Держказначейство не орган примусового виконання, тому його бездіяльність слід оскаржувати до адміністративного суду. Такий висновок зробив ВС в постанові №905/2087/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
31 жовтня 2018 року м.Київ №905/2087/17
Велика палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача — БАКУЛІНОЇ С.В.,
суддів: БРИТАНЧУКА В.В., ГУДИМИ Д.А., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОГАЧ Л.І., САПРИКІНОЇ І.В., СИТНІК О.М., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г. —
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби в м.Маріуполі Донецької області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.06.2018 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 14.05.2018, прийняті за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» на бездіяльність УДКС у м.Маріуполі, у справі за позовом ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» до управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради про стягнення 127949,19 грн.
1. Доводи учасників спору щодо скарги
1.1. ГСДО рішенням від 17.10.2017 позовні вимоги ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії до управління соцзахисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради про стягнення 127949,19 грн. задовольнив у повному обсязі; стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 127949,19 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1919,24 грн. На виконання вказаного рішення виданий відповідний наказ.
1.2. 2.05.2018 від ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії надійшла скарга на бездіяльність Управління Держказначейства в м.Маріуполі, в якій скаржник просив: визнати незаконними та протиправними дії управління щодо повернення без виконання наказу ГСДО від 30.10.2017; зобов’язати УДКС у м.Маріуполі вчинити дії, що передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМ від 3.08.2011 №845.
1.3. Скаржник посилається на те, що УДКС у м.Маріуполі безпідставно повернуло листом №04-25/686 від 12.04.2018 наказ ГСДО від 30.10.2017 без виконання, посилаючись на п.9 порядку.
1.4. Заперечуючи проти скарги, УДКС у м.Маріуполі посилається на те, що скарга ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та прийнята з порушенням предметної підсудності. Також заперечення обґрунтовано правомірністю повернення наказу без виконання на підставі пп.3 п.9 порядку, оскільки на момент звернення стягувача із заявою УСЗН Кальміуського району Маріупольської міськради не мало відкритих рахунків в УДКС у м.Маріуполі. Крім того, УДКС у м.Маріуполі зазначає, що боржник у справі є органом місцевого самоврядування, а не державним органом і на нього не поширюється дія закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. ГСДО ухвалою від 14.05.2018, залишеною без змін постановою ДАГС від 27.06.2018, скаргу в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» на бездіяльність УДКС у м.Маріуполі задовольнив у повному обсязі; визнав неправомірними дії УДКС у м.Маріуполі щодо повернення без виконання наказу ГСДО від 30.10.2017; зобов’язав УДКС у м.Маріуполі вчинити дії, передбачені законом на виконання наказу ГСДО від 30.10.2017.
2.2. Судові рішення мотивовано тим, що:
сукупність дій, у тому числі органів держказначейства, що спрямовані на примусове виконання рішення у цій справі, складають завершальну стадію судового провадження в цій господарській справі й тому оскарження дій чи бездіяльності цих органів на такій завершальній стадії згідно з умовами законодавства підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (ч.5 ст.124 Конституції, стст.115, 327, 339, 340 Господарського процесуального кодексу, ст.1, ч.2 ст.6, ч.1 ст.74 закону «Про виконавче провадження», оскільки згідно з розд.VI ГПК судовий контроль за виконанням судових рішень, прийнятих на підставі цього кодексу, покладено на господарський суд, що прийняв рішення у справі;
УДКС у м.Маріуполі як теруправління Держказначейства та як орган виконання згідно із ч.2 ст.6 закону «Про виконавче провадження», отримавши наказ разом з рішенням суду в цій справі, яке набуло чинності та в якому визначені законодавчі норми щодо порядку виконання рішення про відшкодування витрат, понесених позивачем унаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за рахунок державних субвенцій, не здійснило належних заходів щодо виконання судового рішення в господарській справі;
органи держказначейства в ч.2 ст.6 закону «Про виконавче провадження» визначені єдиним органом, що виконує рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.
