Рішення про надання «спільній будівлі» статусу соціального житла приймають органи місцевого самоврядування, а не суд
У другій частині аналізу практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», розглядаються питання застосування деяких положень згаданого акта.
Справа як приклад
Як показує аналіз судової практики, підставою для відмови в прийнятті рішення про надання дозволу на передання житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян була відсутність у заявника ордера на жилу площу в гуртожитку, подання заяви про приватизацію кімнати в гуртожитку, на який не поширюється дія закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Відповідно до ст.1 згаданого акта його дія поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше 5 років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання в гуртожитках та фактично проживають у них.
Першою з визначених умов для одержання права на приватизацію кімнати в гуртожитку, наявність якої необхідно враховувати під час вирішення цієї категорії справ, є відсутність у громадянина власного житла.
У судовій практиці має місце розв’язання спору з приводу приватизації кімнати мешканцем гуртожитку, яким частково використано право на безкоштовну приватизацію (приватизовано частку житла).
Прикладом вирішення цього питання може слугувати справа за позовом мешканки гуртожитку до управління житлово-комунального господарства Сєверодонецької міської ради про визнання дій щодо відмови у приватизації житла незаконними. Підставою для відмови у приватизації житла було те, що позивачкою уже використано право на безкоштовну приватизацію в січні 1997 р. За змістом судового рішення, позивачка брала участь у приватизації частки квартири, але не повністю використала житловий чек.
Вирішуючи цю справу, Сєверодонецький міський суд та Донецький апеляційний адміністративний суд (реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень — 23938625), посилаючись на положення закону «Про приватизацію державного житлового фонду», рішення Конституційного Суду від 10.06.2010 №15-рп/2010 щодо офіційного тлумачення положення п.5 ст.5 закону «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла) дійшли висновку, що часткове використання житлового чека за умови, коли не перевищено санітарну норму, не позбавляє позивачку права на приватизацію кімнати в гуртожитку.
Зазначене рішення оскаржено до Вищого адміністративного суду. У справі відкрито касаційне провадження.
Законність підстав
Під час розгляду таких справ виникають труднощі щодо розуміння терміна «законні підстави», оскільки закон «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не містить його визначення.
У такому разі необхідно застосовувати положення житлового законодавства, а саме — ст.129 Житлового кодексу та п.10 розд.II Примірного положення про гуртожитки, відповідно до яких єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, що видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку.
Як приклад судової практики можна навести адмінсправу за позовом мешканки гуртожитку до Виконавчого комітету Цюрупинської міської ради Херсонської області про зобов’язання надати дозвіл на приватизацію кімнати (реєстраційний номер судової справи в ЄДРСР — 21485820). Підставою для звернення до суду в цій справі була відмова Цюрупинської міської ради в наданні позивачці дозволу на кімнату в гуртожитку у зв’язку з тим, що нею не було надано ордера на зайняття жилої площі.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, заявниця зазначила, що при вселенні в надану їй кімнату вона здала ордер коменданту гуртожитку. З урахуванням терміну дійсності ордера вважала, що його відсутність не може бути підставою для відмови у наданні згоди на приватизацію кімнати.
Установивши факт законності проживання позивачки в гуртожитку, а саме факт видачі на підставі рішення Цюрупинської міської ради ордера на зайняття кімнати в гуртожитку, Цюрупинський районний суд дійшов висновку про протиправність дій Цюрупинської міської ради.
Ще одним прикладом може слугувати справа за позовом Особи 1, Особи 2, Особи 3 до управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, Комунального комерційного підприємства «Бюро приватизації та обміну житлового фонду Донецької міської ради», треті особи: Особа 4, орган опіки та піклування Київської районної в м.Донецьку ради, про визнання протиправною відмови у приватизації та зобов’язання виконати приватизацію житла.
У цій справі Ворошиловським районним судом м.Донецька (реєстраційний номер судової справи в ЄДРСР — 18223461) відмовлено в задоволенні позову, оскільки приватизація житла трьома членами сім’ї — Особою 1, Особою 2, Особою 3 — за умови, коли четвертий член сім’ї (мати) — Особа 4 — є громадянкою Російської Федерації, яка не має права на приватизацію, суперечить нормам законодавства.
