Своє фірмове найменування підприємство може підтвердити кількома способами
Через недосконалість правового регулювання використання торговельних марок і фірмових найменувань іноді вводить в оману споживачів. У чому ж полягають основні проблеми застосування цих двох об'єктів інтелектуальної діяльності на практиці? Що робити підприємствам для захисту свого фірмового найменування? Ці питання все частіше задають собі учасники господарського обороту.
Засоби індивідуалізації
Як правило, мета будь-якого підприємства — зайняти лідируючі позиції на ринку товарів і послуг. Для реалізації цих планів необхідна ідентифікація підприємства, а також його товарів і послуг. Тут на допомогу приходять засоби індивідуалізації товарів і учасників господарського обігу як складові однієї з груп об’єктів інтелектуальної власності. Зокрема, такими засобами є знаки для товарів і послуг (торговельні марки) й комерційні (фірмові) найменування.
Використання торговельних марок і фірмових найменувань через недосконалості правового регулювання цього питання іноді вводить споживачів у оману.
Виникає значна кількість судових спорів між власниками прав на торговельні марки й фірмові найменування. Проте судова практика досі залишається неоднозначною. У чому ж полягають основні проблеми використання цих двох об’єктів інтелектуальної діяльності на практиці?
Чинним законодавством не закріплено визначення комерційного (фірмового) найменування. У цілому останнє на підставі ст.489 ЦК можна охарактеризувати як найменування, що використовується суб’єктом підприємницької діяльності й дозволяє відрізнити одну особу від інших і не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.
Як ЦК, так і судова практика не розділяють поняття комерційного й фірмового найменування. Право на комерційне (фірмове) найменування виникає з моменту його першого використання й охороняється без обов’язкового подання заявки на нього або реєстрації, а також незалежно від того, чи є воно частиною торговельної марки. Законодавством також передбачається, що комерційні найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких установлюється законом. Проте закон, що визначає порядок ведення реєстру, на сьогодні не прийнятий.
Основні проблеми, що виникають при «зіткненні» фірмового найменування одного суб’єкта підприємницької діяльності й торговельної марки іншого, можна розглянути на прикладі змодельованого судового спору, аналогічні якому досить часто виникають на практиці.
Припустимо, існує підприємство, що працює під своїм фірмовим найменуванням досить тривалий час. На ім’я іншої фізичної особи, що не має стосунку до вказаного підприємства, реєструється знак для товарів і послуг, схожий з фірмовим найменуванням підприємства настільки, що їх можна сплутати. До того ж фізична особа отримує право на такий знак пізніше, ніж була здійснена реєстрація підприємства.
Така ситуація призводить до того, що підприємство змушене вжити заходів з метою припинення неправомірного використання його найменування. Один з варіантів — звернення до суду з позовом про визнання знака для товарів і послуг недійсним на підставі ч.3 ст.6 закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», згідно з якою «не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з… фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг».
Оскільки реєстр фірмових найменувань відсутній, при проведенні експертизи заявки на певний знак для товарів і послуг у процесі його реєстрації експерт не може протиставити заявленому позначенню найменування українських фірм.
Відповідно до судової практики, що склалася, для належного обгрунтування позовних вимог у таких випадках необхідно довести такі обставини:
схожість торговельної марки й фірмового найменування до такого ступеня, що їх можна сплутати;
факт отримання фірмовим найменуванням популярності в Україні;
факт придбання підприємством права на фірмове найменування до дати подання іншою стороною до установи заявки на знак;
факт використання торговельної марки й фірмового найменування щодо однакових або споріднених товарів і послуг.
Визначення популярності
Зі встановленням схожості або тотожності позначень проблем в основному не виникає. Належним чином це можна підтвердити шляхом проведення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності.
Згідно з пп.3.3 п.3 постанови пленуму ВГС «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 23.03.2012 №5, «з урахуванням обставин справи та суті спору господарські суди за допомогою експертного дослідження мають з’ясовувати фактичні дані щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні торговельній марці правової охорони. З метою такого з’ясування слід вирішувати, зокрема, питання про те, чи торговельна марка… є оманливою або такою, що може ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послуги; … є тотожною або схожою настільки, що її можна сплутати з відомим в Україні комерційним (фірмовим) найменуванням іншої особи».
Стосовно другої обставини виникають труднощі, пов’язані з тим, що популярність фірмового найменування — поняття правове й питання про це не може бути поставлено для дослідження судовою експертизою, а має вирішуватися самим судом (п.1.3 рекомендацій президії ВГС від 29.03.2005 №04-5/76). Визначення популярності ускладнюється ще й тим, що чинне законодавство не містить положень стосовно визначення та порядку визнання фірмового найменування відомим. Крім того, в даному випадку необхідно довести наявність відомості до дати подання заявки на знак для товарів і послуг. А якщо період часу між реєстрацією підприємства й поданням заявки на знак для товарів і послуг відносно невеликий, це може бути досить важко.
