Закон і Бізнес



7713


Пленум Вищого адміністративного суду України

Постанова

13 березня 2017 року                        м.Київ                               №2

Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року

УЗАГАЛЬНЕННЯ

практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу (в редакції від 13.03.2012) 

(Закінчення. Початок у №17—18)

 

ІІ. Спори щодо здійснення органами доходів і зборів контролю за правильністю класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТЗЕД

6.1. Предмет експертизи торгово-промислової палати, що замовляється декларантом у випадку оспорювання ним рішення органу доходів і зборів про визначення коду товару

Аналіз судової практики показує, що ВАС сформував правову позицію про те, що предметом такої експертизи не може бути питання про те, за яким кодом УКТЗЕД слід класифікувати спірний товар.

Так, у справі №2а-5262/10/1670 суд касаційної інстанції зазначив: «Відповідно до ч.1 ст.11 закону «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислові палати мають право, зокрема, проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість. Таким чином, вирішення питання, чи належить товар до того або іншого товарного коду за УКТЗЕД, до компетенції торгово-промислових палат не входить» (постанова від 3.04.2012, ЄДРСР — 23679436).

Так само у справі №2а-309/12/2070 ВАС вказав таке: «Відповідно до ст.11 закону «Про торгово-промислові палати в Україні» прийняття рішень про визначення коду товарів згідно з УКТЗЕД не відноситься до повноважень торгово-промислових палат. Торгово-промислова палата має право проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних), їх вартості. Вказана норма не передбачає права торгово-промислової палати визначати коди УКТЗЕД при здійсненні експортно-імпортних операцій. Відповідно до спеціального митного законодавства, питання про визначення кодів УКТЗЕД відноситься виключно до компетенції митних органів» (ухвала від 17.04.2014, ЄДРСР — 38692937).

Аналогічно у справі №2а-6830/10/0470 суд касаційної інстанції вказав: «Так, згідно з ч.1 ст.3 закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової та торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством, науково-технічних і торговельних зв’язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн. Частина 2 цієї статті серед завдань торгово-промислових палат не передбачає визначення відповідності товару тій чи іншій товарній позиції УКТЗЕД» ухвала від 12.06.2014, ЄДРСР — 39439762).

Разом з тим трапляються випадки відхилення судів від цієї позиції.

Так, у справі №820/9570/13-а декларант-позивач на підтвердження заявленого ним коду товару послався на експертний висновок Харківської торгово-промислової палати, яким для спірного товару було визначено код за УКТЗЕД. Харківський окружний адміністративний суд, ґрунтуючись у тому числі і на зазначеному експертному висновку, позов задовольнив та скасував рішення органу доходів і зборів про визначення коду товару (постанова від 18.11.2013, ЄДРСР — 35314821). ВАС зазначене рішення суду першої інстанції залишив у силі (ухвала від 2.10.2014, ЄДРСР — 37934839).

Для усунення наведеної розбіжності, на нашу думку, необхідно взяти до уваги таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.356 МК взяття проб (зразків) товарів здійснюється посадовими особами органу доходів і зборів у рамках процедур митного контролю та митного оформлення з метою встановлення характеристик, визначальних для класифікації товарів згідно з УКТЗЕД.

Згідно із чч.1, 2 ст.357 МК взяті проби (зразки) під митним забезпеченням разом з актом про їх взяття доставляються поштою або посадовою особою органу доходів і зборів до спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, чи до його відокремленого підрозділу або до іншої експертної установи (організації) для проведення досліджень (аналізів, експертиз); дослідження (аналізи, експертизи) проводяться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, чи його відокремленого підрозділу або інших експертних установ (організацій), призначених органом доходів і зборів.

Із наведених положень випливає, що метою митної експертизи, що проводиться експертною установою, призначеною органом доходів і зборів, є встановлення характеристик, визначальних для класифікації товарів згідно з УКТЗЕД.

З огляду на правову рівність учасників процедур митного контролю експертні установи, призначені декларантом, не можуть мати інші права та завдання, ніж експертні установи, призначені органом доходів і зборів. Це означає, що завданням митної експертизи (незалежно від того, якою установою вона проводиться), є з’ясування обставин, що мають значення для контролю за кодом товару.

У свою чергу визначення коду товару, яке здійснюється органом доходів і зборів у разі неправильності його визначення декларантом, на нашу думку, є різновидом правозастосування, тобто не стільки і не тільки встановленням певних обставин, скільки застосуванням до цих обставин норми права.

Таким чином, експертиза зразків (проб) товарів, що підлягають митному контролю, є лише засобом установлення обставин справи (а саме — характеристик, визначальних для визначення коду товарів), але за своїм завданням вона не може підміняти власне саме правозастосування, тобто прийняття рішення про визначення коду товарів за УКТЗЕД.

Отже, предмет експертизи торгово-промислової палати, що замовляється декларантом у випадку оспорювання ним рішення органу доходів і зборів про визначення коду товару, не може становити питання про те, за яким кодом УКТЗЕД слід класифікувати спірний товар.

6.2. Достовірність інформації про товар, що розміщена на сайт виробника цього товару

Аналіз судової практики показує, що суди при вирішенні питання щодо характеристик задекларованого товару по-різному підходять до питання про достовірність інформації про цей товар, що розміщена на веб-сайті його виробника.

Так, у справі №803/971/14 Волинським окружним адміністративним судом було встановлено, що при здійсненні контролю за правильністю класифікації задекларованого товару відділ митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності Ягодинської митниці Міністерства доходів і зборів звернувся до департаменту митної справи Міністерства доходів і зборів із запитом щодо надання методологічної допомоги у вирішенні складного випадку класифікації товару згідно з УКТЗЕД. Своїм листом-відповіддю Міністерство доходів і зборів повідомило Ягодинську митницю, до якого виду товарів варто відносити задекларований товар та в межах якої товарної групи його потрібно класифікувати. Суд першої інстанції, оцінюючи цей лист Міністерства доходів і зборів, відмовився взяти його до уваги, вказавши таке: «Суд також зазначає, що висновки, наведені в листі Міндоходів №10700/7/99-99-24-02-02-17 від 12.05.2014 щодо технологічного процесу виготовлення продукту та, відповідно, класифікації товару не на додатково дослідженій нормативно-технічній документації, навіть незважаючи на відсутність відповідного статусу експертної установи власне в Міністерства доходів і зборів, а на інформації з мережі Інтернет. Не може бути взято до уваги посилання Міністерства доходів і зборів на інформацію із сайту фірми-виробника щодо процесу оброблення товару, оскільки інформація з мережі Інтернет хоч і може бути джерелом доказування, однак юридична (доказова) значимість і достовірність такої інформації, зважаючи на її загальний, неофіційний (довідковий, комерційний, рекламний) характер, в цьому випадку є недостатньою для беззаперечного доведення технологічних процесів обробки, яким піддавався товар під час виробництва в контексті примітки до товарної групи 2309» (постанова від 26.06.2014, ЄДРСР — 40492770). Львівський апеляційний адміністративний суд не погодився з таким підходом суду першої інстанції, вказавши, що останній необґрунтовано проігнорував інформацію, розміщену на веб-сайті фірми-виробника (постанова від 10.03.2015, ЄДРСР — 43356336). ВАС погодився з підходом суду апеляційної інстанції (ухвала від 22.09.2015, ЄДРСР — 51372142).