3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
3.1. УДКС у м.Маріуполі 10.07.2018 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу ГСДО від 14.05.2018 та постанову ДАГС від 27.06.2018, в якій просило скасувати зазначені рішення та відмовити в задоволенні скарги ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги УДКС у м.Маріуполі зазначило, що:
скарга ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії на незаконну бездіяльність Управління Держказначейства в м.Маріуполі не підлягає розгляду в порядку госпсудочинства, оскільки спори, що виникають з приводу виконання ними рішень госпсуду чи суду з розгляду цивільних справ, відповідно до ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства належать до юрисдикції адміністративних судів;
суди зобов’язали УДКС у м.Маріуполі вчинити дії, які суперечать п.2, пп.3 п.9 порядку, і які неможливо виконати;
виконання грошових зобов’язань, заборгованості за надані послуги лежить виключно на відповідачі, а не на місцевому бюджеті й не на іншій особі;
ухвала ГСДО від 2.05.2018 була вручена з порушенням приписів ч.4 ст.120 ГПК, унаслідок чого представники УДКС у м.Маріуполі не мали достатньо часу для обґрунтування своєї правової позиції;
рішення суду можна виконати в інший спосіб, передбачений законодавством.
3.3. З огляду на те що УДКС у м.Маріуполі оскаржує рішення з підстав порушення предметної юрисдикції, справа була передана на розгляд Великої палати ВС на підставі ч.6 ст.302 ГПК.
4. Позиція ВП ВС у справі
<...> 4.3. Згідно зі ст.1 закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
4.4. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються законом «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч.1 ст.5 закону «Про виконавче провадження»).
4.5. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконують органи доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів — банки та інші фінансові установи. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконують органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконувати інші органи. Органи та установи, зазначені в чч.1—3 цієї статті, не є органами примусового виконання (ст.6 закону «Про виконавче провадження»).
4.6. Аналогічне положення закріплено в ч.1 ст.1 закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи ДВС та у визначених законом «Про виконавче провадження» випадках — на приватних виконавців.
4.7. Заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов’язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим законом (ст.10 закону «Про виконавче провадження»).
4.8. Згідно зі ст.14 закону «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, — за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі стст.176, 177 і 229 КК, ст.512 Кодексу про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим законом.
4.9. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення (чч.1, 2 ст.15 закону «Про виконавче провадження»).
4.10. Виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 закону «Про виконавче провадження»).
4.11. Відповідно до п.1 положення про ДКС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 15.04.2015 №215, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
4.12. Згідно з п.3 положення основними завданнями Держказначейства є:
1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів;
2) внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики в зазначених сферах.
4.13. У п.9 положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
4.14. За правилами п.3 порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства в порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів — з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників — у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).
4.15. За положеннями зазначеного порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника в межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов’язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, крім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом.
4.16. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що держказначейство не є ні органом примусового виконання судових рішень, ні учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і, відповідно, не здійснює заходів щодо примусового виконання рішень у порядку, визначеному законом «Про виконавче провадження», а є встановленою порядком особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.
4.17. Відповідно до положень п.15 порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте в цьому порядку не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів держказначейства.
4.18. Разом з тим закон «Про виконавче провадження» установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч.1 ст.74 цього закону). Водночас можливості та порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим законом не визначено.
4.19. Законом «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який визначає основи організації та діяльності щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами ДВС та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів держказначейства.
4.20. Відповідно до ст.339 ГПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ОДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права.
4.21. Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ГПК та закон «Про виконавче провадження» передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.
4.22. Водночас Держказначейство не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося в цій постанові, а згідно з п.1 положення — центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМ через міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
4.23. Згідно з положеннями ч.1 ст.5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адмінсуду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
4.24. Згідно із ч.1 ст.19 КАС юрисдикція адмінсудів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
4.25. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, ВП ВС вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії оскаржити бездіяльність УДКС у м.Маріуполі до господарського суду, який видав виконавчий документ.
4.26. Відповідно до п.5 ч.1 ст.308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й закрити провадження у справі.
4.27. Згідно із ч.2 ст.313 ГПК порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених стст.20—23 цього кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
4.28. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, ВП ВС дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови ДАГС від 27.06.2018, ухвали ГСДО від 14.05.2018 та закриття провадження за скаргою ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії на бездіяльність УДКС у м.Маріуполі.
5. Висновок щодо застосування норм права
5.1. Спори, які виникають під час здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, своїх повноважень щодо виконання судових рішень відповідно до порядку розглядаються адміністративними судами згідно з нормами, визначеними КАС.
Керуючись стст.306, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК, ВП ВС
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби в м.Маріуполі Донецької області задовольнити частково.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.06.2018 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 14.05.2018 — скасувати.
3. Закрити провадження за скаргою від 25.04.2018 ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» на бездіяльність УДКС у м.Маріуполі Донецької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!