду заявник оцінив у €5 тис. Його опоненти з боку держави вважали, що сам факт установлення порушення конвенції буде достатньою компенсацією для постраждалого. Проте Суд установив інший розмір відшкодування — €1500. Водночас на повернення судових витрат переможець не претендував. Очевидно, віддав перевагу доведенню свого права.
Конвоювати мають не лише від СІЗО до суду й навпаки, оскільки самостійно переміщуватись обвинувачений/підсудний не може.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!