Водночас у справі №826/5291/13-а ВАС задекларував цілком протилежний підхід щодо достовірності інформації з веб-сайту фірми виробника: «Також колегія суддів Вищого адміністративного суду зазначає, що обґрунтування відповідача в зв’язку з отриманою інформацією із сайту www.agfahealthcare.com є безпідставними, оскільки інформація з мережі Інтернет хоч і може бути джерелом доказування, однак юридична (доказова) значимість і достовірність такої інформації, зважаючи на її загальний, неофіційний (довідковий, комерційний, рекламний) характер, в цьому випадку є недостатньою для беззаперечного доведення факту нечутливості плівки до випромінювання в контексті поняття «фотографічний» примітки 2 групи товарів 37» (ухвала від 9.10.2014, ЄДРСР — 40842393).

Для усунення наведеної розбіжності, на нашу думку, необхідно взяти до уваги, що відповідно до наукової доктрини розміщення інформації на веб-сайті фірми виробника є різновидом маркетингової комунікації (Окландер М.А., Литовченко І.Л., Ботушан М.І. Маркетингові комунікації промислових підприємств в умовах інформаційної економіки: Монографія. — К.: — Знання. — 2011. — С.6, 23 та ін.). Одним із принципів такої комунікації є її достовірність. Відповідно до ст.5 Консолідованого кодексу з практики реклами та маркетингових комунікацій від 2011 року, ухваленого Міжнародною торговельною палатою, маркетингова комунікація повинна бути достовірною і не вводити в оману; маркетингова комунікація не повинна містити якої-небудь заяви, або аудіо- чи візуального звернення, що прямо або побічно, шляхом замовчування, двозначності або перебільшення, може ввести споживача в оману, зокрема, але не винятково, стосовно характеристик товару, які є істотними, тобто можуть вплинути на вибір споживача, таких як: характер, склад, спосіб і дата виготовлення, діапазон застосування, ефективність, експлуатаційні дані, кількість, комерційне й географічне походження або вплив на навколишнє середовище. З наведеного випливає, що, хоча інформація на сайті -фірми виробника і є маркетинговою комунікацією, такий її характер не є підставою для сумнівів у її достовірності; особа яка заявляє про її недостовірність, повинна надати відповідні докази про це. З огляду на ст.7 ЦК правила наведеного Консолідованого кодексу слід вважати звичаями, які можуть бути застосовані національними судами, в частині, що не суперечить актам цивільного законодавства.

Отже, інформація про товар, що розміщена на веб-сайті виробника цього товару, є достовірною до тих пір, поки не буде доведено протилежне; органи доходів і зборів можуть використовувати цю інформацію при встановленні характеристик задекларованого товару.

6.3. Правомірність застосування судом такого способу захисту прав позивача, як зобов’язання органу доходів і зборів здійснити митне оформлення товару за кодом, заявленим декларантом

Аналіз судової практики засвідчує різний підхід судів у цьому питанні: в одних випадках суди дотримуються позиції, що згаданий спосіб захисту недопустимий, а в інших — що він є правомірним.

Так, у справі №805/15336/13-а Донецький окружний адміністративний суд зазначив таке: «Що стосується позовних вимог про зобов’язання здійснити митне оформлення товарів, що ввезені товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Славенергопром» за митною декларацією №700050000/2013/003231 від 4.10.2013 за кодом товару згідно з УКТЗЕД 3910000050 (силікони в первинних формах: силіконові еластомери), то суд у їх задоволенні відмовляє, оскільки митне оформлення товарів віднесено МК до виключної компетенції митного органу. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції такого органу державної влади» (від 14.01.2014, ЄДРСР — 36785524). Наведена позиція суду першої інстанції щодо недопустимості застосування згаданого способу захисту була підтримана судом касаційної інстанції (ухвала ВАС від 21.04.2015, ЄДРСР — 43736677).

У справі №808/4845/14 Запорізький окружний адміністративний суд дотримувався такої ж позиції, мотивуючи її тим, що застосування згаданого способу захисту фактично є втручанням у дискреційні повноваження органу доходів і зборів та виходить за межі завдань адміністративного судочинства (постанова від 9.09.2014, ЄДРСР — 41157539). Цей висновок суду першої інстанції був підтриманий судами апеляційної та касаційної інстанцій (ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4.06.2015, ЄДРСР — 45710183, ВАС від 26.05.2016, ЄДРСР — 58189747).

Ще одним прикладом відмови в застосуванні згаданого способу захисту є справа №808/775/14, в якій Запорізький окружний адміністративний суд зазначив, що імпортований товар, якому орган доходів і зборів визначив код згідно з УКТЗЕД (відмінний від коду, заявленого декларантом), випущений у вільний обіг згідно з новою митною декларацією, складеною на виконання рішення органу доходів і зборів про визначення коду товару; тобто митне оформлення товару є завершеним. У зв’язку із цим суд дійшов висновку про неможливість здійснити митне оформлення товару за допомогою первісної митної декларації (постанова від 24.03.2014, ЄДРСР — 38214069). Очевидно, відмовляючи в застосуванні цього способу захисту, суд виходив із того, що відповідну постанову суду неможливо буде виконати: митне законодавство не передбачає можливість повторно вчинити дію, яка вже вчинена, тобто повторно проставити відповідні митні забезпечення на митній декларації. Цей висновок суду першої інстанції був підтриманий судами апеляційної та касаційної інстанції (ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7.10.2014, ЄДРСР — 41848291; ВАС від 2.01.2015, ЄДРСР — 42458650).

У зв’язку з викладеною позицією та мотивацією судів, на нашу думку, варто зважити на таке.

