Право власності на зведену до 3.08.2004 нерухомість набувається в порядку, який існував на час її будівництва, а не виникає у зв’язку з державною реєстрацією. Такий висновок зробив ВС в постанові №557/1209/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
10 жовтня 2018 року м.Київ №557/1209/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: ЛЕСЬКО А.О., МАРТЄВА С.Ю. (суддя-доповідач), СІМОНЕНКО В.М., ШТЕЛИК С.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 3 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 3.02.2017 та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 5.04.2017,
ВСТАНОВИВ:
<…> У грудні 2016 року Особа 3 звернулась до суду з позовом до Гощанської селищної ради Гощанського району Рівненської області про визнання права власності на спадщину за заповітом.
Позовна заява мотивована тим, що Інформація 1 помер Особа 5, який на випадок своєї смерті залишив заповіт, відповідно до якого все своє майно заповів Особі 3. Після його смерті відкрилася спадщина на гараж, розміщений за Адресою 1. Позивач зазначала, що прийняла спадщину після Особи 5, проте не може оформити право власності на спадкове майно, оскільки не має оригінала правовстановлювального документа.
Із цих підстав позивач просила визнати право власності на гараж.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 3.02.2017 позов Особи 3 задоволено. Визнано за Особою 3 право власності на гараж, розміщений за Адресою 1, як на спадкове майно після смерті Особи 5, який помер Інформація 1.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до набрання чинності ЦК та законом «Про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно» від 1.07.2004 №1952-IV виникнення у особи права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права, і відповідно до стст.90, 101 Земельного кодексу УРСР 1970 року разом з правом власності на будівлю до громадянина переходило права користування земельною ділянкою, якщо будівля розташована на землях міст та селищ міського типу. Суд виходив з того, що будівництво спірного гаража проводилось за наявності дозволу на будівництво, виданого компетентними органами; виготовлений на ім’я спадкодавця технічний паспорт не містить відміток про самочинність будівництва; чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагало обов’язкової реєстрації нерухомого майна.
Рішенням АСРО від 5.04.2017 рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позовних вимог Особи 3 відмовлено.
Стягнуто з Особи 3 на користь Гощанської селищної ради Гощанського району Рівненської області відшкодування судового збору у розмірі 606,32 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що право власності на спірний гараж не може бути визнано за спадкоємцем, оскільки на нього немає правовстановлювальних документів, дозвіл на будівництво гаража, наданий Особі 5 виконкомом селищної ради, та виготовлений через 20 років після його смерті технічний паспорт не підтверджує право власності спадкодавця на цей гараж. Крім того, надані у справі документи містять розбіжності у нумерації за Адресою 2 та Адресою 1.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Особа 3 просить скасувати рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 3.02.2017 та рішення АСРО від 5.04.2017 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки у технічній документації допущено помилку в зазначенні адреси гаража, то суд першої інстанції вирішив позов щодо об’єкта нерухомості за неіснуючою адресою. На думку Особи 3, відповідач навмисне ввів в оману суд та позивача, не повідомивши під час розгляду справи про відсутність Адреси 1. Також вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки на час побудови гаража та смерті спадкодавця законом не передбачалось обов’язкової реєстрації права на нерухоме майно. Крім того, зазначає, що спірний гараж відповідно до п.3.2 розд.3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 24.05.2001 №127, не належить до самочинного будівництва.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Згідно зі ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі ВС.
<…> Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 1.08.96 Особа 7 склав заповіт, згідно з яким заповів все майно Особі 3.
Інформація 1 Особа 7 помер.
Особа 3 прийняла спадщину, вступивши в управління (володіння) спадковим майном.
Спір у справі виник щодо того, чи є гараж, що розміщується за Адресою 1, спадковим майном після смерті Особи 7.
Відповідно до ст.2 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом унесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із ч.4 ст.3 зазначеного закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.
Тобто право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (3.08.2004) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв’язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, згідно з чч.1 та 2 ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
До 5.08.92 закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об’єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів державного замовлення» від 5.08.92 №449 (втратила чинність).
Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані в період до 5.08.92, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об’єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об’єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції від 23.02.2016 №8.4-35//18/1).
У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлювальний документ відсутній, питання про належність цього майна попередньому власнику та визначення наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку (лист Мін’юсту від 21.02.2005 №19-32/319).
Згідно зі ст.1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У ст.1218 ЦК визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
З огляду на зазначене висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірний гараж, побудований у 1977 році, не є предметом спадкування та спадкоємець не може заявляти вимоги щодо визнання за ним право власності, є помилковим.
Ухвалюючи рішення по суті спору, суд першої інстанції правильно вважав, що відсутність правовстановлювальних документів на спірний гараж не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Проте фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, встановлені судом першої інстанції без дослідження зібраних у справі доказів.
Суд першої інстанції встановив, що Особа 5 у 1977 році отримав дозвіл на будівництво гаража за Адресою 2 згідно з протоколом засідання Виконавчого комітету Гощанської селищної ради депутатів трудящих від 31.05.77 №10.
Особа 3 у додатках до позовної заяви подала до суду технічний паспорт на гараж за Адресою 1, виготовлений станом на 15.04.2016 на ім’я Особи 5.
Проте суд першої інстанції не встановив, кому належала земельна ділянка за Адресою 1 за зазначеною адресою, чи виділялась ця земельна ділянка для будівництва гаража; не з’ясував причини виникнення розбіжностей в адресі гаража, на який спадкодавцю надавався дозвіл на будівництво, та адресі, зазначеній у технічному паспорті на гараж.
Усунення вказаних недоліків і перевірка доводів позивача потребує встановлення обставин, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ч.1 ст.400 ЦПК.
Відповідно до ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
На підставі зазначеного рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.402, 409, 411, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити.
Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 3.02.2017 та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 5.04.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!