Штраф в умовах ізоляції

За яких обставин засудженого слід звільнити від відбування основного покарання та від додаткового — у вигляді конфіскації майна?

Українське суспільство сьогодні перебуває в умовах значного зниження рівня доходів, соціальної незахищеності та невизначеності. Тому актуальності набуває питання реалізації звільнення від основного покарання у вигляді штрафу та додаткового — у вигляді конфіскації всього майна.

Коли виконання унеможливлено

Нинішні підходи до застосування пп.1 ч.1 та ч.2 ст.80 Кримінального кодексу залишають нерозв’язаними проблеми, пов’язані з умовами звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання вироку. Йдеться про осіб, засуджених до позбавлення волі, з основним покаранням у вигляді штрафу та додатковим — у вигляді конфіскації всього майна.

Особа, яку притягують до кримінальної відповідальності за статтею, санкція якої передбачає лише штраф із додатковим покаранням у вигляді конфіскації всього або частини майна, у той же час може бути засуджена (за сукупністю злочинів або сукупністю вироків) до позбавлення волі за скоєння інших злочинів або вже відбувати покарання у вигляді позбавлення волі. Адже з огляду на ч.3 ст.72 КК покарання у вигляді позбавлення волі та штрафу виконуються самостійно.

Наприклад, санкція ст.212 КК передбачає як основне покарання штраф до 25000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У ч.3 цієї ж статті йдеться про застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна. При об’єднанні покарання у вигляді штрафу з іншим — у вигляді позбавлення волі на 5 років 6 місяців (наприклад, за скоєння злочину, відповідальність за який передбачено ч.2 ст.286 КК) — суд остаточно визначає покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 6 місяців, штрафу 25000 н.м.д.г. та конфіскації всього майна.

Відповідно до ч.1 ст.535 Кримінального процесуального кодексу вирок, як правило, звертається до виконання не пізніш як через 3 дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції.

Водночас, як зазначено в ч.1 ст.26 Кримінально-виконавчого кодексу, «засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили». Та очевидно, що засуджений до позбавлення волі на строк понад 2 роки разом з додатковим покаранням у вигляді конфіскації всього майна не може самостійно сплатити штраф у визначені терміни.

Для такого випадку в ч.4 ст.53 КК передбачено, що «з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року». Проте для особи, позбавленої волі на тривалий час, у більшості випадків цього недостатньо для реального виконання покарання. Адже людина об’єктивно не може власною працею отримати необхідний для сплати штрафу дохід чи прибуток в умовах ізоляції.

Метою кримінального покарання відповідно до ч.2 ст.50 КК є, зокрема, виправлення засуджених та запобігання скоєнню нових злочинів. Штраф може сприяти досягненню цього лише тоді, коли буде для засудженого важким, але в той же час реальним щодо виконання.

Під час аналізу застосування такого виду кримінального покарання, як штраф, Верховний Суд України звернув увагу на те, що «досить часто суди призначають покарання у вигляді штрафу без урахування майнового стану засудженого, відомостей про його сім’ю, наявності утриманців чи інших обставин, що заслуговують на увагу».

До таких обставин можна віднести й призначення штрафу особі, яка позбавлена або позбавляється волі на тривалий строк із конфіскацію всього майна. Тим самим суд не залишає людині можливості сплатити значний штраф навіть із розстрочкою в 1 рік, оскільки поділена на частини значна сума штрафу є також практично недосяжною для неї в такий короткий період в умовах ізоляції.

Органи контролю

З 8.03.2011 у зв’язку з набранням чинності законом «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 4.11.2010 №2677-VI на органи державної виконавчої служби покладено лише здійснення покарання у вигляді конфіскації майна. Відповідні зміни були внесені до стст.12, 26 КВК. Через 3 роки законом «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 8.04.2014 №1186-VIІ ст.26 КВК було доповнено новою частиною, яка уповноважила органи ДВС виконувати покарання у вигляді штрафу, але тільки якщо він є додатковою мірою.

Згідно з ст.53 КК та ст.26 КВК безпосередньо на суди покладено функцію контролю за сплатою штрафу як основної міри покарання. У разі невиконання такого вироку у визначений строк суд (за наявності відповідних умов) повинен замінити несплачені суми покаранням у вигляді громадських, виправних робіт або позбавленням волі відповідно до ч.5 ст.53 КК.

«Драбина» покарань

А в який граничний строк суд зобов’язаний виконати таку функцію? Відповідь на це запитання може бути знайдена в п.1 ч.1 ст.80 КК, де встановлено, що особа звільняється від відбування покарання, менш суворого, ніж обмеження волі, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано за 2 роки.

Що ж означає «суворість покарання» згідно п.1 ч.1 ст.80 КК і чим вона визначена?

Як зауважив науковець Юрій Баулін, котрий досліджував положення щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст.49 КК, «при вирішенні питання, яке покарання є менш або більш суворим, ніж обмеження волі, необхідно керуватися «драбиною» покарань, що передбачена в ст.51 КК, в якій ці покарання розташовані в порядку від менш суворого до більш суворого». Такою «драбиною» доречно послуговуватися не тільки для застосування ст.49 КК, а й під час застосування норм про звільнення від відбування покарання (п.1 ч.1 ст.80 КК).

Згідно з ст.51 КК штраф (незалежно від його розміру) є найменш суворим покаранням. У силу ст.80 КК суд, установивши факт несплати штрафу в місячний строк, може не пізніше ніж через 2 роки з дня набрання вироком законної сили замінити особі несплачену суму на інше покарання.

За давністю виконання

У п.1 ч.1 ст.80 КК звільнення від відбування покарання за давністю виконання ставиться в залежність саме від строку невиконання та суворості покарання. При цьому тяжкість скоєного злочину до уваги не береться.

Строк давності виконання вироку починає спливати з моменту набрання ним законної сили та триває весь час, доки це рішення не виконуватиметься з причин, не пов’язаних з ухиленням особи від цього. Такою причиною може бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладено обов’язок виконання вироку.

Судовий контроль за виконанням вироку, за загальними правилами, здійснюється, якщо сплинув місячний строк після набрання вироком законної сили, але засуджена особа штраф не сплатила. Тоді суд у межах двох років із дня набрання обвинувальним вироком чинності повинен замінити штраф на інше покарання. Якщо суд у цей період не замінив не сплачений засудженим штраф на інше покарання чи не застосував розстрочку, особа має бути звільнена від штрафу у зв’язку із закінченням строків давності виконання  вироку. Підставами для цього є ст.80 КК та ст.152 КВК.

Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе обов’язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту, сама до себе. Це виключна компетенція спеціальних державних органів. Водночас людина не може невизначений проміжок часу перебувати в очікуванні покарання. Тому законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою та засудженим кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює покарання.

Вирішуючи відповідне питання, суд може взяти до уваги те, що в умовах позбавлення волі та конфіскації майна засуджений фактично не може ухилятися від основного покарання у вигляді штрафу. Тобто не виконує вирок у цій частині з об’єктивних, не залежних від нього обставин. Отже, підлягає звільненню від відбування такого невиконаного покарання.

Презумпція невинуватості — передусім

Під час розгляду клопотання про звільнення від відбування покарання суд повинен перевірити дані про скоєння особою нових злочинів як можливої підстави для зупинення чи переривання строків давності виконання. За наявності обставин та умов, указаних у п.1 ч.1 ст.80 КК, та відсутності підстав для зупинення чи переривання строків давності, суд не має законних підстав для відмови у звільненні від сплати штрафу через закінчення строків давності виконання вироку.

Застосовували п.1 ч.1 ст.80 КК, наприклад, Апеляційний суд Волинської області та Луцький міськрайонний суд Волинської області в кримінальних справах №№161/11443/15-к та 161/2937/16-к.

У постанові від 24.12.2015 (справа №5-324кс15) Судова палата у кримінальних справах ВСУ висловилася про те, що правило відмови у звільненні особи від відбування покарання у вигляді штрафу у зв’язку із закінченням строків давності виконання вироку не може пов’язуватись із самим фактом несплати протягом місячного строку визначеної суми. Також зазначено, що «ухилення від відбування покарання як підстава для зупинення строків давності виконання вироку є особливим юридичним фактом. Особливість цього факту полягає в тому, що питання про його встановлення може бути вирішено лише судом».

Така позиція обґрунтовується тим, що відповідно до ч.1 ст.389 КК ухилення від відбування покарання у вигляді штрафу є злочином. А такі юридичні факти встановлюються виключно за чітко регламентованою законодавством процедурою. Тому, наголошується в постанові, згідно з ч.1 ст.62 Конституції «до набрання законної сили вироком, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання, питання про зупинення строків давності виконання вироку вирішувати неправомірно».

