І на право є управа,

або Які дії сторін процесу вже розцінюються як зловживання та як на це реагують законники

Одним з найпрогресивніших інститутів, який з’явився внаслідок судової реформи, закономірно вважається інститут наслідків за зловживання процесуальними правами. Проте через відхилення законодавця від принципу правової визначеності тлумачення судом цих норм не можна назвати передбачуваним, що й доводить перша практика їх застосування.

Не якістю, то кількістю

Так, у ч.2 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства, ч.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу, ч.2 ст.44 Цивільного процесуального кодексу встановлено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства. І наводиться орієнтовний, але не вичерпний перелік таких порушень із 5 пунктів.

Конструкція ч.2 ст.45 КАС, ч.2 ст.43 ГПК, ч.2 ст.44 ЦПК містить невичерпний перелік зловживань процесуальними правами, про що свідчить формулювання «дії, що суперечать завданню судочинства, зокрема...». У такий спосіб законодавець віддав на волю суду визначення інших форм зловживання, що суперечать завданням судочинства. Та деякі з них є надто абстрактними з погляду правової визначеності («завідомо безпідставний позов», «очевидно штучний характер», «необґрунтоване об’єднання позовних вимог» тощо), що може ускладнити їх ефективне застосування на практиці.

Напевно, найбільш «простою» з точки зору тлумачення є така форма, як подання кількох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав тощо. Це дає змогу потрапити на розгляд до «потрібного» позивачеві судді завдяки маніпуляціям з автоматичним розподілом справ.

Дізнатися про те, на кого «розписана» справа, було й залишається можливим уже через кілька годин після подання позову. У такому випадку позивач просто чекає, коли справа буде розподілена на бажаного суддю. За решту позовних заяв, як правило, просто не сплачувався судовий збір.

Так, в ухвалі Дніпровського районного суду м.Києва від 19.01.2018 (справа №755/17376/15-ц) сказано таке: «За наведених обставин з урахуванням того, що наразі постановлено ухвалу про прийняття заяви до провадження, суддя вважає за необхідне залишити дану заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, без розгляду, оскільки в провадженні судді Дніпровського районного суду м.Києва... перебуває на розгляді заява з тим самим предметом та з тих самих підстав, а подання стороною боржника — заявником та його представником — двох аналогічних за змістом заяв у сукупності містять ознаки маніпулювання автоматичним розподілом справ».

Як наслідок, суд визнав дії однієї зі сторін зловживанням процесуальними правами та залишив відповідний процесуальний документ без розгляду.

Оболонський районний суд м.Києва відмовив у задоволенні позову, оскільки з’ясував, що позивачка вже неодноразово зверталася до того самого відповідача з тим самим предметом, з тих самих підстав, змінюючи тільки роки та дати бажаних документів у своєму позові. «Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач зловживає своїми процесуальними правами, подаючи до суду позови з ідентичними позовними вимогами та які, по суті, мають штучний характер», — констатовано в рішенні від 30.01.2018 (справа №756/203/18).

В ухвалі того ж суду від 9.01.2018 взято до уваги, що «представник позивача достеменно знав, що в провадженні Оболонського районного суду м.Києва перебуває цивільна справа, провадження в якій відкрито в травні 2016 року, оскільки брав участь у засіданні та вчиняв інші процесуальні дії». Проте звернувся від імені позивача до суду з аналогічним позовом, не виконавши при цьому вимог п.10 ч.3 ст.175 та ч.4 ст.177 ЦПК. Тож суд зробив висновок, що «вказаний представник зловживає своїми процесуальними правами, що не допускається». Як наслідок, і позов (справа №756/51/18) залишений без розгляду.

Штучні позови

Наразі вже з’являється поодинока практика застосування положень про подання завідомо безпідставного (штучного) позову. Наприклад, в ухвалі Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.01.2018 (справа №826/13977/17) зазначено: «Київським окружним адміністративним судом прийнято постанову від 14.11.2016, яка набрала законної сили, за позовом громадянина Чехії Особи 2 в адміністративній справі №810/493/16, який є тотожним позову в адміністративній справі №826/13977/17». Ці обставини, на думку ОАСК, «унеможливлюють розгляд справи №826/13977/17 по суті, свідчать про очевидно штучний характер спору, а обґрунтування позивачем своїх вимог мають ознаки зловживання процесуальними правами».

Погоджуючись із загальною логікою, викладеною в ухвалі, хочемо звернути увагу на те, що суд не конкретизував, у чому саме полягала «штучність», по суті ототожнюючи п.2 та п.3 ч.2 ст.45 КАС. Уважаємо, що штучність позову очевидна за наявності спорів між пов’язаними особами (про що достеменно відомо судді й що випливає з матеріалів позову), коли де-факто обидві сторони представлені одними особами або ж у випадку, коли позов подається з метою перешкоджання іншому провадженню (наприклад для зупинення останнього).

