Без обмежень, у межах розумного

Нове в компенсації витрат на професійну правничу допомогу

У нових редакціях процесуальних кодексів передбачені докорінні зміни багатьох судових процедур, починаючи від нових засобів доказування й закінчуючи запуском електронного судочинства. Зупинимося на змінах, які стосуються представництва інтересів у судах, надання правничої допомоги та стягнення витрат на неї в розрізі правозастосовної практики.

Монополія на представництво

Законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2.06.2016 №1401-III «Перехідні положення» Конституції доповнено п.16¹. За змістом пп.11 п.16¹, з 1.01.2019 представництво відповідно до п.3 ч.1 ст.131¹ та ст.131² Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами в судах усіх інстанцій. Водночас до кінця цього року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах можуть здійснювати й інші особи.

Винятком із зазначеного правила є представництво в провадженнях, які розпочато до набрання чинності згаданим законом. У таких справах представництво здійснюється за правилами, які діяли до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, що не підлягають оскарженню.

Тому з 1.01.2019 представництво інтересів осіб у судах усіх інстанцій у справах, в яких провадження не відкриті до 30.09.2016 (дати набуття чинності законом №1401-III), здійснюється адвокатами.

Водночас, як передбачено в ст.131² Конституції, законом можуть бути визначені винятки щодо представництва у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів і референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Винятки за малозначністю

В адміністративному процесі малозначними справами є адміністративні справи незначної складності, в яких характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин (ч.20 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства).

Уточнення щодо справ незначної складності наведено в ч.6 ст.12 КАС. Це справи про:

• прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, крім справ, у яких позивачами є службові особи, котрі відповідно до закону «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;

• оскарження бездіяльності суб’єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;

• оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

• припинення за зверненням суб’єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізосіб-підприємців у випадках, визначених законом, чи скасування державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізосіб-підприємців;

• оскарження фізособами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;

• оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення коштів у сумі, що не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

• стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб’єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим кодексом строк оскарження;

• оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;

• перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

А також типові й інші справи, щодо яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, відповідно до положень ст.131² Конституції та ч.2 ст.16 КАС, із 1.01.2019 представництво в судах усіх інстанцій як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатами, крім зазначених випадків. В останніх правову допомогу можуть надавати й інші фахівці в галузі права.

Підтвердження повноважень

У свою чергу порядок і умови надання правової допомоги, права й обов’язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі й надають правову допомогу, визначаються КАС та законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.07.2012 №5076-VI.

Як свідчить практика, однією з проблем у галузі представництва інтересів сторін у суді є належність та допустимість документів для підтвердження повноважень представника.

Зміст домовленості, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту), обумовлено умовами договору. Зокрема, це й зобов’язання оплатити таку допомогу та відшкодувати фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом з тим для підтвердження своїх повноважень представник сторони, інших учасників справи згідно зі ст.59 КАС надає суду довіреність або ордер, виданий відповідно до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Ордер — це письмовий документ, що у випадках, установлених вищевказаним та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Типову форму ордера затверджує Рада адвокатів України.

Згідно з п.14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням РАУ від 17.12.2012 №36, ордер за формою, визначеною цим положенням, є належним і достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Про обмеження правомочності, застережені в угоді про надання правової допомоги, адвокат або керівник адвокатського об’єднання (бюро) зобов’язані вказати на звороті ордера. При цьому будь-яких застережень та вказівок щодо обов’язковості відмітки про обмеження правомочності адвоката в ордері та скріплення особистим підписом адвоката в законі не міститься.

З аналізу судової практики щодо спорів про правомірність представництва сторони у справі випливає, що ордер, який видано відповідно до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, який підтверджує повноваження адвоката. Надання його копії або витягу разом з ордером чинна редакція КАС не вимагає.

Без граничного розміру

Новими редакціями процесуальних кодексів удосконалено питання компенсації судових витрат, зокрема на професійну правничу допомогу. Адже ці витрати покладені на сторони правовідносин, які захищають порушені права в суді.

Чи передбачений у новій редакції КАС граничний розмір компенсації витрат на правничу допомогу? Чи може суд з власної ініціативи зменшити заявлений до відшкодування розмір таких витрат? Розглянемо ці питання детальніше.

Відповідно до старої редакції КАС максимальний розмір компенсації встановлювався законом «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 №4191-VI.

Новою редакцією КАС змінено підходи до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, у ній немає норми щодо обмеження розміру компенсації, а закон «Про граничний розмір компенсації витрат на правничу допомогу у цивільних та адміністративних справах» визнано таким, що втратив чинність.

Отже, сьогодні закон не обмежує суми такої компенсації.

Деталізація судових витрат

Згідно з приписами КАС витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання допомоги за рахунок держави (ст.134 КАС). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на таку допомогу.

Розподілу підлягають:

• розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема гонорару за представництво в суді, та іншої правничої допомоги, пов’язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, що визначаються згідно з умовами договору та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

• розмір суми, яку потрібно сплатити в порядку компенсації витрат, необхідних для надання правничої допомоги, який встановлюється згідно з умовами договору на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Зміна підходів до компенсації витрат на правничу допомогу (відмова від обмеження максимальною сумою) потребувала встановлення певних запобіжних механізмів, аби унеможливити зловживання з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу. Зокрема, задля недопущення стягнення необґрунтовано завищених витрат.

Так, у положеннях ч.4 ст.134 КАС передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою їх розподілу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмірність за часом та складністю

Крім того, у ч.5 цієї ж статті запроваджено принцип розмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так, установлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути розмірним із:

• складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

• часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг);

• обсягом наданих послуг та виконаних робіт;

• ціною позову та (або) значенням справи для сторони, зокрема впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат з огляду на ч.9 ст.139 КАС ураховуються:

• чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

• чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

• поведінка сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне підтвердження або заперечення певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

• дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону ця процедура є обов’язковою) та врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадія розгляду, на якій відповідні дії вчинялись.

Таким чином, у новій редакції КАС містяться критерії оцінки як розмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані послуги щодо складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і їх пов’язаності з веденням справи загалом (пов’язаності конкретних послуг щодо веденням саме цієї, а не якоїсь іншої справи).

Нерозмірність витрат на правничу допомогу й передбачених законом критеріїв є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов’язок доведення нерозмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання. У кодексі не передбачено можливості суду ініціювати питання про зменшення витрат на правничу допомогу (чч.6, 7 ст.134 КАС).

У разі задоволення позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або його посадової чи службової особи (ч.1 ст.139 КАС).

Отже, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб’єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень. При цьому склад та розміри витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, належать до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин необхідні договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку.