Межі правочинів

Непоіменовані договори: головне — визначити правила гри

Цивільний кодекс декларує свободу договору. Проте навіть правочини, прямо не передбачені актами цивільного законодавства, повинні відповідати їх загальним засадам. Отже, визначення умов таких договорів повинне відбуватись у певних межах.

Розмаїття форм

Залежно від того, чи передбачається в цивільному законодавстві можливість укласти той чи інший договір, правовою доктриною проводиться їх поділ на поіменовані та непоіменовані. Першими вважаються ті, укладення яких прямо визначається та регламентується актами цивільного законодавства. До них, наприклад, відносять договори купівлі-продажу, оренди, підряду, позики, позички, страхування тощо.

Питання договірних правовідносин в Україні регулюється положеннями гл.16 («Правочини»), розд.II («Загальні положення про договори») Цивільного кодексу, глгл.20 («Господарські договори») та 30 («Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності») Господарського кодексу. Так, у ЦК визначається предмет, форма поіменованих договорів, строк, на який вони укладаються, права й обов’язки сторін, особливості виконання угод та підстави для розірвання (припинення) тощо. Таким чином, правова природа цих договорів є визначеною та чітко закріпленою в законодавстві.

Разом з тим упровадження новітніх технологій, розвиток ринкових відносин та міжнародного співробітництва потребує нових форм договірного закріплення та регулювання. Все передбачити неможливо та й не потрібно цього робити. Головне — визначити правила гри.

У вітчизняному законодавстві визначено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Це й означає, що сторони мають право укладати як договори, прямо передбачені законодавством, так і непоіменовані, які хоча прямо й не передбачаються актами цивільного законодавства, але відповідають їх загальним засадам.

Відповідність вимогам

Прикладами непоіменованих договорів, які широко використовуються, є договори дистрибуції, надання консалтингових, інжинірингових, аудиторських, рекламних, ритуальних послуг, договори аутстафінгу, договори про сурогатне материнство, форвардні, ф’ючерсні та опціонні, дилерські договори тощо. Укладаючи таку угоду, для мінімізації ризиків визнання її недійсною чи встановлення її нікчемності, а також для усунення інших можливих негативних наслідків потрібно пересвідчитися, що вона відповідає певним вимогам.

По-перше, договір має відповідати загальним засадам цивільного законодавства, якими є:

• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя;

• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією та законом;

• свобода договору;

• свобода підприємницької діяльності;

• судовий захист цивільного права та інтересу;

• справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК).

По-друге, є ще й загальні вимоги, додержання яких необхідне для дії правочину (ст.203 ЦК). Так, його зміст не може суперечити актам цивільного законодавства, інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Для вчинення правочину особа повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а її волевиявлення має бути вільним і відповідати її внутрішній волі. Правочин повинен учинятись у формі, встановленій законом, та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, ним обумовлених.

Законодавець визначив чіткі випадки необхідності вчинення правочину саме в письмовій формі. Це вимагається, коли його сторонами є:

• юридичні особи;

• фізична та юридична особа, крім випадків повного виконання договору сторонами в момент укладення;

фізичні особи, якщо йдеться про суму, що у 20 і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Законодавець окремо передбачив, що правочин, який вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6 ст.203 ЦК).

По-третє, договір повинен відповідати актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості. Разом з тим критерії визначення категорій «розумність» і «справедливість» у чинному законодавстві відсутні.

Справедливі умови

Відповідно до чч.2, 3 ст.13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Укладаючи договір, контрагенти повинні діяти добросовісно, дотримуватися принципу справедливості (наприклад, не вносити до договору положень, які б ставили іншу сторону в украй невигідне становище) та розумності (приміром, умовами договору повинні бути встановлені розумні строки, ціна, плата тощо).

В Європейському Союзі питання несправедливих умов договору регулюється директивою 93/13/ЄEC від 5.04.93 «Щодо несправедливих умов споживчих договорів». У ст.3 цього акта передбачається, що умова договору, яка не обговорювалась індивідуально (не була спільно погоджена сторонами), має розглядатись як несправедлива, якщо за порушення вимоги сумлінності вона викликає значні невідповідності в правах та обов’язках сторін, які випливають із договору, на шкоду споживачу.

Умова має завжди розглядатись як така, що не обговорена індивідуально, якщо вона була складена заздалегідь і тому споживач не мав можливості вплинути на умови, особливо у зв’язку із заздалегідь сформульованим стандартним договором.

Директивою визначається: держави-члени мають установити, що несправедливі умови, використані в договорі, який укладено продавцем або постачальником зі споживачем, не є обов’язковими для споживача за їх національним законодавством, та що договір продовжує зобов’язувати сторону виконувати договірні умови, якщо він може продовжувати існування без несправедливих умов.

В українському законодавстві діє презумпція добросовісності та розумності здійснення особою свого цивільного права. Так, якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (ч.5 ст.12 ЦК).

Регулювання за аналогією

Прописуючи зміст та умови непоіменованого договору, також потрібно звернутися до положень, що регулюють питання аналогії закону та права. Так, у ст.8 ЦК передбачається: якщо цивільні відносини не врегульовані актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Наприклад, до договорів про надання консалтингових, інжинірингових, аудиторських, рекламних, ритуальних послуг можуть бути застосовані відповідні положення глгл.61 («Підряд»), 63 («Послуги. Загальні положення») ЦК. У разі неможливості використати аналогію закону цивільні відносини регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Законодавство передбачає також укладення змішаних угод, які згідно із ч.2 ст.628 ЦК містять елементи різних договорів. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Змішані угоди залежно від свого змісту можуть бути як поіменованими так і непоіменованими.

Таким чином, незважаючи на принцип свободи договору, визначення умов непоіменованих договорів повинне відбуватись у певних межах, якими виступають загальні засади цивільного законодавства України.