Провокація вдалася

ЄСПЛ пояснив, як правильно імітувати злочин, не вдаючись до підбурювання

Наявність зв’язків на колишній роботі може допомогти адвокатові розширити коло клієнтів. Але це може й нашкодити, якщо замість функції захисника виконувати роль посередника. З колишнім литовським прокурором, котрого звільнили зі служби за хабар, а він перейшов на роботу в адвокатуру, злий жарт зіграв ще й той факт, що свого часу йому вдалося відстояти свої права у Страсбурзі.

На ті самі граблі

Колишній районний прокурор Кестас Раманаускас примудрився двічі потрапити в поле зору Служби спеціальних розслідувань — підрозділу боротьби з корупцією в Міністерстві внутрішніх справ. У 1999 році його затримали під час одержання хабара, який самі правоохоронні органи й ініціювали. Чоловік навіть устиг відсидіти 10 місяців, поки не був умовно-достроково звільнений. Незабаром з нього зняли заборону на заняття юридичною діяльністю, і К.Раманаускас подався в адвокати.

Невідомо, наскільки успішною була його приватна практика. Проте у 2008 році допоміг Страсбург — правник виграв справу про порушення литовською владою §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і отримав €30000 компенсації. Як констатував Європейський суд з прав людини в рішенні від 8.02.2018 у справі «Ramanauskas v. Lithuania», коли б не активні дії працівників поліції, котрі не раз зверталися до нього з проханням допомогти, то прокурор грошей не узяв би.

Важко сказати, що підвело К.Раманаускаса — чи то запаморочення від успіху, чи то безтурботність, але через 3 роки ситуація майже повторилася. Засуджений В.Ш., колишній працівник правоохоронних органів, повідомив у ССР, що чув від сусідів по камері, ніби заступник начальника виправної установи «Правінішкес» Л.Д. може допомогти в переведенні на менш суворий режим тримання. А потім посприяти й зовсім вийти за умовно-достроковим.

У грудні 2010 року заступник начальника колонії сам поцікавився у В.Ш., чи не хоче той раніше вийти на волю. Мовляв, «серйозні люди платять гроші, звільняються й не сидять у тюрмі», а в нього є друг, який може в цьому посприяти, і пообіцяв організувати з ним зустріч.

Незабаром В.Ш. зв’язався з К.Раманаускасом і той пояснив, що такий варіант можливий. Проте спочатку потрібно перевестися на легший режим тримання, що обійдеться в 1000 литів (близько €290), а потім він поговорить зі знайомими суддями з Каунаського регіонального суду. «Послуги» останніх нібито коштуватимуть 10000 литів (згодом «ціна» зросла до 12000, що нібито краще діляться на трьох суддів колегії, яка розглядатиме клопотання).

Змістом розмови В.Ш. поділився зі своїм знайомим Г.Т. — теж колишнім працівником поліції, а той вже зв’язався з властями. Сам же В.Ш. почав записувати бесіди з адвокатом на годинник-диктофон, які начебто обміняв у колонії на сигарети.

Підбурювання під наглядом

Далі все йшло як по маслу: суд дав дозвіл на «модельований злочин» і відповідні негласні дії протягом двох місяців, включно з веденням запису на диктофон. Проти заступника начальника колонії й адвоката розпочали досудове розслідування.

Наприкінці січня 2011 року В.Ш. перевели на легший режим тримання — за гарну поведінку й активну участь у святкуванні Дня захисників свободи. Наступного дня Г.Т. зустрівся з адвокатом і залишив 2000 литів у кишені на бічних дверцятах його машини.

Потім В.Ш. кілька разів зв’язувався з адвокатом та інформував про те, як у нього йдуть справи. При цьому цікавився, коли вони зможуть зустрітись. Одначе той ніби відчував щось недобре й не поспішав з візитом. Нарешті 1 березня В.Ш. поскаржився заступникові начальника колонії, що ніяк не може зв’язатися з К.Раманаускасом. Той викликав підлеглого й попросив розшукати адвоката.