По-перше, зобов’язання оформити товар за певним кодом не є підміною повноважень відповідача. Підміною було б прийняття судом рішення про оформлення товару замість органу доходів і зборів. А так суд примушує орган доходів і зборів здійснити обов’язок, який цей орган не виконав добровільно. Саме таке розуміння підміни судом адміністративного органу викладено у відповідній позиції ВСУ: «Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень» (постанова від 5.12.2006 у провадженні №21-527во06, ЄДРСР — 425294).

При перегляді рішення митниці про визначення коду товару, яке є формою контролю за правильністю визначення декларантом коду товару, суд повинен перевірити обґрунтованість цього рішення, тобто встановити правильність дій декларанта щодо визначення коду товару. Підтверджуючи правомірність таких дій декларанта, суд тим самим вказує, який код є правильним. Цей висновок суду з огляду на законну силу постанови суду є обов’язковим для сторін спору, перш за все для митниці. Тому, будучи зобов’язаною завершити контроль за класифікацією товару (цей контроль виявляється незавершеним через скасування судом рішення митниці про визначення коду товару), митниця повинна визнати правильність дій декларанта щодо класифікації товару за тим кодом, який був указаний у митній декларації, та керуватися цим висновком суду. Отже, вказівка в постанові суду, який код є правильним, не є підміною митниці.

По-друге, відповідно до ст.69 МК: товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД (ч.1); органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТЗЕД (ч.2); на вимогу посадової особи органу доходів і зборів декларант або уповноважена ним особа зобов’язані надати всі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них (ч.3); у разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари (ч.4). З наведених положень випливає, що: класифікацію товарів за УКТЗЕД здійснює декларант; орган доходів і зборів здійснює контроль за такою класифікацією; орган доходів і зборів може самостійно визначити код задекларованого товару лише в тому разі, коли виявить порушення правил класифікації з боку декларанта.

Класифікація товару здійснюється відповідно до вимог Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, приміток, додаткових приміток до груп товарів, передбачених законом «Про Митний тариф України», Пояснень до УКТЗЕД, рішень Комітету з Гармонізованої системи опису та кодування товарів Всесвітньої митної організації, методичних рекомендацій щодо класифікації окремих товарів згідно з вимогами УКТЗЕД, розроблених центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи. Аналіз наведених правових актів засвідчує, що вони чітко та ясно регулюють правила визначення коду товару. Відповідно чіткими та ясними є ознаки діянь, які можуть кваліфікуватися як порушення таких правил. Ці ознаки не залишають місця для адміністративного розсуду при вирішенні органом доходів і зборів питання, чи допустив декларант порушення правил класифікації товару. Отже, обставини, за яких орган доходів і зборів зобов’язаний самостійно визначити код товару, є чіткими та ясними. За таких умов повноваження щодо самостійного визначення коду товару не може вважатися дискреційним.

По-третє, відповідно до ч.8 ст.264 МК з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації. У разі прийняття органом доходів і зборів рішення про визначення коду товару юридичну значимість матиме та інформація про код товару, яка міститиметься в митній декларації, поданій та оформленій на виконання такого рішення органу доходів і зборів. Навіть після скасування судом такого рішення митна декларація, оформлена на його виконання, все одно залишається дійсною. Якщо при цьому одночасно зі скасуванням такого рішення органу доходів і зборів суд зобов’яже цей орган здійснити митне оформлення (за підтвердженим судом кодом товару) шляхом проставлення відповідних митних забезпечень на первісній митній декларації, то виникне ситуація, при якій щодо одного і того ж товару будуть дійсними дві митні декларації з різними кодами цього товару за УКТЗЕД. На нашу думку, така ситуація недопустима, оскільки суперечитиме принципу правової визначеності.

З цих же міркувань необхідно визнати сумнівною позицію Львівського апеляційного адміністративного суду, який у справі №809/3282/14, задовольняючи позовну вимогу про зобов’язання органу доходів і зборів здійснити митне оформлення товару за підтвердженим судом кодом, вказав, що це рішення суду слід виконати шляхом оформлення нової митної декларації, поданої декларантом (постанова від 9.02.2015, ЄДРСР — 42722348). Після виконання цього судового рішення також виявляться дійсними дві митні декларації з різними кодами товару: митна декларація, оформлена на підставі рішення органу доходів і зборів, та митна декларація, оформлена на підставі судового рішення.

У зв’язку із цим, на нашу думку, варто звернути увагу на положення ст.269 МК: за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені (ч.1); внесення змін до митної декларації, прийнятої органом доходів і зборів, допускається до моменту завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму, а також протягом 3 років із дня завершення їх митного оформлення (ч.2). Згідно з п.37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою КМ від 21.05.2012 №450, після завершення митного оформлення зміни до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа можуть вноситися шляхом заповнення та оформлення митним органом аркуша коригування. Аркуш коригування складається посадовою особою митного органу, яким здійснювався випуск товарів за митною декларацією, у строк, що не перевищує 10 робочих днів із дня реєстрації заяви декларанта (уповноваженої особи) у митному органі (п.3 Порядку оформлення аркуша коригування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 6.11.2012 №1145). Аналіз наведених положень дозволяє припустити, що судове рішення про зобов’язання органу доходів і зборів здійснити митне оформлення товару за підтвердженим судом кодом необхідно виконувати шляхом складення аркуша коригування до митної декларації, оформленої на виконання рішення органу доходів і зборів про визначення коду товарів.

З урахуванням викладеного, на нашу думку, необхідно підтримати позицію тих суддів, які визнають допустимою позовну вимогу про зобов’язання органу доходів і зборів здійснити митне оформлення товару за підтвердженим судом кодом (ухвали ВАС від 21.01.2014 у справі №805/10641/13-а, ЄДРСР — 36945865; від 2.09.2014 у справі №822/3989/13-а, ЄДРСР — 51980937; від 2.06.2016 у справі №818/3329/14, ЄДРСР — 58189903).

Отже, судове рішення про зобов’язання органу доходів і зборів здійснити митне оформлення товару за підтвердженим судом кодом є допустимим способом захисту прав декларанта, оскільки не підміняє повноваження органу доходів і зборів та не втручається в дискреційні повноваження цього органу, та підлягає виконанню шляхом складення аркуша коригування до митної декларації, оформленої на виконання рішення органу доходів і зборів про визначення коду товарів.

6.4. Преюдиціальність постанови суду у справі щодо оскарження рішення органу доходів і зборів про визначення коду товарів

Аналіз судової практики показує, що суди по-різному підходять до питання, чи є висновок суду про правильний код товару в одній адміністративній справі обов’язковим при вирішенні іншої адміністративної справи щодо ідентичного товару.