З таким висновком не погодився Донецький апеляційний адміністративний суд (реєстраційний номер судової справи у ЄДРСР — 16481047), вказавши, що суд першої інстанції не звернув уваги на порушення права позивачів на приватизацію житла, не врахував усіх обставин справи та не надав жодної правової позиції щодо доводів позивачів про їх порушене право на приватизацію житла. У зв’язку з цим рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою, зокрема, зобов’язано відповідача розглянути заяву про приватизацію житла.
Помилкове ототожнення понять
Разом із реєстрацією закон «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» вимагає фактичного проживання громадянина в гуртожитку більше 5 років. Доказами фактичного проживання особи в гуртожитку можуть бути свідчення коменданта гуртожитку, сусідів тощо.
Крім того, перевіряючи факт постійного проживання, судам можна враховувати положення абз.3 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду від 12.04.85 №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до яких на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Генеральна прокуратура у своєму зверненні акцентує увагу на випадках відмови судів у задоволенні позовів мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», посилаючись на п.3 «Прикінцевих положень» цього акта, відповідно до якого встановлено мораторій (крім передачі у комунальну власність) на відчуження гуртожитків на користь фізичних і юридичних осіб. Таку помилку суди допускають, ототожнюючи поняття «відчуження гуртожитків» та «приватизація житла у гуртожитках». Закон «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не містить визначення цих понять. Досліджуючи загальнотеоретичні положення цих операцій, необхідно зазначити, що в їх основі лежить перехід права власності від одного суб’єкта до іншого, тобто відчуження. Відмінність полягає в об’єкті відчуження та учасниках цих операцій. Так, відповідно до закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» приватизацією житла в гуртожитках є відчуження житлових приміщень у гуртожитках, на які поширюється дія цього акта, а набувачами прав на ці приміщення є визначені цим законом громадяни. Під відчуженням гуртожитків необхідно розуміти відчуження в будь-який спосіб гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності або ввійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації як цілісні майнові комплекси, або їх окремих будівель, споруд, жилих і нежилих приміщень та іншого майна, на користь фізичних чи юридичних осіб.
Гуртожитки без приватизації
Як показав аналіз судової практики, вирішуючи справи цієї категорії, судам необхідно звертати увагу, чи є гуртожиток об’єктом приватизації. Статтею 1 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено об’єкти, на які поширюється його дія, та ті, які не можуть бути приватизованими.
До перших належать гуртожитки, які є об’єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, Міністерства внутрішніх справ та державних навчальних закладів.
До других — гуртожитки, що перебувають у приватній власності, крім гуртожитків, які включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Зазначене враховується судами під час вирішення адмінсправ, зокрема у справі за позовом мешканця гуртожитку до Севастопольської міської державної адміністрації, треті особи: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Севастопольське вище професійне училище засобів зв’язку та інформаційних технологій, про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди (реєстраційний номер судової справи в ЄДРСР — 21982529) дійшли висновку про правомірну відмову Севастопольської міської державної адміністрації в задоволенні прохання про вжиття заходів щодо приватизації житлової площі в гуртожитку, на який не поширюється дія закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки він належить державі в особі Міністерства освіти та науки та призначений для тимчасового проживання.
Дотримання підходів
Відповідно до ч.1 ст.5 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього акта, здійснюється з дотриманням таких підходів:
1) передання та прийняття гуртожитків, що є об’єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до закону «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» та з урахуванням особливостей, визначених цим актом;
2) передання гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої ним особи) або за рішенням суду;
3) прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням її виконавчого органу з наступним затвердженням цією радою);
4) передання гуртожитків, що є об’єктами приватної власності, у власність територіальних громад здійснюється на договірних умовах відповідно до чинного законодавства;
5) після прийняття гуртожитку у власність територіальної громади згідно з цим законом місцева рада приймає на сесії в межах своєї компетенції відповідне рішення щодо подальшого його використання, а саме: залишити цілісний майновий комплекс у статусі «гуртожиток» та дозволити приватизацію його житлових і нежитлових приміщень. У цьому разі здійснюється приватизація приміщень гуртожитку його законними мешканцями згідно з цим актом.