В інтересах тяганини

«Найцікавішими» з практичної точки зору формами зловживання є дії, спрямовані на затягування та перешкоджання розгляду. Для України встановлення відповідальності за це є дуже важливою подією, адже наша держава не раз ставала відповідачем в Європейському суді з прав людини у справах про забезпечення права на справедливий суд у контексті тривалості розгляду (див., наприклад, рішення у справах «Меріт проти України», 2004 р.; «N.B. проти України», 2008 р.; «Антоненков та інші проти України», 2005 р.).

Водночас в окремих рішеннях ЄСПЛ наголошував, що «заявників не можна звинувачувати за те, що вони використовують засоби, надані їм відповідно до національного законодавства для захисту своїх інтересів» (див., наприклад, рішення у справах «Саф’яннікова проти України», 2007 р.; «Сілін проти України», 2006 р.).

У справі «Калініченко проти України» (2007 р.) ЄСПЛ зазначив, що «клопотання заявника про повернення справи на додаткове розслідування не було безпідставним, адже зрештою воно було підтримано районним судом». У цій справі Суд констатував, що факт проведення низки експертиз не виправдовує тривалості провадження. «Повторні клопотання заявника задовольнялись, оскільки національні органи державної влади погоджувалися, що матеріали, подані слідчими органами, були неповними».

В Україні вже почала формуватися практика застосування відповідальності за затягування процесу. Так, в ухвалі Апеляційного суду м.Києва від 30.01.2018 (справа №752/9752/16-ц) наголошено: «Дії Особи 2 щодо неодноразового звернення до суду з указаною апеляційною скаргою на ухвалу судді Голосіївського районного суду м.Києва від 11.07.2016 визнаються зловживанням процесуальними правами, що є підставою для повернення даної апеляційної скарги, а також застосування до Особи 2 заходу процесуального примусу, передбаченого ст.144 ЦПК, у вигляді попередження».

Господарський суд м.Києва в ухвалі від 8.02.2018 (справа №910/19543/17) зазначив: «За такої сукупності обставин подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу суду, дія якої вичерпана, суд розглядає як зловживання процесуальними правами сторони, яке, у свою чергу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих конвенції та кодексу, що є підставою для повернення такої апеляційної скарги».

Аналогічне обґрунтування міститься в ухвалі Апеляційного суду м.Києва від 30.01.2018 у справі №761/15852/17.

В ухвалі АСК від 17.01.2018 (справа №752/16103/15-ц) сказано, що «подання трьох апеляційних скарг на одну й ту ж ухвалу про відкриття провадження, а також подання даної заяви про роз’яснення ухвали свідчить про недобросовісне здійснення представником Особи 1 своїх процесуальних прав, оскільки такі дії направлені на затягування розгляду справи по суті та перешкоджають своєчасному розгляду й вирішенню цивільної справи, яка не знаходить свого вирішення через постійну передачу справи до апеляційного суду більше двох років».

Київський апеляційний господарський суд у постанові від 26.12.2017 (справа №910/3220/17) зазначив: «Враховуючи, що до початку розгляду справи представники сторін висловились про відсутність відводів складу суду, а відвід колегії суддів було заявлено після відхилення частини клопотань відповідача-2, суд дійшов висновку про зловживання представником своїми процесуальними правами шляхом заявлення завідомо безпідставного відводу, що має наслідком залишення такої заяви без розгляду на підставі ч.3 ст.43 ГПК».

Сподіваємось, у найближчому майбутньому будуть сформовані позиції щодо безпідставного заявлення клопотань про проведення експертизи, виклику свідків (якщо раніше сторона не бажала користуватися цими можливостями), про безпідставне перенесення судового засідання (що набуло систематичного характеру), які також, очевидно, спрямовані на затягування процесу.

«Дискреція» підсудності

Раніше шляхом залучення «додаткового» співвідповідача можна було штучно змінювати підсудність справи. Класичний приклад — уведення поручителя в кредитних правовідносинах як співвідповідача або укладення фіктивних договорів для такого залучення.

Судової практики з питання штучної зміни підсудності наразі обмаль. Так, в ухвалі Шевченківського районного суду м.Києва від 29.01.2018 (справа №761/25910/17) зауважено: «З вимог позивача вбачається штучне об’єднання позовних вимог та завідомо безпідставне залучення Особи 1 як відповідача, оскільки пояснення позивача, що доведення ПАТ «КБ «Надра» до банкрутства здійснено виключно за рішенням мажоритарного власника, відповідача у справі Особи 2, який у свою чергу є власником статутного капіталу відповідача у справі Сentragas Holding GmbH, є тільки припущенням, а тому вимоги щодо стягнення саме з Особи 2 залишку невиплаченого банківського вкладу та стягнення збитків є безпідставними та штучними, а вимоги визнання відповідачів винними в порушенні законодавства притаманні кримінальному праву». З посиланням на ч.3 ст.44 ЦПК суд залишив позовну заяву без розгляду.

