Платити доведеться за все

Господарське провадження стане мобільнішим, але дорожчим

Новий Господарський процесуальний кодекс удосконалює механізм використання відеоконференції, унормовує фіксацію судового процесу, запроваджує можливість пришвидшеного розгляду окремих категорій справ і змушує боржників оплачувати незгоду із судовим вердиктом.

Процес під запис

За результатами спільної наради голів місцевих, апеляційних господарських судів та суддів Верховного Суду Касаційний господарський суд узагальнив інформацію про правові підходи до застосування окремих норм нової редакції ГПК.

Відповідно до ч.6 ст.11 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII учасникам процесу забезпечується можливість брати участь у засіданні в режимі відеоконференції. З огляду на відсутність Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи участь у засіданнях у такому режимі поза межами приміщень судів у порядку, визначеному в чч.1, 3 ст.197 ГПК, унеможливлена. Разом з тим відповідно до ч.5 ст.197 ГПК особа може взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду, визначеного рішенням суду, до якого звернеться такий учасник процесу.

При задоволенні клопотання суд, попередньо здійснивши резервування зали судових засідань відповідної установи за допомогою веб-програми «Бронювання систем відеоконференцзв’язку», виносить ухвалу про участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні визначеного нею суду. При цьому суд має враховувати встановлені процесуальні строки розгляду справи й виходити з них при визначенні дати бронювання.

Зі ст.197 ГПК вбачається, що підставами для відмови в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції є недотримання заявником установленого строку його подання та відсутність у такому клопотанні найменування суду, який мав би забезпечити проведення відеоконференції.

Відповідно до ч.8 ст.197 копія ухвали про участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду негайно надсилається до суду, який зобов’язаний організувати її виконання, та особі, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Вбачається, що ухвала, якою учаснику процесу відмовлено в задоволенні клопотання про участь у засіданні в режимі відеоконференції, також має бути направлена йому невідкладно. 

Під час проведення відеоконференції судам слід звертати особливу увагу на дотримання процедури розгляду справи, зокрема збереження таємниці нарадчої кімнати.

У п.6 ч.1 ст.129 Конституції, ч.5 ст.11 закону №1402-VIII, ч.14 ст.8, ч.1 ст.222 ГПК йдеться про обов’язкове повне фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів за умови явки в судове засідання хоча б одного з учасників справи (його представника), незалежно від наявності чи відсутності клопотання про це учасників. Разом з тим суд має право (з урахуванням технічних можливостей) здійснювати повну аудіо- чи відеофіксацію процесу. Проте за наявності заперечень учасника процесу проти фіксування за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до пп.17.7 розд.ХІ «Перехідні положення» ГПК до дня початку функціонування ЄСІТС фіксування здійснюється за допомогою звукозаписувальних технічних засобів, що функціонують у судах на день набрання чинності новою редакцією кодексу.

У разі знеструмлення суду відповідальні особи апарату складають про це акт, який за резолюцією судді долучається до матеріалів справи та може бути підставою для оголошення в засіданні перерви в порядку, передбаченому ч.2 ст.216 ГПК, та в межах установлених цим кодексом строків. Тривалість перерви залежить від обставин, що її зумовили, а отже, може визначатися не тільки датою (днями) а й годинами.

За змістом ч.3 ст.222 ГПК, немає необхідності в аудіо- чи відеофіксації процесу в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи. Проте ведення протоколу засідання є окремим елементом фіксації. Згідно із ч.13 ст.8 ГПК розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, якщо не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться, а отже, і протокол не ведеться.

Якщо при підготовці справи до апеляційного розгляду апеляційний суд виявить нерозглянуті зауваження на фіксування процесу технічними засобами та/або протокол судового засідання, він зобов’язує суд першої інстанції усунути недоліки. При цьому з урахуванням строків, установлених для апеляційного розгляду справи, потрібно визначити строк, упродовж якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

Перелік обов’язкових і можливих підстав для зупинення провадження у справі наведено в стст.227—228 ГПК, але такої підстави, як необхідність усунення судом першої інстанції допущених недоліків у вигляді нерозглянутих клопотань після надходження справи до суду апеляційної інстанції, у ГПК не передбачено.

Колегіальний розгляд

Згідно із ч.1 ст.33 кодексу справи в судах першої інстанції суддя розглядає одноособово. Проте в ч.7 ст.32, ч.1 ст.33 ГПК передбачена можливість розгляду справ місцевим судом колегіально у складі трьох суддів. У цьому разі питання про призначення колегіального розгляду вирішується за ініціативою суду або клопотанням учасника справи до закінчення підготовчого засідання суддею, який розглядає справу.

Відповідно до ст.34 ГПК питання, що виникають під час колегіального розгляду справи, вирішуються більшістю голосів суддів. Суддя, не згодний з рішенням, має право письмово викласти окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка долучається до справи та є відкритою для ознайомлення. Норми чинного законодавства унеможливлюють висловлення окремої думки після закриття судового засідання, в якому про її наявність не повідомлялося. Дата викладення окремої думки має збігатися з датою прийняття рішення. Разом з тим у ч.3 ст.3 закону «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2015 №3262-IV передбачено обов’язок суду щодо направлення окремої думки, викладеної в письмовій формі, до Єдиного державного реєстру судових рішень не пізніше від наступного дня після виготовлення її повного тексту.

Розгляд заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до ч.15 ст.32, ч.8 ст.33 ГПК здійснюється тим складом суду (як персональним, так і кількісним), який ухвалив рішення, що переглядається. Якщо такий склад суду сформувати неможливо, суддя або колегія суддів визначається в порядку, встановленому ч.1 ст.32 кодексу. Водночас відповідно до ч.5 ст.36 ГПК суддя, рішення якого у справі скасоване судом вищої інстанції, не може брати участі в розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами.

Згідно із чч.2, 3 ст.38, ч.1 ст.39 ГПК з підстав, зазначених у стст.35—37 кодексу, протягом 10 днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження, але не пізніше від початку підготовчого засідання або першого судового засідання учасники справи можуть заявити вмотивований відвід судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо раніше, але не пізніше ніж через 2 дні з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Порядок відводу судді в разі, якщо суд дійде висновку про необґрунтованість заявленого відводу, визначено в ч.3 ст.39 ГПК. У цьому випадку питання про відвід вирішує суддя, який не входить до складу суду, що розглядає справу (ч.1 ст.32 ГПК). При цьому в п.5 ч.1 ст.228 ГПК передбачено право (а не обов’язок) суду зупинити провадження у справі у випадку надходження заяви про відвід судді.

Розгляд питання про відвід відповідно до ч.7 ст.39 ГПК має відбутися не пізніше ніж через 2 дні з дня надходження заяви про відвід, а у випадку розгляду заяви про відвід суддею іншого суду (коли питання про відвід судді неможливо розглянути в суді, в якому розглядається справа) — не пізніше ніж через 10 днів з дня надходження заяви про відвід.

Якщо суд, який розглядає справу, дійде висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він має постановити ухвалу про передання заяви про відвід на розгляд іншому складу суду. У мотивувальній частині такої ухвали як підставу для передачі слід навести доводи щодо необґрунтованості заявленого відводу. При цьому в кожному конкретному випадку, коли йдеться про зупинення провадження у справі у зв’язку з необхідністю вирішення питання про відвід, суду слід виходити з доцільності застосування такої процедури з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду та недопущення зловживань учасниками процесу своїми процесуальними правами.

Наказне провадження

Відповідно до ч.2 ст.148 ГПК з вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій формі, якщо сума вимоги не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, особа має право звернутися до суду в наказному або спрощеному позовному провадженні. Загальні вимоги до змісту судового наказу наведено в ст.155 кодексу.

Оскільки згідно із ч.1 ст.148 ГПК судовий наказ може бути видано лише за вимогами про стягнення обмеженої суми заборгованості за договором, укладеним саме в письмовій формі, вбачається за доцільне зазначати в судовому наказі не тільки суму коштів, які підлягають стягненню, а й договір, на підставі якого виникла відповідна заборгованість.

