Наявність обставин, що пом’якшують покарання, унеможливлює його призначення в максимальному розмірі, передбаченому санкцією КК. Такий висновок зробив ВС в постанові №362/4131/16-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
25вересня 2018 року м.Київ №362/4131/16-к
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — ГОЛУБИЦЬКОГО С.С.,
суддів: БУЩЕНКА О.П., ГРИГОР’ЄВОЇ І.В. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого Особи 1 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20.03.2017 у кримінальному провадженні №12016110000000185 за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 Кримінального кодексу.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6.12.2016 Особу 1 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб, і засуджено за ч.3 ст.286 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 10 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання про цивільні позови, речові докази та судові витрати.
У строк відбування покарання зараховано термін попереднього ув’язнення з 5.06 до 6.12.2016.
Як установлено судом, Особа 1 Інформація 2, близько 20:20, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та керуючи автомобілем ВАЗ-217030, рухаючись проїзною частиною по вул. Володимирській у м.Василькові Київської області поблизу домоволодіння №51 у напрямку до центру міста, порушив вимоги пп.«б» п.2.3 та пп.12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, під час руху не обрав безпечної швидкості, не був уважним і не врахував дорожньої обстановки, унаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу і допустив його виїзд на праве узбіччя, де здійснив наїзд на малолітніх пішоходів Особу 6 та Особу 7, які від отриманих тілесних ушкоджень загинули.
При перегляді справи 20.03.2017 АСКО апеляційну скаргу захисника Вовчука М.В. задовольнив частково: змінив вирок суду першої інстанції в частині розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню із засудженого Особи 1 на користь потерпілих Особи 2 й Особи 3, зменшивши її щодо кожного з них до 982600 грн.
На підставі ч.5 ст.72 КК (у редакції закону від 26.11.2015 №838-VIII) апеляційний суд зарахував Особі 1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі за період з 6.12.2016 до 20.03.2017 включно.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений Особа 1, не оспорюючи доведеності винуватості в скоєному злочині та правильності юридичної оцінки його дій судом, просить змінити постановлені рішення через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й даним про особу засудженого.
Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений посилається на те, що при постановленні вироку місцевий суд не дотримався вимог стст.50, 65 КК, не взяв до уваги пом’якшуючих обставин та позитивних даних про його особу та призначив йому максимальний розмір покарання, передбачений санкцією кримінального закону за вчинений злочин, яке, на його думку, є явно несправедливим через суворість.
Вважає, що при перегляді справи за аналогічними доводами сторони захисту суд апеляційної інстанції цим доводам належної оцінки не дав належної і вказаних порушень не усунув.
Також зазначає, що при постановленні рішення апеляційний суд усупереч положенням ч.5 ст.72 КК (у редакції закону від 26.11.2015 №838-VIII) безпідставно не провів йому перерахунку терміну перебування під вартою з 5.06 до 6.12.2016— з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
Позиція учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений Особа 1 касаційну скаргу підтримав.
Потерпілі Особа 2, Особа 3, їхні представники — адвокати Особа 4, Особа 9 — та прокурор Руденко О.П. з доводами касаційної скарги не погодились і просили Суд у її задоволенні відмовити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін,перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Висновок суду про доведеність винуватості Особи 1 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та правильність кваліфікація його дій судом за ч.3 ст.286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Разом із цим доводи Особи 1 у скарзі про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій положень стст.50 і 65 КК при вирішенні питання про призначення покарання засудженому заслуговують на увагу.
За правилами кримінального закону покарання, призначене особі за скоєний злочин, має бути законним і справедливим. Законність покарання означає, що його має бути призначено особі відповідно до вимог цього закону, а справедливість покарання визначається принципом його домірності, тобто необхідності його визначення судом саме у тому вигляді й розмірі, яке з урахуванням ступеня тяжкості скоєного злочину, даних про особу винного та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання, буде необхідним та достатнім для її виправлення й попередження скоєння нових злочинів.
Відповідно до положень ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, та й іншими особами.
За правилами ст.65 КК, суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до загальної частини цього кодексу, враховуючи ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка скоїла злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов’язковими для застосування судом. Наведені в ній положення зобов’язують суд при призначенні покарання враховувати не лише ступінь тяжкості вчиненого злочину та обставини, що обтяжують покарання, а й особу винного та обставини, що пом’якшують покарання.
За скоєний Особою 1 злочин кримінальний закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Як убачається зі змісту вироку місцевого суду, у ньому суд лише формально послався на те, що при вирішенні питання про призначення покарання Особі 1 він, крім іншого, також бере до уваги його щире каяття у вчиненому, позитивну характеристику, наявність на утриманні малолітньої дитини та часткове відшкодування потерпілим матеріальної шкоди, однак фактично цих даних про особу засудженого та обставин, що пом’якшують покарання не врахував, оскільки визначив таке останньому в максимальному розмірі, передбаченому санкцією кримінального закону.
АСКО при перегляді справи за аналогічними доводами захисника Вовчука М.В. в апеляційній скарзі на вказані порушення вимог закону про кримінальну відповідальність судом першої інстанції уваги не звернув і без наведення правових обґрунтувань свого рішення залишив у цій частині вирок місцевого суду без змін.
Таким чином, рішення апеляційного суду щодо законності призначення Особі 10 основного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років не може бути визнано належно вмотивованим та обґрунтованим, постановленим із дотриманням вимог стст.370, 419 КПК.
Разом з тим колегія суддів не вбачає порушень закону при призначенні Особі 1 місцевим судом додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, яке передбачено кримінальним законом за вчинене ним суспільно небезпечне діяння як обов’язкове, оскільки цей злочин був пов’язаний з керуванням ним транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння та призвів до загибелі людей.
Висновок суду апеляційної інстанції в ухвалі про правильність призначення Особі 1 районним судом цього обов’язкового додаткового покарання у вказаному розмірі є належним чином умотивованим.
Безпідставними є посилання засудженого Особи 1 у касаційній скарзі на те, що при постановленні рішення суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК (у редакції закону від 26.11.2015 №838-VIII) не провів перерахунку терміну його перебування під вартою з 5.06 до 6.12.2016 — з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, оскільки зі змісту резолютивної частини вироку місцевого суду вбачається, що цей термін було зараховано йому судом у строк відбування покарання, а отже, він підлягає обов’язковому обчисленню засудженому за правилами вказаної норми.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги засудженого Особи 1, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого та апеляційного судів у частині визначення засудженому розміру основного покарання не відповідають вимогам ст.370 КПК, оскільки їх постановлено без додержання норм стст.50 та 65 КК.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.438 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу засудженого Особи 1 задовольнити частково, вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінити та пом’якшити призначене йому основне покарання зменшивши його до 9 років позбавлення волі.
Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441 та п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу засудженого Особи 1 задовольнити частково.
Вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20.03.2017 щодо Особи 1 змінити. Пом’якшити призначене йому за ч.3 ст.286 КК основне покарання у вигляді позбавлення волі до 9 років.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!