Так, у справі №2а-42863/09/2070 Харківським апеляційним адміністративним судом було встановлено таке. Товар (шасі до автобусів зі встановленими силовим агрегатом, радіатором, карданним валом, заднім мостом, рамою, передньою віссю, колесами, підсилювачем керма, дизельним двигуном), поставлений за договором №76/025 від 20.10.2006, декларант задекларував як «шасі до автобусів» за кодом УКТЗЕД 8706001100. Проте орган доходів і зборів відмовився визнавати цей товар як «шасі до автобусів», а натомість визначив його як «новий автобус у некомплектному стані» за кодами УКТЗЕД 872101130 та 8702101110. На довід декларанта, що у справі №АС-11/99-07 ідентичний товар за цим же договором в ідентичній комплектації було визнано судами як «шасі до автобусів» за кодом УКТЗЕД 8706001100, Харківський апеляційний адміністративний суд зазначив, що постанова суду у справі №АС-11/99-07 не може бути визнана преюдиціальною, оскільки стосується оскарження інших рішень органів доходів і зборів та предметом цієї постанови суду є митне оформлення за іншими митними деклараціями (ухвала від 1.07.2014, ЄДРСР — 39692275).

Водночас у справі №802/1003/14-а Вінницьким окружним адміністративним судом було встановлено таке. Товар (препарати «Кальфастонік» та «Чиктонік») був задекларовані декларантом як «ветеринарний препарати» за кодом УКТЗЕД 3004500000. Проте орган доходів і зборів відмовився визнавати цей товар як «ветеринарні препарати», а натомість визначив його як «продукти, що використовуються для годівлі тварин» за товарною позицією 2309. Суд також з’ясував, що у справі №802/3257/13-а було визнано, що препарати «Кальфастонік» та «Чиктонік» за своїми характеристиками є «ветеринарними препаратами» і їх належить класифікувати в товарній позиції 3004. Вінницький окружний адміністративний суд визнав, що постанова суду у справі №802/3257/13-а є преюдиціальною і орган доходів і зборів при митному оформленні цих препаратів на виконання згаданої постанови суду повинен був визнавати їх як «ветеринарні препарати» за кодом УКТЗЕД 3004500000 (постанова від 7.05.2014, ЄДРСР — 38727068). Такий підхід суду першої інстанції був підтриманий Вінницьким апеляційним адміністративним судом (ухвала від 13.01.2015, ЄДРСР — 42354725).

З метою оцінки наведених двох підходів, на нашу думку, слід взяти до увагу позицію ВСУ про те, що оціночні судження суду, висновки суду щодо правових наслідків обставин справи не можуть мати преюдиціального значення; преюдиціальними можуть бути лише встановлені судом факти (постанова від 6.05.2008 у справі А-1/237-14/10, провадження №21-2420во07, ЄДРСР — 3384478). На нашу думку, кваліфікація товару за кодом УКТЗЕД — це діяльність із правової кваліфікації характеристик цього товару. Отже, судження суду щодо того, за яким кодом УКТЗЕД належить класифікувати товар, не можуть мати преюдиціального значення. Тому другий з наведених підходів є хибним у частині визнання преюдиціального значення за висновками суду щодо коду, за яким має класифікуватися товар.

Водночас висновки суду щодо характеристик товару є судженнями щодо обставин справи, щодо фактів. У силу ч.1 ст.72 КАС такі висновки є преюдиціальними при розгляді інших справ, які стосуватимуться ідентичних товарів, що ввозитимуться тим же декларантом.

Отже, постанова суду у справі щодо оскарження рішення органу доходів і зборів про визначення коду товарів не має преюдиціального значення в частині висновків суду щодо коду за УКТЗЕД, за яким слід класифікувати товар. Водночас така постанова суду є преюдиціальною щодо характеристик товару при розгляді інших справ, які стосуватимуться ідентичного товару, що ввозитиметься тим же декларантом.

ІІІ. Спори з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності щодо повернення платникам податків митних та інших зборів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами

7.1. Повернення митних зборів, розмір яких був визначений та сплачений декларантом при митному оформленні певної партії товару з урахуванням рішення митниці про коригування митної вартості ідентичного товару, що ввозився раніше в межах іншої партії, у разі набрання законної сили постановою суду про скасування такого рішення митниці

Аналіз судової практики показує, що імпортери нерідко визначають митну вартість товару та, відповідно, розмір митних зборів, що підлягають сплаті до бюджету, з урахуванням рішень митних органів про коригування митної вартості ідентичного товару, що поставлявся ними раніше в межах інших партій товарів. А після скасування судом таких рішень імпортери звертаються до митних органів із заявами про повернення надмірно сплачених митних стягнень. За таких обставин окремі суди визнають за імпортерами право на повернення надмірно сплачених митних стягнень. Такої позиції, зокрема, дотримувався Київський окружний адміністративний суд у справі №810/1292/14 (постанова від 2.04.2014, ЄДРСР — 38207670). Проте ВАС, переглядаючи рішення суду першої інстанції в цій справі, не погодився з такою позицією та вказав, що «колегія суддів указує на помилковість позиції суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позивачеві помилково сплачених коштів з мотивів набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано рішення відповідача про коригування митної вартості від 24.05.2013 №125000004/2013/110666/1, оскільки вказане рішення приймалося митним органом за результатами контролю правильності визначення митної вартості товару, що ввозився позивачем за іншою митною декларацією. Так, установлена судами попередніх інстанцій документальна підтвердженість застосування декларантом першого методу визначення митної вартості або ж вказівка на недоведеність із боку митного органу наявності підстав для коригування митної вартості за однією поставкою не є підставою для висновку про безумовне визнання заявленої декларантом митної вартості за наступною поставкою» (постанова від 25.11.2015, ЄДРСР — 54052410).

