У різних країнах існують закони, що забороняють критикувати володарів мантій
У середині серпня депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Ілля Костунов вирішив обмежити простір для критики судової системи й російських суддів. Він запропонував дозволити аналізувати діяльність останніх тільки професійним юристам. Втім, прикладів, коли б їм в інших країнах надавалося ексклюзивне право на критику суддів, виявити не вдалося. А ось заборон на вільне висловлювання щодо служителів Феміди досить.
І.Костунов пояснив, що «можна критикувати окремого суддю, якщо ви професіонал і знаєте всі процедури й закони». Парламентар цим не обмежився й натякнув на можливість внесення відповідного законопроекту на обговорення колег.
Як відзначила Право.ру, якби великий Бернард Шоу був живий і дивом звернув би увагу на І.Костунова, він, ймовірно, вимовив би щось подібне на своє знамените: «Не потрібно бути куркою, щоб судити про якість омлету». За відсутності письменника за його логіку може поручитися світова практика. Право.ру не вдалося виявити жодної країни у світі, де юристи володіли б ексклюзивним правом на критику суддів. Не можна стверджувати, що подібне не практикується де-небудь у районі Східного Тимору, але куди цікавіше розглянути досвід країн із сталими правопорядками.
Саудівська Аравія
Заборона на критику суддів дійсно встановлена в низці держав. Наприклад, там, де діють закони шаріату, в першу чергу — в Саудівській Аравії (там у принципі не існує конституції та інших світських законів). За нормами мусульманського права, критика судді може бути прирівняна до богохульства, оскільки він, по суті, вважається тлумачем релігійних норм. Богохульство у свою чергу відноситься до категорії злочинів перед богом (хадуд або хадд) разом з крадіжкою, вживанням алкоголю або подружньою зрадою.
Покаранням за богохульство можуть бути тілесні побиття (зазвичай до 100 ударів батогом) або ж страта. Для доказу провини потрібно тільки двох свідків-мусульман, які особисто були присутні при скоєнні злочину. Тяжкими гріхами, за нормами шаріату, вважаються також поширення неправдивих чуток і наклеп на будь-яку людину, не обов’язково суддю.
Сінгапур
Критика суду суворо обмежена і в Сінгапурі. У цій крихітній азійській державі існує відповідальність за образу («скандалізація», якщо дослівно) суду, а для кваліфікації такого злочину існують два критерії: ознака дійсного ризику й ознака «невід’ємної схильності».
У першому випадку заявник скарги повинен довести, що слова або дії відповідача створюють реальний ризик здійсненню правосуддя. У другому ж необхідно підтвердити, що мета критики суду — намір створити в середньостатистичного отримувача інформації уявлення про несправедливість судової системи в цілому. Якщо перша ознака широко відома в країнах загального права, то друга — швидше місцева специфіка (використовується також у Малайзії).
Критерій «невід’ємної схильності» застосовується на практиці набагато частіше, тому що через скромні розміри Сінгапуру його судова система вважається особливо вразливою щодо критики. У країні взагалі багато законів, що охороняють унікальний лад на острові, пригадати хоча б повну заборону на вживання жувальної гумки заради чистоти сінгапурських тротуарів.
Покарання за «скандалізацію», втім, не дуже суворі. Найбільший штраф була змушена сплатити у 2008 році газета The Wall Street Journal, і становив він $16500. Тоді видання опублікувало дві редакторські колонки, в яких журналісти заявили про підконтрольність судів прем’єр-міністрові Сінгапуру й правлячій партії. Суддя, котрий слухав цю справу, постановив, що «подібні інсинуації підривають суспільну довіру до юстиції», і, отже, недопустимі.
США і Велика Британія
Завдяки першій поправці до Конституції, що гарантує свободу слова й преси, в США оприлюднення негативних думок про судову систему практично не переслідується. Загальне правило полягає в тому, що публікація може бути розглянута як неповага до суду лише тоді, коли вона «представляє вищий ступінь небезпеки для правосуддя». Перша поправка захищає немало суперечливих дій, на зразок неонацистських маршів або публічного спалювання національного прапора, але, неможливо заперечувати, що довіра громадян до судів у Америці вкрай висока.
У Великій Британії законодавство, що стосується критики судів, в юридичному співтоваристві стало головною темою серпня. У британському праві норма про образу суддів, запозичена Сінгапуром з деякими змінами, існує з XVIII століття, але сьогодні вважається правовим реліктом. Останній раз її застосовували в 1932 році, коли місцева газета була оштрафована на ₤100 за фразу «зухвалий малий з кінською гривою» стосовно судді (кінська грива — натяк на традиційну суддівську перуку). Проте у 2012 році «образи» спробував воскресити служитель Феміди на ім’я Пол Гирван, котрий прочитав мемуари колишнього держсекретаря Північної Ірландії Пітера Хейна і виявив там кілька абзаців про себе.
