Через фінанси суцільні декаданси

ЄСПЛ стверджує, що не можна засудити за приховування доходів через 2 роки після покарання за несплату податків

Виявити податкову погрішність, знайти винного, зобов’язати його сплатити штраф, відкрити кримінальне провадження, покарати порушника умовним позбавленням волі та фінансовою санкцією. І, звичайно ж, порушити ст.4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тут 3 варіанти: або Феміда знала, що повторюється, або податківці та правоохоронці не бачили далі своїх відомств, або це така собі схема бонусів для бюджету.

Недбалий CEO

За 10 років багато чого може статися. Саме стільки очолював найбільший банк країни заявник у справі «Bjarni Rmannsson v. Iceland». Утім, мабуть, не розраховував, що дещо може й повторитися.

Уже після того, як він склав свої повноваження, податкові органи ініціювали перевірку його декларації. Закралися підозри, що екс-генеральний директор отримував доходи від продажу акцій після того, як пішов з фінансової установи.

Слідство дійшло висновку, що бюджет, імовірно, недоотримав кошти, і попередило заявника: ця історія може вилитись у кримінальне провадження. Тому запропонувало йому дати пояснення із цього приводу.

Утім, пізніше було зазначено, що кримінальний процес розпочнеться, коли управління доходів ініціює переоцінку сплачених податків. Останнє не змусило себе довго чекати й направило чоловікові повідомлення про вжиття відповідних заходів. Було виявлено, що декларант приховав значні доходи, а отже, його обов’язок перед державою переглянули в бік збільшення — нарахували відсотки, які потрібно було доплатити. Заявник погодився і, відхрестившись від тюрми сплатою податку та штрафу, спокійно жив далі.

Так могла б і закінчитися ця справа. Проте тоді нею б не зацікавились у Страсбурзі.

Ще раз, і все!

Слідчі з податкової вирішили повідомити про ексцес до спеціальної прокуратури. Інформацію взяли до відома й пустили в хід набагато пізніше. Та цього разу заявник не мовчав. Його адвокат стверджував, що прокурор не міг прийняти справу, оскільки строк подання заперечень до фіскальних органів ще не сплив, а саме направлення було необґрунтованим і мало би бути відкликаним.

Податківці відповіли: можливість висловити свою думку заявник уже втратив, а спеціальний прокурор лише проведе незалежну оцінку справи, повторить розслідування й підготує обвинувальний висновок, якщо для цього є підстави. І чоловіка знову почали допитувати. А потім інкримінували йому... недекларування.

Вже тоді обвинувачений протестував проти продовження провадження через те, що це суперечить ст.4 Протоколу №7 до конвенції. Проте перша інстанція все одно підтвердила злочинну недбалість, якої було достатньо для засудження до 6 місяців позбавлення волі умовно з випробувальним строком 2 роки та штрафу в розмірі €241 тис. Прикметно, що сума грошового стягнення була визначена без будь-яких розрахунків.

Найвищу судову ланку не обурив ні цей факт, ні враження дежавю в ситуації заявника. Проте верховні судді країни вирішили, що основне покарання дещо м’яке та замінили його на 8 місяців позбавлення волі з відстроченням на 2 роки.

З калюжі та в болото

У заяві до Європейського суду з прав людини Б’ярні Рманнссон зазначав, що злочин, за який його було притягнуто до суду, був ідентичним із тим, що ліг в основу для донарахування податкових зобов’язань. Разом з тим обидва розгляди не були ні передбачуваними, ні пропорційними та не проводилися паралельно.

Натомість уряд стверджував: кримінальна справа не була порушена раніше тільки тому, що заявник клопотав про відстрочення. Водночас не висловлено заперечень, що податкові санкції розцінюються як покарання.

Одначе норма конвенції, на яку спирався Б.Рманнссон при поданні скарги до Євросуду, на думку представників держави, може застосовуватися, коли мова йде про одне правопорушення. У випадку ж скаржника митарі донарахували податки та додаткові збори, а суд покарав за цей та аналогічний проступки. І такий підхід цілком корелюється з практикою ЄСПЛ. Підтвердженням цьому є рішення у справах «A. and B. v. Norway» та «Johannesson and оthers v. Iceland». Отже, процедури були пов’язані й заявник мав їх сприймати як комплексне правове реагування на свою поведінку.

Розбіжність у показаннях та ситуацію у світлі конвенції почав досліджувати Суд. Дії і податківців, і прокурорів він визначив як розслідування злочинів. І в першому, і в другому процесі заявнику було інкриміновано переступлення податкового законодавства. І навіть опоненти стверджували, що факти, які лежать в основі обвинувального висновку, були такими ж, як і ті, що призвели до податкових доплат. Таким чином, було встановлено недотримання принципу «non bis in idem».

Після цього представникам уряду довели, що страсбурзькі рішення, на які вони посилалися, не можуть застосовуватись у цьому випадку. Оскільки у справі «A. and B. v. Norway» заявники передбачали, що стануть об’єктами кримінального переслідування та введення податкових санкцій. До того ж обидва провадження були поєднані між собою. А у справі «Johannesson and others v. Iceland» було відсутнє фактичне дублювання процедур.

У той же час уведення податкових доплат і вирок за податкові правопорушення є санкціями за неподання достовірної інформації в декларації відповідно до ісландського законодавства. Утім, друге покарання заявник дістав після того, як минуло 2 роки з моменту повідомлення прокурору про порушення. Тому Суд не знайшов зв’язку між двома процедурами, аби вони були сумісні з критеріями ст.4 Протоколу №7, і вирішив, що Б.Рманнссон був двічі покараний за один і той самий проступок у двох різних процедурах, що не перетиналися одна з одною.

Тепер колишній директор банку отримає майже €30 тис. як відшкодування за понесені витрати та €5000 — як компенсацію за моральну шкоду.