На нашу думку, такий підхід суду касаційної інстанції узгоджується з правовою позицією ВСУ, висловленою у справі №1570/6331/2012 (провадження №21-328а14), в якій було встановлено таке. Первісно імпортер визначив митну вартість задекларованого товару за першим методом, однак митницею було в усній формі відмовлено в прийнятті митних декларацій, митному оформленні та пропуску товарів через митний кордон України, з посиланням на заниження митної вартості товару, що імпортується. У зв’язку із цим імпортер у графі 45 вантажних митних декларацій здійснив коригування митної вартості товару, що імпортується, за шостим (резервним) методом та зазначив митну вартість, вказану митницею, внаслідок чого вартість товару зросла, а отже, збільшилася загальна сума сплаченого імпортером мита та податку на додану вартість. Вказані митні декларації були прийняті митницею до оформлення без зауважень та здійснено митне оформлення товару. Згодом імпортер звернувся до митниці із заявою про повернення надмірно сплачених митних стягнень. Однак митниця відмовила, посилаючись на те, що імпортер самостійно заявив до митного оформлення товари за митною вартістю з використанням другорядного методу визначення митної вартості (резервного). Не погоджуючись із цими діями і рішеннями митниці, імпортер оскаржив їх до суду. Суд першої інстанції, підтриманий судами апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про неправомірність дій митниці щодо митного оформлення ввезеного імпортером товару із застосуванням шостого методу визначення митної вартості та наявність підстав для стягнення надмірно сплачених внаслідок наведеного зборів з огляду на протиправну бездіяльність митниці щодо повернення цих зборів у встановленому законом порядку за поданими позивачем заявами. ВСУ не погодився з висновком судів нижчих інстанцій та на основі стст.51, 52, 54, 55, 264 МК зазначив, що «колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, який полягає в тому, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав уважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК, а тому і підстав визнавати сплачені суми митних зборів чи їх частину надміру сплаченими теж немає. Якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту, як зазначено в ст.301 МК, відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів» (постанова від 23.02.2016, ЄДРСР — 56372554).

Рішення митниці про коригування митної вартості товару, задекларованого імпортером за певною митною декларацією, не є обов’язковим при наступному декларуванні імпортером ідентичного товару за іншими митними деклараціями. Значення такого рішення для імпортера таке ж саме, як і усних пропозицій митниці, що згадані в щойно наведеній справі №1570/6331/2012. На нашу думку, у першому випадку, так само як і в другому випадку, імпортер вважається таким, що самостійно визначив митну вартість товару.

Отже, набрання законної сили постановою суду про скасування рішення митниці про коригування митної вартості ідентичного товару, задекларованого раніше за певною митною декларацією, не є підставою для виникнення в імпортера права на повернення обчислених з урахуванням такого рішення надмірно сплачених митних стягнень за іншою митною декларацією. За таких же мотивів набрання законної сили постановою суду про скасування рішення митниці про визначення коду певного товару, задекларованого раніше за певною митною декларацією, також не є підставою для виникнення в імпортера права на повернення обчислених з урахуванням такого рішення надмірно сплачених митних стягнень за іншою митною декларацією, за якою ввезено ідентичні товари.

7.2. Надмірна сплата митних зборів у результаті помилки імпортера при нарахуванні цих платежів, виявленої органом доходів і зборів при проведенні перевірки з питань державної митної справи при провадженні імпортером зовнішньоекономічної діяльності

У справі №818/591/14 за позовом імпортера до органу доходів і зборів про зобов’язання відповідача вчинити дії, визначені законодавством, спрямовані на повернення йому надміру сплачених коштів, Сумським окружним адміністративним судом було встановлено, що під час планової виїзної документальної перевірки з питань державної митної справи органом доходів і зборів було виявлено, що внаслідок заявлення недостовірних відомостей щодо складових митної вартості оцінюваних товарів, відбулося завищення податкового зобов’язання імпортера щодо сплати податку на додану вартість. Всупереч пп.54.3.6 ст.54 ПК орган доходів і зборів, як від нього вимагає закон, самостійно не визначив суму грошових зобов’язань у випадку, коли результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів свідчать про завищення податкових зобов’язань, визначених платником податків у митній декларації. За результатами розгляду справи суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про зобов’язання відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення йому надміру сплачених коштів, і натомість зобов’язав відповідача повторно розглянути заяву про повернення коштів (постанова від 2.04.2014, ЄДРСР — 38120982). Харківський апеляційний адміністративний суд погодився з висновками суду першої інстанції та, зокрема, підтвердив факт переплати митних зборів (ухвала від 27.05.2014, ЄДРСР — 39099996). ВАС відмовився відкривати касаційне провадження щодо судових рішень судів нижчих інстанцій у цій справі з огляду на те, що вони відповідають усталеній практиці суду касаційної інстанції (ухвала від 27.06.2014, ЄДРСР — 39631435).

На нашу думку, висновок адміністративних судів у цій справі щодо наявності переплати митних зборів є сумнівним. Згідно з пп.14.1.115 ст.14 ПК надміру сплачені грошові зобов’язання — суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань. Оскільки в наведеній справі сума митних платежів, зарахована до бюджету, відповідала сумі митних платежів, самостійно нарахованій імпортером і зазначеній у відповідній митній декларації, то немає підстав для твердження про наявність переплати. Про таку переплату можна буде вести мову лише після того, як імпортер внесе зміни до митної декларації, зменшивши суми нарахованих митних платежів.

Отже, суми митних платежів, нараховані імпортером унаслідок помилки, виявленої органом доходів і зборів під час документальної перевірки, вважаються переплатою, якщо правильні суми таких зборів будуть визначені в рішенні органу доходів і зборів, ухваленому за результатами такої перевірки; в іншому випадку переплата матиме місце лише після внесення імпортером змін до митної декларації в частині сум нарахованих митних платежів.

7.3. Момент виникнення в імпортера права вимагати повернення надміру сплачених митних стягнень, обчислених на основі рішення про коригування митної вартості товарів

Аналіз судової практики засвідчує існування усталеного підходу, відповідно до якого право імпортера вимагати у встановленому законом порядку повернення надміру сплачених митних стягнень, обчислених з урахуванням рішення про коригування митної вартості товарів, виникало лише після скасування такого рішення.

Так, у справі №805/15876/13-а Донецький окружний адміністративний суд не визнав за імпортером право на повернення надмірно сплачених митних стягнень, виходячи з того, що на момент подання імпортером до митниці відповідної заяви про повернення коштів ще не було скасоване рішення про коригування митної вартості товарів, у силу якого, на думку позивача, виникла переплата (постанова від 18.12.2013, ЄДРСР — 36536351). Наведена позиція суду першої інстанції була підтримана судом апеляційної інстанції (ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 5.02.2014, ЄДРСР — 37020663).

Так само ВАС (№К/9991/56390/12) погодився з висновком Київського апеляційного адміністративного суду, який не визнав за імпортером право на повернення надмірно сплачених митних стягнень на тій підставі, що на час звернення ним до суду по захист цього права рішення про визначення митної вартості товару не було скасоване, у зв’язку із цим факт надмірності сплати коштів був відсутній (ухвала від 17.04.2014, ЄДРСР — 38719832).

