Рівні не в усьому

Партнери в юрфірмах: скільки вони заробляють і хто про це знає

На Заході інститут партнерства існує давно й відображає не просто форму організації адвокатських компаній, а структуру управління юридичним бізнесом. І кількість зароблених грошей там залежить передусім від того, яку роль відіграє юрист у розвитку компанії.

Класичний підхід

До кінця нульових американське законодавство передбачало для адвокатів дві форми ведення бізнесу: юридична корпорація (law corporation) і партнерство (partnership або general partnership). Обираючи організаційно-правову форму при створенні юридичної фірми, правники в США звертають увагу на 2 принципові питання: обмеження відповідальності засновників фірми та зниження податкового тягаря.

Особливість юркорпорації полягає в тому, що долями в її капіталі можуть володіти тільки адвокати. Таке об’єднання платить податки на двох рівнях: з прибутку самої корпорації та з доходів акціонерів як фізичних осіб. А в партнерстві весь заробіток компанії розподіляється між партнерами, які сплачують тільки прибутковий податок.

Принциповішим при виборі форми ведення бізнесу стає питання про обмеження особистої відповідальності адвоката (партнера чи акціонера). За загальним правилом, у корпорації акціонер особистим майном відповідає тільки за власні помилки. А в структурі partnership партнер усіма своїми активами несе відповідальність не тільки за себе, а й за збитки, заподіяні клієнтові з вини інших партнерів. Аналогічним чином вирішується питання і про відповідальність за іншими боргами фірми.

Новий погляд

Разом з тим наприкінці нульових років під тиском бізнесу (насамперед бухгалтерів) американські законодавці дозволили юристам створювати партнерства з обмеженою відповідальністю (LLP — limited liability partnership). Переваги LLP в тому, що воно поєднує в собі і можливість використовувати спрощену схему сплати податків, як у партнерстві, і обмеження відповідальності акціонера, як у корпорації. З огляду на перераховане нова форма стала особливо популярною в новостворених юридичних компаніях. І не тільки в США, а й у Великій Британії.

В LLP партнер юрфірми є повноправним учасником бізнесу й бере участь у розподілі прибутку, який організація отримала за звітний період. У більшості партнерств такий період становить один календарний рік. Крім того, партнери можуть ділитися на старших і молодших, зазвичай це буває у великих фірмах. Перші — це ті, хто бере участь у розподілі прибутку всієї організації на глобальному рівні. Другі ділять дивіденди лише від окремого офісу, де вони працюють.

Якщо говорити про іноземні фірми, то вони часто мають двоступеневу структуру, де партнери діляться на equity and non-equity partners. Перші володіють часткою у фірмі й ділять її прибуток. Non-equity partners мають фіксовану оплату й можуть мати право голосу з певних питань діяльності фірми. Зокрема, про відкриття нового офісу або прийняття в команду нового партнера. Статус non-equity partner зазвичай триває від одного до трьох років і є перехідним етапом на шляху до повного партнерства. Для переходу в equity partner може знадобитися матеріальний внесок у капітал юридичної фірми.

Нині інститут партнерства в західних юрфірмах відображає не стільки правову форму організації адвокатських компаній, скільки структуру управління бізнесом. На рівні HR — це система заохочення правників, «спадкоємності поколінь», відтворення бізнес-традицій та професійних цінностей. На рівні бізнес-адміністрування це система органів управління, в якій кожен партнер виконує певну функцію. І, нарешті, на фінансовому рівні це система розподілу прибутку між партнерами.

Гроші партнерів

На думку позаштатного радника Hopkins & Carley Клеренса Келлога, в американських компаніях є 3 фундаментальні підходи до розподілу прибутку між партнерами. Перший— принцип старшинства, коли враховується тривалість роботи партнера у фірмі. Тобто чим довше людина працює в компанії, тим більше отримує. Плюс такої системи — в її прозорості: знаючи, скільки адвокат працює у фірмі, ви зможете сказати, скільки він заробляє.

Ще один варіант — розподіляти гроші за принципом продуктивності, коли партнерові нараховують певний відсоток від зароблених ним коштів. Крім того, у цій системі враховується й відсоток від тих клієнтів, яких юрист привів, але не працював з ними особисто. Існують варіації формул, коли додається коефіцієнт, пов’язаний з роботою партнера, яку не можна зміряти грошима або часом, пояснює експерт: це адміністративне навантаження, робота з персоналом і т.п.

Крім двох перерахованих, є ще й суб’єктивний принцип, коли керівники юрфірми не аналізують досконально підсумкових фінансових показників кожного з партнерів, а оцінюють їх ділові та професійні якості, загальний внесок у розвиток юридичних практик, співробітників, бізнесу компанії в цілому.

На практиці фірми зазвичай прагнуть знайти компроміс між цими трьома рішеннями, тому що застосування тільки одного з них у чистому вигляді може призвести до небажаних наслідків. Як пояснює К.Келлог, «те ж заохочення партнерів тільки на підставі фінансових показників не стимулює тих видів робіт, які не приносять очевидного доходу». Ідеться про менторство, навчання молодшого персоналу або адміністративну роботу.

До конфлікту може спричинити ситуація, коли одні партнери знають доходи один одного в компанії. Щоб унеможливити або хоча б мінімізувати такий ризик, деякі юрфірми користуються системою «чорного ящика» (black box model). Згідно з нею винагороду партнерам установлює комітет або керуючий партнер на основі певних правил/формули. При цьому партнери не знають, скільки отримують їхні колеги.

Така система дозволяє не тільки уникати конфліктів між партнерами через суми винагороди, а й з більшою легкістю переманювати потрібних фірмі партнерів з інших компаній на особливих умовах, не боячись заздрості й невдоволення інших партнерів.