Відповідно до однієї з постанов ВГС «для з’ясування наявності або відсутності таких обставин, як відомість в Україні комерційного (фірмового) найменування позивача до дати подання заявки на спірне свідоцтво, необхідно виходити з того, що абз.4 п.3 ст.6 закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не передбачає, що з метою його застосування фірмове найменування повинне мати певний ступінь відомості в Україні, на відміну від ст.25 того ж закону, для застосування якої повинно бути встановлено, що знак є добре відомим в Україні. За таких умов суд повинен ураховувати будь-яку інформацію, що вказує на відомість фірмового найменування позивача в Україні».
Таким чином, позиція ВГС зводиться до того, що для визначення відомості фірмового найменування не можна застосовувати аналогічні критерії, використовувані при визнанні торговельної марки добре відомою.
На користь відомості фірмового найменування може свідчити те, що за час свого існування, до моменту подання заявки на знак для товарів і послуг, підприємство вже фактично здійснювало свою діяльність, відкрито вступаючи в господарські відносини з іншими суб’єктами. Цими діями підприємство вже ідентифікувало себе на відповідному ринку України.
Іноді на практиці трапляється така обставина: інформація про підприємство з моменту його реєстрації міститься в єдиному державному реєстрі. А останній, як відомо, є загальнодоступним.
Часто представники Державної служби інтелектуальної власності, що беруть участь у розгляді такого роду справ, посилаються на недостатню доказову базу, яка свідчить про відомість найменування. На думку служби, для доказу відомості в Україні необхідно надавати інформацію про проведення всеукраїнських рекламних кампаній, соціологічних опитувань і т.ін. Така позиція служби грунтується на аналогії з умовами визнання торговельної марки добре відомою.
Іноді трапляється, що суд ураховує критерії для визнання знака добре відомим для визначення відомості фірмового найменування. Так, один з районних судів відмовив у задоволенні позову ТОВ, зазначивши, що 2 років діяльності підприємства недостатньо для набуття фірмовим найменуванням відомості. Крім того, суд уважав, що позивач мав надати інформацію про кількість споживачів, обізнаності їх про позивача, обсяг ринку, охопленого продукцією позивача, географічні райони його діяльності, обсяги продажу товарів і послуг, а також результати опитувань щодо відомості позивача. Таке рішення районного суду було підтверджене судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Факт використання
Наступним каменем спотикання є доказ отримання права на фірмове найменування до дати подання заявки на знак. Тобто з огляду на вимоги законодавства необхідно встановити момент першого використання й надати докази подальшого фактичного використання фірмового найменування.
ГК пов’язує можливість отримання фірмовим найменуванням правової охорони з використанням його в господарському обігу, при цьому не конкретизуючи, що саме входить у поняття такого використання. Не розкриває змісту поняття «використання фірмового найменування» й ЦК.
Судова практика свідчить, що у судів різні позиції з приводу того, що ж саме мається на увазі під «використанням» і «моментом першого використання» фірмового найменування. У деяких випадках суди переконані: момент першого використання — це держреєстрація суб’єкта господарювання. Проте найчастіше моментом першого використання вважається дата, коли підприємство вперше використовувало своє фірмове найменування в договірних відносинах з іншими суб’єктами щодо безпосереднього введення своїх товарів або послуг у госпобіг.
З такою позицією можна не погодитись, оскільки до укладення господарських договорів щодо реалізації продукції підприємство під своїм фірмовим найменуванням може вступати і в інші відносини: з приводу сертифікації, маркування, реклами товарів чи послуг.
Останньою істотною обставиною є встановлення факту використання протиставних фірмового найменування й торговельної марки для однакових або споріднених товарів і послуг. При реєстрації знаків для товарів і послуг застосовується МКТП, відповідний клас якої для кожного знака заноситься в Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та вказується у свідоцтві про держреєстрацію знака.
Що стосується фірмового найменування, то тут ураховуються реальні види діяльності підприємства, а також види діяльності відповідно до КВЕД і статуту. Класи КВЕД підприємства вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України й відображаються в реєстраційних документах підприємства.
Спорідненість товарів та послуг, для яких зареєстрований знак, і діяльності підприємства встановлюється в рамках проведення судової експертизи при відповіді на питання про тотожність чи схожість знака й комерційного (фірмового) найменування.
Таким чином, при захисті права особи на фірмове найменування виникає багато спірних питань, що підлягають доведенню, оскільки в кожному конкретному випадку таке право вимагає різних механізмів підтвердження. Судова практика також є неоднозначною та суперечливою.
Що ж робити підприємствам для захисту свого фірмового найменування? Один з можливих варіантів — не покладатися на волю випадку й сумлінність решти учасників ринку, а зареєструвати своє фірмове найменування як торговельну марку з моменту створення підприємства. Це потребуватиме додаткових витрат, але вони, безумовно, будуть набагато меншими ніж кошти, час і нерви, витрачені на участь у судових спорах з метою відстояти свої законні права. У будь-якому випадку рішення — за власниками фірмових найменувань.
З метою уникнення судової тяганини слід реєструвати фірмове найменування як торговельну марку з моменту створення підприємства.
Матеріали за темою
Як декларувати підприємницьку діяльність ФОП
21.03.2024
Грінвошинг в Євросоюзі стане караним
25.01.2024
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!