Зрештою, наведена позиція судів нижчих інстанцій була підтримана також і ВСУ у справі №820/3187/13-а (провадження №21-207а14), який на основі аналізу стст.301 МК, 43 ПК, 45 Бюджетного кодексу, положень Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших зборів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби від 20.07.2007 №618, порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства в процесі повернення з державного бюджету помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби, Державного казначейства від 20.07.2007 №611/147, дійшов висновку, що «у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів щодо визначення, призначення, заявлення, з’ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості, митного контролю і митного оформлення декларант (суб’єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю. Якщо суд визнає рішення і дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов’яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства, і коли в рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних зборів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, установлених у ст.301 МК, ст.43 ПК і ст.45 БК, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення коштів та порядком взаємодії, на підставі його заяви та в місячний термін із дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з державного бюджету помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи» (постанова від 25.11.2014,ЄДРСР — 42246605).

Водночас згодом у справі №808/2503/14 ВСУ підтримав суди першої та апеляційної інстанцій в їх рішенні задовольнити позов, у якому одночасно було заявлено вимогу про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та вимогу про зобов’язання митниці в установленому законодавством порядку скласти та направити до органу Державної казначейської служби висновок про повернення імпортеру-позивачу з державного бюджету надмірно сплачених митних стягнень (постанова від 3.11.2015, ЄДРСР — 53658125).

На перший погляд, з наведеної позиції ВСУ випливає, що право вимоги щодо повернення надмірно сплачених митних стягнень виникає одночасно з правом вимоги щодо скасування рішення про коригування митної вартості товарів. Проте такий погляд, на нашу думку, є хибним. Дійсно, відповідно до положення п.4 розд.ІІІ Порядку повернення коштів керівництвом відділу митних платежів під час розгляду заяви імпортера про повернення надмірно сплачених митних стягнень за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу, а відповідно до положення ч.8 ст.345 МК за результатами документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи, зокрема щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних зборів, органи доходів і зборів мають право скасовувати рішення про коригування заявленої митної вартості товарів. Тобто в разі потреби орган доходів і зборів під час розгляду заяви про повернення надмірно сплачених митних стягнень зобов’язаний вирішити два правові питання: 1) щодо правомірності рішення про коригування митної вартості (якщо воно є чинним на момент подання такої заяви); 2) щодо наявності підстав та умов для повернення надмірно сплачених коштів (зокрема, фактів зарахування переплачених коштів до бюджету, відсутності податкової заборгованості). Однак те, що ці два питання можуть розглядатися в одному адміністративному провадженні, не означає, що право вимоги щодо повернення надмірно сплачених митних стягнень виникає одночасно з правом вимоги щодо скасування рішення про коригування митної вартості товарів. Перша зі згаданих вимог є похідною від другої вимоги. Відповідно до пп.14.1.115 ст.14 ПК надміру сплачені грошові зобов’язання — суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань. Поки рішення про коригування митної вартості залишається чинним, а суми митних платежів, що обчислені на основі цього рішення, вважаються нарахованими правильно, то сплата нарахованих сум не вважається переплатою. І лише після того, як згадане рішення буде скасоване, і буде підтверджено правильність нарахування суми митних платежів на основі митної вартості, заявленої імпортером, тільки тоді сплата митних зборів відповідно до такого рішення вважатиметься переплатою.

Отже, право вимоги щодо повернення надмірно сплачених митних стягнень виникає лише після скасування рішення про коригування митної вартості товарів, через яке така переплата сталася.

7.4. Презумпція правильності визначення імпортером митної вартості товарів як передумова для констатації факту надмірної сплати митних зборів

Аналіз судової практики дозволив виявити окремі випадки відмови судів визнати за імпортером право на повернення надмірно сплачених митних стягнень з огляду на те, що постанова суду про скасування рішення про коригування митної вартості товару (на яку імпортер посилається як на підставу виникнення такого права) підтверджує неправомірність митної вартості, визначеної митницею, проте не містить констатації про правильність митної вартості, заявленої імпортером, а тому немає підстав стверджувати про наявність переплати (наприклад, постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 у справі №811/654/13-а, ЄДРСР — 42017545; постанова ВАС від 9.12.2014 у справі №812/7799/13-а, ЄДРСР — 41900880).

На нашу думку, такий підхід є сумнівним, оскільки не узгоджується з положенням ч.7 ст.54 МК, відповідно до якого в разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Наведене положення містить презумпцію правомірності правильності митної вартості, визначеної декларантом. Якщо орган доходів і зборів у ході судової справи про оскарження його рішення про коригування митної вартості не спростував цю презумпцію, то вважається, що митна вартість, визначена декларантом, є правильною. Отже, констатація неправомірності рішення про коригування є водночас підтвердженням правильності митної вартості, визначеної декларантом. Виправданість такого міркування засвідчується судовою практикою ВАС (ухвали від 17.03.2015 у справі №826/20031/13-а, ЄДРСР — 43307856; від 4.02.2016 826/20310/13, ЄДРСР — 55794839). У свою чергу фактичне підтвердження постановою суду про скасування рішення про коригування митної вартості товарів правильності митної вартості, визначеної декларантом, є підставою для повернення надмірно сплачених митних стягнень. Виправданість такого підходу підтверджується вищезазначеною правовою позицією ВСУ, відповідно до якої «у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів щодо визначення, призначення, заявлення, з’ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості, митного контролю і митного оформлення декларант (суб’єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю. Якщо суд визнає рішення і дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов’яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли в рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних зборів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, установлених у ст.301 МК, ст.43 ПК і ст.45 БК» (постанова від 25.11.2014, ЄДРСР — 42246605).

Отже, постанова суду про скасування рішення про коригування митної вартості товарів є констатацією правильності митної вартості, визначеної декларантом, а тому і передумовою для висновку про надмірність сплати митних зборів.

7.5. Допустимість стягнення надмірно сплачених митних стягнень як способу захисту права імпортера на повернення цих коштів

На основі аналізу МК 2002 року ВСУ у справі №2а-25278/10 (провадження №21-242а12) висловив позицію про недопустимість згаданого способу захисту через те, що суд, постановляючи стягнути з відповідача суму надмірно сплачених митних стягнень, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган (постанова від 7.09.2012, ЄДРСР — 26347510). Ця позиція була підтверджена ВСУ у справі №826/4418/14 з огляду на положення МК після набрання ними чинності (постанова від 16.09.2015, ЄДРСР — 52934283).