П.Хейн назвав одне з рішень П.Гирвана свідомо неправосудним, і останній відправився до суду з позовом за старовинним законом. Але прокурор у цій справі перш ніж почати ворушити минуле звернувся за коментарями до П.Хейна. У відповідному листі екс-держсекретар пояснив, що висловився так лише про одне рішення судді й ніколи не ставив під сумнів попередні або подальші. Обвинувач погодився, що з цієї точки зору мемуари не становлять небезпеки престижу британського правосуддя в цілому, і припинив провадження, а П.Хейн, у свою чергу, пообіцяв перевидати книгу з включенням тексту свого листа, якщо вже виникли питання.
Юристи всіх рангів тепер думають, чи не пора формально позбутися закону, про існування якого всі встигли забути. Застосовуватися на британських островах він практично перестав ще в XIX столітті, але був потрібний для зміцнення авторитету судів у колоніях. У Гонконзі ще недавно була затребувана така форма звинувачення в «скандалізації», як вульгарна або хамська образа судді, застаріла в Англії, де для таких випадків є закони про дифамацію і наклеп. У 1998 році, вже після передання суверенітету Китаю, в місті відбувся гучний процес, що стосується популярної газети The Oriental Daily News, яка в одній із статей назвала британських суддів Гонконгу «білими свинями» і «лайном у світі юриспруденції». Видання було оштрафоване на $650000, а автор тексту засуджений до чотирьох місяців тюрми.
Наразі у Великій Британії стримуючим механізмом для критики суддів є закон про неповагу до суду (The Contempt of Court Act), остання версія якого була прийнята в 1981 році. Згідно з його положенням (п.2.2) пресі й іншим коментаторам забороняється висловлюватися про судовий розгляд sub judice, тобто коли процес перебуває в активній стадії. Позначений в законі період починається з призначення запобіжного заходу, пред’явлення обвинувачень або після отримання повістки до суду. Зрозуміло, під заборону потрапляють тільки думки, які можуть «серйозно нашкодити здійсненню правосуддя».
Цікава історія ухвалення вищезазначеного акта. У 1979 році, коли діяла попередня версія закону, що не включала принципу sub judice, Мін’юст звинуватив газету Times у поширенні інформації, що завдає шкоди правосуддю. Видання тоді висловилося про винуватість виробника транквілізаторів у тому, що вживання такої продукції може привести до аномалії розвитку плоду під час вагітності. Проте спір держави з фармацевтами був на той момент на стадії переговорів про досудове врегулювання, і суд наклав заборону на подальші публікації про цю справу в газеті. Проте журналісти звернулися до Європейського суду з прав людини, де знайшли підтримку.
Практика ЄСПЛ
У Європейському суді з прав людини існує триступенева система виявлення ознаки порушення. У випадку «Times проти Сполученого королівства» суд вирішив, що заборона на публікації «прийнята відповідно до внутрішнього законодавства» і «мала легітимні цілі», проте «не була потрібною в демократичному суспільстві». Це був перший прецедент в історії Страсбурзького суду з вирішення конфлікту між правом на свободу висловів (гарантується ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) і правом на справедливий і незалежний суд (закріплено в ст.5). У постанові мовиться, що суспільний інтерес, а саме інформованість жертв трагедії про її причини, переважає необхідність забезпечення незалежності суду.
У іншій справі — «Ворм проти Австрії» (1997 рік) — ЄСПЛ вирішив схожий спір уже на користь держави. На журналіста тоді було накладено штраф відповідно до австрійського закону про ЗМІ, що забороняє оприлюднювати думки або матеріали, які можуть вплинути на результат судового процесу. Заявник у своїй статті безапеляційно стверджував, що чиновник, суд над яким був у самому розпалі, винен в ухиленні від сплати податків. На думку ЄСПЛ, такий захід уже «був потрібним у демократичному суспільстві», оскільки публікація ставила під сумнів статус суду, як інституту з об’єктивного дозволу правових питань.
Професіоналізм судді — кращий захист від критики
Англосаксонське право також сповідує принцип, згідно з яким професійна підготовка судді забезпечує йому захист від сторонньої критики, тобто вважається, що його рішення й поведінка такі, що при повному розумі ганьбити його ніхто не буде. Проте такою якістю не володіють присяжні засідателі, тому справи з їх участю оберігаються законом про неповагу до суду в частині критики процесу. Прецеденти існують, наприклад, в тій же Англії («Vine Products проти Макензі») і Нігерії («Акинрінсола проти прокурора штату Анамбра»). Схожий принцип ставлення до професіоналізму поширений в тих країнах з континентальним правом, де переважна більшість справ розглядаються одним суддею.
Таким чином, в англосаксонській правовій моделі критика суду розглядається в контексті ширшої доктрини неповаги до суду. У системах континентального права аналогічні дії частіше регулюються законодавством про свободу слова. У Цивільному кодексі Франції, наприклад, є стаття, що забороняє публікації, які можуть порушити принцип презумпції невинуватості. Проте в цілому романо-германське право позитивно сприймає зважену й аргументовану критику тих, хто здійснює правосуддя.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!