Тільки через тиждень Л.Д. зв’язався з другом і повідомив, що «люди його шукають». Адвокат не бачив у цьому сенсу, оскільки «справу В.Ш.» ще не передали до суду, але після наполягань приїхав у колонію.

При зустрічі він пояснив В.Ш., що потрібна людина — за кордоном, але скоро повернеться. Розмова перейшла на іншу тему, й адвокат заявив, що знає названого прокурора. Мовляв, не кожного можна підкупити, але дві його знайомі точно не відмовляться. В.Ш. сказав, що готовий заплатити 30000 литів (близько €8700), аби лише опинитися на волі.

Суд першої інстанції відмовив у клопотанні. Через 2 дні адвокат приїхав у колонію і дав В.Ш. підписати кілька чистих аркушів, щоб потім на них надрукувати апеляцію. Після цього К.Раманаускас нагадав, що найближчим часом знадобляться 30000 литів (включно з його часткою за роботу).

Якби адвокат зволікав ще хоч тиждень, дозвіл суду на проведення операції закінчився б, але 29 березня правника затримали під час передання обумовленої суми. Гроші були виявлені все в тій же кишені бічних дверцят машини.

Докази факту давання хабара

У липні 2012 року районний суд визнав К.Раманаускаса винним у посередництві при підкупі й засудив до 60 днів позбавлення волі. Адвокат свою провину заперечував, доводячи, що проти нього була організована провокація, а отримані гроші були винагородою за його послуги як юриста. Хоча угода про надання правової допомоги не укладалася, він мав намір підписати її після закінчення судових слухань щодо звільнення В.Ш. з випробувальним строком.

Вирок ґрунтувався на показаннях В.Ш., Г.Т., Л.Д. й інших працівників колонії. Суд також узяв до уваги записи бесід адвоката, включно з тими, які велися до одержання дозволу на такі дії. Зокрема, було встановлено, що адвокат першим назвав необхідну суму. А твердження про те, що 30000 литів були його гонораром, спростовувалися записом, де К.Раманаускас обіцяв повернути їх у разі невдачі за вирахуванням 20% за свої послуги.

Поніс покарання й заступник начальника колонії. Його визнали винним у зловживанні службовим становищем і фальсифікації, що дозволила перевести засудженого в підрозділ з легшим режимом тримання. Л.Д. визнав свою провину й погодився сплатити штраф у розмірі 12480 литів (близько €3600), але заявив, що рекомендував К.Раманаускаса виключно як гарного юриста, який міг би допомогти вийти на волю.

Адвокат спробував довести в апеляційній інстанції, що В.Ш. і його друг надмірно тиснули на нього. Та й годинник, за допомогою якого вівся запис розмов, не дозволялося носити у в’язниці. Що стосується тверджень про можливість підкуповувати суддів або прокурорів, то він не збирався цього робити, а тільки підтримував бесіду й намагався заспокоїти В.Ш., оскільки той постійно надзвонював.

Однак і тут йому не повірили. Основним аргументом став аудіозапис, з якого випливало, що адвокат першим сказав, що може вирішити це питання за гроші, якщо їх буде досить для нього, посередника та трьох суддів. Урешті-решт К.Раманаускаса засудили до штрафу в 65000 литів (близько €18800).

Звернення до Верховного суду лише зменшило суму до 13000 литів. Там вирішили, що новий розгляд, на якому наполягав адвокат, обійдеться дорожче. Водночас це вдвічі менша сума, ніж та, яку адвокат отримав від держави за першим рішенням ЄСПЛ. Але К.Раманаускас вирішив удруге спробувати щастя в Страсбурзі.

