Вимоги — тотожні, а позови — ні

Відмінність обставин, що обґрунтовують клопотання, не перешкоджає повторному зверненню до суду. Такий висновок зробив ВС в постанові №372/2230/17-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

22 серпня 2018 року                         м.Київ                                 №372/2230/17-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І. (суддя-доповідач), КРАТА В.І., КУРИЛО В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 4 — представника Особи 3 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 25.09.2017 у складі судді Кравченка М.В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26.10.2017 у складі колегії суддів: Савченка С.І., Білоконь О.В., Верланова С.М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Особа 3 звернувся до суду з позовом до громадської організації «Комплекс-5», в якому просив установити земельний сервітут.

Позовна заява мотивована тим, що згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку від 7.04.2008 він є власником земельної ділянки розміром 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на вул.Старокиївській, 69/6 в смт Козин Обухівського району Київської області.

Належна йому земельна ділянка межує з ділянкою відповідача з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка використовується як дорога.

Зазначає, що на цей час він не може вільно реалізовувати своє право власності на земельну ділянку, оскільки відповідач та підпорядкована йому охорона чинять перешкоди в допуску його, будівельників та членів родини до неї.

Оскільки інших під’їзних шляхів (дороги), крім наявної, до його земельної ділянки немає, просив установити земельний сервітут на його користь на земельну ділянку розміром 0,116 га, що розташована на вул.Старокиївська, 69/6 в смт Козин Обухівського району Київської області та належить ГО «Комплекс-5», для забезпечення проходу та проїзду на транспортному засобі до належної йому ділянки.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 25.09.2017, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26.10.2017, провадження у справі закрито на підставі п.2 ч.1 ст.205 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між тими самими сторонами вже вирішений спір з тих самих підстав і про той самий предмет, про що ухвалено рішення Обухівського районного суду Київської області від 27.09.2016, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21.12.2016.

У листопаді 2017 року Особа 4 — представник Особи 3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила ухвали судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставами для подання позову в цій справі є інші обставини, ніж ті, які встановлені та досліджені під час судового розгляду справи №372/2326/16-ц, та ухвалення рішення Обухівським районним судом Київської області від 27.09.2016. Підставою подання позову у цій справі є висновок експертного земельно-технічного дослідження; пропозиція відповідачу укласти договір про встановлення земельного сервітуту та наказ відповідача про недопуск Особи 3 до проїзду, проходу на спірну земельну ділянку, які мали місце після 27.09.2016. Отже, у цій справі наявні інші підстави позову та інші фактичні обставини.

<…> Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Закриття провадження у справі — це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв’язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов’язує неможливість судового розгляду.

Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені ст.205 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб по вирішення спору.

Суди встановили, що у справі №372/2326/16-ц рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27.09.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21.12.2016, у задоволенні позову Особи 3 до ГО «Комплекс-5» про встановлення земельного сервітуту відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивач не надав доказів щодо неможливості повноцінного та ефективного використання належної Особі 3 земельної ділянки площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, яка розташована на вул.Старокиївська, 69/6 у смт Козин Обухівського району Київської області, без обмеження земельної ділянки відповідача сервітутом.

Предметом спору у цій справі є встановлення земельного сервітуту внаслідок інших обставин, ніж зазначені у справі №372/2326/16-ц, а саме — внаслідок недопуску позивача до його земельної ділянки вже після ухвалення судового рішення. Позивач звернувся до суду по захист права, яке він вважає порушеним після набрання чинності судовим рішенням у справі №372/2326/16-ц, та на його обґрунтування зазначає інші обставини, що мали місце після 27.09.2016 (дата постановлення рішення Обухівським районним судом Київської області).

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

При визначенні підстави позову як елемента його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Отже, не можна вважати, що між сторонами вже був вирішений спір про той самий предмет і позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Таким чином, висновок судів про тотожність предмета спору, що стало наслідком закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.205 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), є передчасним.

Відповідно до ч.6 ст.411 ЦПК підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої та (або) апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на те що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, є підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись стст.400, 416, 417 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 4 — представника Особи 3 задовольнити.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 25.09.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26.10.2017 скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.