У разі коли право імпортера на повернення коштів митниця порушує шляхом безпідставної відмови підготувати відповідний висновок, то належним способом захисту є зобов’язання митниці підготувати такий висновок та передати його до органу державної казначейської служби (постанова ВСУ від 16.09.2015 у справі №826/4418/14, ЄДРСР — 52934283). Суди нижчих інстанцій в цілому дотримуються цієї позиції, хоча і трапляються поодинокі випадки відхилення від неї. Так, у справі №808/6393/14 про визнання протиправною відмови митниці в поверненні митних платежів, визнання неправомірною бездіяльності митниці щодо ненадання органам державного казначейства висновку про повернення з бюджету надмірно сплачених коштів, стягнення з бюджету надмірно сплачених митних стягнень ВАС своєю ухвалою від 21.04.2016 (ЄДРСР — 57369635) залишив без змін постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.10.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015, якими було задоволено позов, у тому числі позовну вимогу про стягнення надмірно сплаченого ввізного мита, та підтримав доводи цих судів про те, що стягнення коштів є належним способом відновлення прав позивача у випадку скасування рішення митного органу про визначення митної вартості товару; скасування рішення митного органу про визначення митної вартості товару, без відшкодування декларанту матеріальної шкоди, завданої таким рішенням, не відновлює порушених прав позивача. При цьому ВАС у цих випадках не наводить мотивів відступу від згаданих позицій ВСУ, як того вимагає ч.2ст.2442 КАС.

Водночас у практиці ВАС розвинулася позиція, з якої випливає припущення, що стягнення надмірно сплачених митних стягнень усе ж таки може бути застосовано як спосіб захисту в разі невиконання органом державної казначейської служби висновку митниці про повернення надмірно сплачених митних стягнень. Так, у справі №826/16160/15 про визнання протиправною відмови митниці повернути надмірно сплачені митні платежі, стягнути з бюджету ці кошти ВАС залишив у силі судові рішення судів нижчих інстанцій, якими друга з наведених вимог була залишена без задоволення, та зазначив таке: «Щодо позовних вимог про стягнення з державного бюджету через головне управління Державної казначейської служби в м.Києві надмірно сплачених сум у розмірі 19531,18 грн., позивачем не обґрунтовано протиправність рішення, дії чи бездіяльності ГУ ДКС в м.Києві щодо неперерахування з державного бюджету надмірно зарахованих коштів з огляду на те, що таке повернення можливе з додержанням відповідної процедури, тільки на підставі висновку митниці, який на адресу органу казначейської служби не надходив, тому заявлена вимога є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню» (ухвала від 9.06.2016, ЄДРСР — 58331811).

На нашу думку, таке припущення є сумнівним з огляду на те, що безспірне списання (стягнення) — це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (п.2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМ від 30.01.2013 №45). Тобто стягнення як спосіб захисту належить застосовувати в певних випадках, коли орган, що контролює справляння відповідного виду надходжень бюджету, заперечує проти повернення коштів. При цьому заперечує саме орган, що контролює справляння надходжень бюджету, а не орган казначейської служби; за законом орган казначейської служби не уповноважений вирішувати питання про наявність чи відсутність підстав для повернення коштів. Отже, за ситуації, коли орган казначейської служби відмовляється виконувати подання (висновок) органу, що контролює справляння надходжень бюджету, то належним способом захисту, на нашу думку, має бути зобов’язання органу казначейської служби виконати таке подання (висновок). До того ж у практиці ВАС виявлено приклади, які підтверджують правильність такого підходу (ухвала від18.02.2014 у справі №826/7281/13-а, ЄДРСР — 37345836).

Таким чином, стягнення надмірно сплачених митних стягнень як способу захисту права імпортера на повернення цих коштів не є належним способом захисту як у разі порушення цього права митницею шляхом безпідставної відмови скласти висновок про повернення надмірно сплачених митних стягнень, так і в разі порушення цього права органом казначейської служби шляхом відмови виконувати такий висновок митниці.

7.6. Належний спосіб захисту права на повернення надмірно сплачених митних стягнень у випадку його порушення шляхом нерозгляду по суті заяви імпортера про повернення коштів із бюджету

Аналіз судової практики показує, що суди неоднаково підходять до вирішення питання про те, який спосіб захисту слід застосовувати в разі ухилення митницею від розгляду по суті заяви імпортера про повернення надмірно сплачених митних стягнень.

Одні суди дотримуються позиції про те, що потрібно ухвалювати судові рішення про зобов’язання митниці скласти висновок про повернення надмірно сплачених митних стягнень. Так, у справі №826/5420/15, установивши, що відмова митниці в поверненні надмірно сплачених митних стягнень через те, що повернення таких коштів здійснюється виключно органами казначейства, є формальною відпискою, Окружний адміністративний суд м.Києва свою постановою від 19.05.2015, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1.10.2015, позов задовольнив, у тому числі зобов’язав митницю підготувати висновок про повернення з державного бюджету митних та інших зборів, надмірно сплачених до бюджету. ВАС підтримав зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій (ухвала від 23.02.2016, ЄДРСР — 56062013).

Водночас інші суди вважають, що потрібно ухвалювати судові рішення про зобов’язання митниці повторно розглянути заяву імпортера про повернення надмірно сплачених митних стягнень. Так, у справі №826/494/15 судами було встановлено, що митниця своїм листом відмовила імпортеру в поверненні надмірно сплачених митних стягнень на тій підставі, що постановою суду в іншій адміністративний справі було залишено без задоволення його позовну вимогу про стягнення з державного бюджету спірну суму надмірно сплачених митних стягнень; фактично митниця самоусунулася від вирішення питання про повернення коштів, вказуючи, що це питання вже було вирішено згаданою постановою суду. З урахуванням цієї обставини Окружний адміністративний суду м.Києва своєю постановою від 23.02.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1.04.2015, позов задовольнив, у тому числі зобов’язав митницю підготувати висновок про повернення надмірно сплачених митних стягнень та направити цей висновок до органу державної казначейської служби. Однак ВАС зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та ухвалив нове — про часткове задоволення позову: визнав протиправною бездіяльність митниці щодо нерозгляду заяви імпортера про повернення надмірно сплачених митних стягнень та зобов’язав митницю вчинити відповідні дії щодо розгляду заяви імпортера про повернення надмірно сплачених коштів (постанова від 16.06.2015, ЄДРСР — 45241941).

Очевидно наведена розбіжність виникла внаслідок колізії в практиці ВСУ.