З огляду на викладене судам необхідно враховувати, що відповідно до ч.1 ст.5 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» основною умовою для реалізації права позивачів на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку є перехід будівлі гуртожитку у власність територіальної громади та прийняття місцевою радою рішення про передання житлових приміщень у власність мешканців гуртожитку.
Водночас місцева рада в межах своєї компетенції може прийняти інше рішення щодо подальшого використання гуртожитку — надати цілісному майновому комплексу статус соціального житла, перепрофілювати гуртожиток та використовувати його за іншим призначенням, знести цілісний майновий комплекс колишнього гуртожитку (пп.«б» — «ґ» п.5 ч.1 ст.5 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).
Серед справ, пов’язаних із застосуванням пп.«б» — «ґ» п.5 ч.1 ст.5 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», найчастіше зустрічаються справи про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про надання гуртожитку статусу соціального житла. Особливих ускладнень під час розгляду таких справ у судів не виникає. У більшості випадків суди відмовляють у задоволенні таких позовів, оскільки прийняття оскаржуваного рішення є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування. Однак заслуговують на увагу порушення органів місцевого самоврядування, які слугують підставою звернення до суду. Наприклад, у справі, яку розглядав Енергодарський міський суд Запорізької області, за позовом прокурора м.Енергодара Запорізької області до Виконавчого комітету Енергодарської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Енергодарської міської ради останнє було скасовано з огляду на те, що питання стосовно використання гуртожитку, прийнятого у власність територіальної громади, повинне розв’язуватися щодо всього цілісного майнового комплексу, а не щодо окремих кімнат (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 22551985).
Підбиття підсумків
Результати проведеного аналізу свідчать, що суди здебільшого дотримуються вимог норм процесуального та матеріального права під час розгляду та вирішення справ, пов’язаних із застосуванням закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Для забезпечення однакового застосування положень цього закону та Кодексу адміністративного судочинства судам необхідно враховувати таке.
1. З огляду на положення ст.17 КАС справи про оскарження рішень і дій органів місцевого самоврядування з приводу вирішення питання про надання дозволу на передання мешканцям гуртожитків житла у власність шляхом приватизації, про оскарження визначення іншого порядку використання гуртожитків є справами адміністративної юрисдикції, оскільки органи місцевого самоврядування в житловій сфері щодо приватизації громадянами житла в гуртожитках виконують владні управлінські функції.
2. Згідно зі ст.1 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» позивачами в цій категорії справ є громадяни, які не мають власного житла, більше п’яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання в гуртожитках та фактично проживають у них, відповідачами — органи місцевого самоврядування (п.5 ч.1 ст.5 цього закону).
3. Відповідно до ч.1 ст.18 КАС такі справи предметно підсудні місцевим загальним судам як адмінсудам. У разі коли прокурор є позивачем у справі, то такі справи відповідно до ч.2 ст.18 КАС підсудні окружним адмінсудам, оскільки позивачем у справі є посадова особа органу державної влади. У разі коли прокурор звернувся до суду як представник, то предметну підсудність таких справ необхідно визначати з урахуванням статусу особи, яку він представляє.
4. Судам варто звертати увагу на те, що відповідно до ст.1 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» об’єктом приватизації можуть бути гуртожитки, які є об’єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, Міністерства внутрішніх справ та державних навчальних закладів. Не підлягають приватизації гуртожитки, що перебувають у приватній власності, крім гуртожитків, які включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
5. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ч.1 ст.5 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» основною умовою для реалізації права позивачів на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку є перехід будинку гуртожитку у власність територіальної громади та прийняття місцевою радою рішення про передання цих приміщень у власність мешканців гуртожитку.
6. Судам потрібно мати на увазі, що в розумінні закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» приватизацією житла в гуртожитках є відчуження житлових приміщень у гуртожитках, на які поширюється дія цього акта, а набувачами прав на ці приміщення є визначені цим законом громадяни. Під відчуженням гуртожитків необхідно розуміти відчуження в будь-який спосіб гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності або ввійшли до статутних фондів акціонерних товариств чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації як цілісні майнові комплекси, або їх окремих будівель, споруд, жилих і нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.
Гуртожиток отримує статус соціального житла після рішення органу місцевого самоврядування.
Матеріали за темою
Коментарі
Незаконные решения местных властей оспаривайте в административных судах.