За ч.1 ст.147 ГПК, судовий наказ — особлива форма судового рішення, а отже, з урахуванням вимог ч.3 ст.3 закону №3262-IV його має бути внесено до ЄДРСР не пізніше від наступного дня після виготовлення. Тому внесення судового наказу до ЄДРСР лише після набрання ним чинності було б помилковим. Станом на час направлення до реєстру судовий наказ не може містити інформації щодо дати набрання ним законної сили, строку пред’явлення до виконання та дати видачі стягувачу. Такі відомості зазначають під час видачі судового наказу стягувачу, при цьому наказ не направляється до ЄДРСР повторно, оскільки реєстр не має містити кількох варіантів одного й того самого судового рішення.

Інформація щодо дати набрання чинності судовим наказом уноситься до автоматизованої системи та передається до ЄДРСР у порядку, визначеному п.2.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів від 26.11.2010 №30, протягом 5 днів після закінчення строку на подання заяви про скасування судового наказу, яка, у свою чергу, може бути подана протягом 15 днів з дня вручення копії судового наказу. Таким чином, дані щодо дати набрання чинності судовим наказом у будь-якому разі фіксуються в ЄДРСР.

Відповідно до ч.3 ст.156 ГПК копія (текст) судового наказу, що надсилається боржникові, має містити інформацію про веб-адресу такого рішення в ЄДРСР. До впровадження ЄСІТС ця вимога може бути дотримана шляхом зазначення в судовому наказі, що відповідну інформацію можна отримати в ЄДРСР на офіційному веб-порталі.

За змістом ч.2 ст.156 ГПК, одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Оскільки в ст.150 ГПК не говориться про обов’язок заявника надати суду копії відповідної заяви, суд має самостійно її виготовити.

У постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 №3-1522гс16 зазначено, що ст.625 Цивільного кодексу урегульовано правові наслідки порушення грошового зобов’язання, та сказано, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних уходять до складу грошового зобов’язання й мають компенсаційний, а не штрафний характер. Отже, такі нарахування можуть бути включені до складу сум грошових зобов’язань при поданні заяв про видачу судового наказу.

Водночас у порядку наказного провадження суд не зобов’язаний перевіряти надані заявником розрахунки. У разі незгоди із судовим наказом боржник має право подати заяву про його скасування, у разі необхідності заявивши клопотання про поновлення пропущеного строку для її подання. Часом виникають питання щодо необхідності сплати судового збору при поданні заяви про скасування судового наказу. Це зумовлено тим, що відповідно до п.2 ч.2 ст.3 закону «Про судовий збір» від 8.07.2011 №3674-VI збір не справляється, зокрема, за подання заяви про скасування судового наказу.

Проте законом «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 №2147-VІІІ п.2 ч.2 ст.4 закону №3674-VI доповнено пп.2², за змістом якого за подання заяви про скасування судового наказу сплачується судовий збір, що становить 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У ч.5 ст.157 ГПК передбачено, що до заяви про скасування судового наказу додається документ, який підтверджує сплату судового збору. При цьому згідно із ч.6 цієї статті в разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення. За загальним правилом, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими в різний час (темпоральних колізійних норм), застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив чинності. Тобто «наступний закон з того ж питання скасовує дію попередніх».

Отже, на сьогодні сплата судового збору за подання заяви про скасування судового наказу є обов’язковою.

Внесення до реєстру

Згідно із чч.1, 6, 7 ст.240 ГПК суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення. У такому разі він повідомляє, коли буде повний текст рішення. Акт суду (повний або скорочений) підписується всім складом суду в день його написання й додається до справи. Відповідно до ч.8 ст.233 ГПК всі судові рішення викладаються письмово в паперовій та електронній формах.

Згідно із ч.2 ст.2, ч.3 ст.3 закону №3262-IV усі судові рішення є відкритими та підлягають унесенню до ЄДРСР не пізніше від наступного дня після їх виготовлення й підписання. Отже, як повне, так і скорочене  рішення суду має бути викладено в письмовій формі, підписано всім складом суду та приєднано до матеріалів справи.

Убачається, що скорочене судове рішення фактично складається з метою фіксації факту проголошення певного результату розгляду. З огляду на викладене до автоматизованої системи документообігу та до ЄДРСР слід уносити та направляти саме повні тексти судових рішень.