Крім того, ВСУ заявив, що правило відмови у звільненні особи від відбування покарання у вигляді штрафу у зв’язку із закінченням строків давності виконання вироку не може пов’язуватись із самим фактом несплати штрафу протягом місяця.

Конфіскація

Принагідно розглянемо окремі особливості умов виконання такого виключно додаткового покарання, як конфіскація майна. Згідно із ч.2 ст.52 та ч.3 ст.212 КК це є додатковим покаранням, яке може приєднуватися до основного у вигляді штрафу.

Як передбачено ст.75 закону «Про виконавче провадження», рішення щодо стягнення штрафу та конфіскації майна підлягають виконанню в порядку, встановленому цим актом. Таке саме положення відображено й у ч.2 ст.48 КВК.

З огляду на вимоги ст.59 КК та п.1 ч.1 та ч.2 ст.80 КК особа звільняється від відбування покарання у вигляді конфіскації всього майна, якщо з дня набрання чинності вироком його не було виконано у строк, указаний в ст.80 КК.

На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли вирок у частині конфіскації всього майна не виконується, майно (все або частина) у власність держави не вилучається з причин, які не залежать від засудженого (наприклад, особа відбуває покарання у вигляді позбавлення волі), через бездіяльність виконавчих служб.

Що відбувається в такому разі? За відсутності дій державного виконавця (чи іншого уповноваженого органу) такий засуджений має бути звільнений судом від покарання у вигляді конфіскації майна на підставі чч.1 та 2 ст.80 КК, якщо вирок у цій частині не був виконаний у визначений строк.

Як установлено в ч.2 ст.80 КК, строки давності щодо додаткових покарань, яким, зокрема, є конфіскація майна, визначаються за основним покаранням. Тобто у випадку засудження особи до штрафу строк давності для конфіскації становить ті самі 2 роки.

При розгляді питання звільнення від конфіскації суд має дослідити дії державного виконавця, вчинені ним для конфіскації майна засудженого впродовж двох років із дня набрання чинності вироком та їх відповідність вимогам спеціального закону, що регулює виконавче провадження.

Підлягають установленню:

• стан виконання вироку в частині конфіскації майна;

• підстави для зупинення або переривання строків давності виконання вироку в цій частині;

• факти ухилення особи від призначеного покарання та скоєння нею нового злочину (середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого).

Якщо особа весь цей період перебуває в місцях позбавлення волі, то вона об’єктивно не може ухилятися від відбування покарання у вигляді конфіскації всього належного їй майна. Встановивши факт спливу строку та необхідні умови, суд не має підстав відмовляти в задоволенні такого клопотання.

Аналогічного висновку дійшов Луцький міськрайонний суд Волинської області та Апеляційний суд Волинської області у справі №161/6633/16-к.

Законодавчі уточнення

Отже, головними умовами звільнення від відбування основного покарання у вигляді штрафу можна вважати:

• несплату штрафу;

• сплив двох років після набрання вироком законної сили;

• відсутність факту ухилення від виконання покарання.

Натомість закріплення в окремій статті закону про кримінальну відповідальність положень зазначеного змісту дозволило б засудженим і державі в таких ситуаціях більше уваги приділити відшкодуванню завданої злочинами шкоди.

Тому ч.5 ст.53 КК доцільно доповнити нормою: «Заміна несплаченої суми штрафу може бути здійснена судом протягом двох років з дня набрання законної сили обвинувальним вироком. Після спливу вказаного строку, особа підлягає звільненню від сплати штрафу в порядку, визначеному п.1 ч.1 ст.80 цього кодексу».

Стаття 59 КК також може бути доповнена ч.4: «Конфіскація майна, визначена як додаткове покарання до основного покарання у вигляді штрафу, виконується спеціально уповноваженими органами держави протягом двох років з дня набрання законної сили обвинувальним вироком. Після спливу вказаного строку та за умов невиконання вироку особа підлягає звільненню від конфіскації майна в порядку, визначеному п.1 ч.1 та ч.2 ст.80 цього кодексу».

Вищезазначені положення додадуть кодексу конкретики, усунуть наявні перешкоди в правозастосуванні норм, припинять бездіяльність і зловживання службових осіб державних органів, які контролюють виконання вироків, а також сприятимуть досягненню загальної мети покарання та дотриманню прав засуджених осіб.