Ініціатива — карана

У рішенні від 20.02.2018 у справі «Ramanauskas v. Lithuania» (№2) ЄСПЛ нагадав критерії відмінності підбурювання, що порушує гарантії §1 ст.6 конвенції, від контрольованої імітації злочину. Так, Суд відзначив, що простий контрольний список спрощених критеріїв розроблений на основі двох перевірок: наочного й процедурного аналізу підбурювання. Відповідні критерії викладені у справі «Банникова проти Росії» (пп.37—65 рішення від 4.11.2010), а також узагальнені у справі «Matanović v. Croatia» (пп.123—135 рішення від 4.04.2017). Тому ЄСПЛ перш за все проаналізував, чи був скоєний злочин без утручання влади.

Насамперед Суд відзначив, що В.Ш. діяв як приватна особа, хоча раніше й був агентом поліції. При цьому фактично немає ніяких фактів, які дозволили б припустити, що В.Ш. діяв за вказівкою органів прокуратури або що в нього були якісь інші приховані мотиви. Тому справа стосується не таємної поліцейської роботи, а швидше приватної особи, котра діє під наглядом. Інакше мало би місце порушення конвенційних гарантій.

ЄСПЛ підкреслив, що органи прокуратури тільки інструктували В.Ш. і його друга про дії, які вони могли б виконати. Суд не побачив нічого неадекватного або свавільного в тому, що В.Ш. спочатку повідомив про пропозиції заявника, а лише потім отримав дозвіл на імітацію злочинної поведінки (див. рішення від 4.04.2017).

Із записів стало зрозуміло, що саме адвокат заявив про можливість підкупу суддів, назвав конкретні суми, що підлягають виплаті. Також саме він розповів про справу, яку виграв проти Литви в Суді, стверджуючи, що зміг довести, що не брав хабара, хоча сам факт його отримання ніколи не оскаржувався в Страсбурзі (див. п.72 рішення від 8.02.2018).

Не були взяті до уваги і твердження про те, що Г.Т. залишив 30000 литів як гонорар за правову допомогу, оскільки була відсутня відповідна угода. «Якщо ж К.Раманаускас уважав, що В.Ш. наполягав на підкупі суддів, то він міг повідомити про це», — зазначено в рішенні.

Тому Суд не виявив ознак порушень у діях прокуратури, що слугувало б визначальним чинником. У зв’язку із цим ЄСПЛ визнав, що органи обвинувачення можуть «приєднатися» до злочинної діяльності, але не ініціювати її. А «право на справедливий судовий розгляд буде порушено тоді, коли правоохоронні органи вийдуть за рамки пасивного розслідування злочинної діяльності та зроблять такий вплив, як підбурювання до злочину, який інакше не було б скоєно».

Навчив на свою голову

Уряд Литви не упустив можливості покепкувати із заявника, відзначивши, що саме перша його справа в Страсбурзі й зауваження ЄСПЛ навчили того, якою повинна бути процедура проведення імітації злочину. Тоді в Суду були зауваження не стільки до процедури спецоперації, скільки до самого факту її ініціації: розслідували злочини, пов’язані з обігом наркотиків, і раптом вишли на прокурора. Тому ще один критерій у таких справах — наявність об’єктивних підозр, що особа, стосовно якої проводиться імітація, дійсно була причетна до злочинної діяльності або схильна до цього.

Тепер же, за словами уряду, всі дії в ході цієї операції були санкціоновані судом і контролювалися прокурором. Під час слухань обвинувачений та його адвокат змогли поставити запитання всім свідкам. А національні суди ретельно проаналізували всі аргументи К.Раманаускаса на свій захист. Тобто дотримали критеріїв про те, що «таємні операції як такі не перешкоджають праву на справедливий судовий розгляд за наявності ясних, адекватних і достатніх процесуальних гарантій, що не допускають підбурювання».

Констатувавши, що заявника не підбурювали до протиправних дій, Суд не став окремо вивчати процедуру розгляду скарги в національних судах. Хоча це — другий крок у визначенні того, чи був порушений §1 ст.6 конвенції. Тому саму скаргу визнали прийнятною, але ніяких порушень не встановили.

До речі, «борець із корупцією» В.Ш. все ж таки отримав дострокове звільнення через півроку. Як стверджує уряд, це жодним чином не пов’язано з його участю у справі викриття адвоката-хабарника.