В ухвалі Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 30.01.2018 (справа №204/625/18) ідеться: «Оскільки позовні вимоги до Особи 2 не пред’явлені, вважаю, що залучення її як співвідповідача у справі є безпідставним та вчинене з метою зміни підсудності даної справи, що, на думку суду, є зловживанням процесуальними правами». Тож позов було повернуто заявникові.

Окружний адміністративний суд м.Києва зробив висновок про зловживання позивачем процесуальними правами, що виявилось «у необґрунтованому та штучному об’єднанні позовних вимог з метою зміни підсудності справи». «З матеріалів позовної заяви чітко вбачається, що Особа 1 не погоджується саме з винесеними щодо нього постановами про накладення адміністративних стягнень за порушення вимог природоохоронного законодавства, пропуском ним строку звернення до місцевого загального суду з відповідним позовом, що, у свою чергу, слугувало підставою для звернення до Державної екологічної інспекції з відповідними скаргами, суть яких зводиться до незгоди з діями посадових осіб ДЕІ в м.Києві під час проведення перевірки та складання припису №* та акта №**», — зазначено в ухвалі від 26.01.2018 (справа №826/17458/17). А такий спір мають розглядати місцеві суди як адміністративні.

Замість висновків

Зловживання процесуальними правами — серйозна перешкода на шляху побудови правової держави та незалежного суду як її складової. Введення в законодавство відповідальності за такі дії є серйозним кроком уперед, який наближає Україну до бажаних європейських стандартів судочинства.

Утім, судова практика застосування нових інститутів лише формується. Це означає, що вже найближчим часом Верховному Суду буде необхідно дати чіткі та зрозумілі орієнтири щодо застосування нових норм права та визначення нових понять і категорій. Адже вони, на жаль, у певних випадках є занадто абстрактними, що, у свою чергу, не дозволяє судам скористатися ними сповна.

Знайти баланс між правом на справедливий суд, доступністю правосуддя та зловживаннями учасників справи — річ нелегка, проте необхідна для остаточного оновлення судової системи.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Чи може загроза покарання за зловживання процесуальними правами негативно позначитися на ефективному захисті інтересів клієнта?

Катерина МАНОЙЛЕНКО,
адвокат, керівник судової практики ЮФ Golaw:

— Звичайно, запровадження відповідальності за зловживання процесуальними правами змусить представників сторін бути більш обачними при обранні тактики захисту. Проте досвідчений та висококваліфікований адвокат завжди передусім керується буквою закону й може захистити клієнта, вміло використовуючи при цьому законні інструменти.

Утім, деякі підстави для відповідальності за зловживання процесуальними правами законодавець сформулював досить неоднозначно. За таких умов не можна відкидати існування суб’єктивного фактору при оцінці судом дій представника сторони.

Наприклад, лише суд може встановлювати, чи призводить та або інша процесуальна дія до безпідставного затягування слухання справи. Проте існування такого фактору не повинне позначатися на якості послуг. Основна мета представника — захистити клієнта, використавши при цьому всі можливі процесуальні важелі так, щоб це не було сприйнято судом чи іншою стороною як зловживання.

З огляду на це, якщо адвокат знає та вміє використовувати всі процесуальні засоби захисту клієнта, підстави для хвилювань щодо можливого притягнення до відповідальності відсутні.

Ніна КУЧЕРУК,
адвокат, керівник практики судових спорів та арбітражу ЮК Jurimex:

— На перший погляд, запровадження на законодавчому рівні заходів відповідальності за зловживання процесуальними правами повинне стимулювати учасників процесу добросовісно користуватися останніми. Однак у багатьох випадках такі заходи можуть перешкоджати реалізації права осіб на ефективний юридичний захист.

Так, ужиття заходів відповідальності за подання позову позбавлятиме осіб права доступу до суду та суперечитиме практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Kutić v. Croatia», «Меньшакова проти України», «Golder v. the United Kingdom» тощо) щодо розгляду справи судом. Кваліфікація заявлення відводу як процесуального зловживання та встановлення відповідальності за нього ставитиме під сумнів безсторонність суду. Така судова кваліфікація може стати підставою для звернення осіб до ЄСПЛ та збільшити кількість поданих до нього скарг.

Крім того, не видається обґрунтованим наділення суддів «репресивними» повноваженнями (накладення штрафів, винесення окремих ухвал) щодо адвокатів. Адже в умовах корупції такі повноваження можуть стати засобом тиску на захисника та не сприятимуть справедливому розгляду справи незалежним і безстороннім судом.