Так, у справі №826/7706/14 судами нижчих інстанцій було встановлено, що митниця відмовила імпортерові в поверненні надмірно сплачених коштів на тій підставі, що в іншій адміністративній справі (в якій оскаржувалися рішення про коригування митної вартості, через які виникла переплата) питання про повернення переплачених коштів не вирішувалося; до того ж митниця зазначила, що питання про повернення надмірно сплачених митних стягнень має вирішуватися шляхом їх стягнення з бюджету органами Державної казначейської служби відповідно до п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМ від 3.08.2011 №845. ВСУ розцінив таку відповідь митниці як протиправну бездіяльність щодо не розгляду належним чином заяви про повернення коштів і в черговий раз повторив свою позицію, що така заява повинна розглядатися згідно з Порядком повернення та Порядком взаємодії (постанова від 24.03.2015, ЄДРСР — 43533830).

У справі №826/4418/14 судами нижчих інстанцій також було встановлено, що митниця відмовила імпортерові в поверненні надмірно сплачених митних стягнень на тій підставі, що в іншій адміністративній справі (в якій оскаржувалися рішення про визначення коду товару, через які виникла переплата) питання про повернення переплачених коштів, не вирішувалося. Однак ВСУ розцінив цю відповідь митниці як рішення по суті заяви і оскільки воно було визнане цим судом протиправним, то вжив такий спосіб захисту, як зобов’язання митниці скласти висновок про повернення коштів та направити його до органу державної казначейської служби (постанова від 16.09.2015, ЄДРСР — 52934283).

Для усунення наведеної розбіжності в практиці ВАС, на нашу думку, варто зважити на принцип поділу влади, який, зокрема, передбачає недопустимість втручання суду в компетенцію суб’єктів владних повноважень. Так, виключно митниця при прийнятті висновку про повернення коштів повинна дослідити: факт наявності чи відсутності в імпортера податкового боргу (п.43.1 ст.43 ПК), дотримання імпортером строку звернення із заявою про повернення коштів (п.43.3 ст.43 ПК), дотримання імпортером вимог до змісту заяви про повернення коштів (п.1 розд.ІІІ порядку повернення), факт перерахування митних та інших зборів з відповідного рахунку до державного бюджету та наявність переплати (п.3 розд.ІІІ порядку повернення) тощо. Якщо митниця з тієї чи іншої причини не дослідила ці факти, а суд замість неї береться за таке дослідження і після цього доходить висновку про наявність підстав для повернення надмірно сплачених митних стягнень, то в такому разі, на нашу думку, має місце втручання судом у компетенцію митниці.

Отже, у разі протиправного нерозгляду митницею заяви імпортера про повернення надмірно сплачених митних стягнень належним способом судового захисту є зобов’язання її розглянути таку заяву відповідно до законодавства. Дослідження судом питання про наявність (відсутність) в імпортера податкового боргу, про дотримання імпортером вимог до змісту заяви в разі, коли митниця протиправно не дослідила ці обставини, є порушенням принципу поділу влади.

Висновки

1. Факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких уже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох із фактів, зазначених у ч.3 ст.53 МК, є підставою для витребування додаткових документів.

2. На виконання такого принципу державної митної справи, як принцип додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб, орган доходів і зборів повинен обґрунтувати причини витребування додаткових документів у разі, якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

3. Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару в документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.

4. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.

5. Якщо за твердженням декларанта страхування не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт: декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов’язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість якщо митниця стверджує, що страхування все ж таки здійснювалося (а значить, витрати на страхування включаються до митної вартості), то митниця повинна довести наявність цього факту.

6. Калькуляція собівартості виробника є достатнім та належним доказом на підтвердження заявленої митної вартості товару.

7. Платіжне доручення без вказівки в ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж (у разі коли відповідно до умов відповідних зовнішньоекономічних договорів такий авансовий платіж мав здійснюватися лише після отримання декларантом рахунку-фактури, інвойсу), не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару.

8. Наявність саме технічної помилки в документі та зміст помилково відсутньої інформації орган доходів і зборів може встановити за допомогою решти інформації, що міститься в цьому ж документі, або інформації з інших документів, пов’язаних із цим документом. Наявність технічної помилки в документі не є підставою для висновку про недостовірність усієї інформації, що в ньому міститься.

9. Ситуація, коли сума коштів, зазначена в платіжному дорученні з оплати за оцінюваний товар, не відповідає ціні цього товару, зазначеній в інших документах, доданих до вантажної митної декларації, не є підставою для твердження про розбіжність у документах, а тому для сумнівів у правильності визначення митної вартості.

10. Інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, що відмінні від тих, які стоять під відповідним зовнішньоекономічним договором, є допустимим засобом доказування митної вартості, допоки орган доходів і зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону.

11. Для висновку про наявність розбіжностей між документами, поданими на підтвердження митної вартості товарів, необхідно правильно встановити зміст цих документів як доказів у митній справі.

12. Відсутність в інвойсі вказівки на реквізити зовнішньоекономічного договору сама собою не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікації інвойсу з поставкою товару, якщо така ідентифікація може бути проведена на основі інших документів, доданих на підтвердження митної вартості товару.

13. З огляду на засаду свободи підприємницької діяльності органам доходів і зборів заборонено втручатися в підприємницьку діяльність декларантів шляхом відмови взяти до уваги прайс-лист із мотивів його недопустимості у зв’язку з наявністю чи відсутністю у ньому певних відомостей (реквізитів).

14. Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

15. Факт неподання декларантом додаткових документів, витребуваних митницею у зв’язку із заявленням товару за нижчою ціною, ніж рівень цін за подібні (аналогічні) товари, що є в ЄАІС, не є достатньою підставою для відмови в оформленні товару за основним методом визначення митної вартості.

16. У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

17. Отримана із Центральної бази даних ЄАІС ДФС інформація про вантажну митну декларацію, на яку орган доходів і зборів посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.

18. При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів орган доходів і зборів повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

19. Невмотивоване відхилення адміністративними судами від правової позиції ВСУ про те, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатньою підставою для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості, загрожує принципу правової визначеності.

20. Обов’язок доведення того, що пов’язаність між продавцем та покупцем вплинув на митну вартість задекларованого товару, лежить на органі доходів і зборів. У разі якщо орган доходів і зборів не справляється із цим обов’язком, то необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені в ч.12 ст.58 МК, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

21. Органи доходів і зборів мають право брати за основу для визначення митної вартості товару митну декларацію, подану на виконання рішення про коригування митної вартості, згодом скасованого судом. Така декларація береться за основу в незміненому вигляді або в зміненому, якщо вона була приведена у відповідність із судовим рішенням, яким було скасовано рішення про коригування.

22. Орган доходів і зборів зобов’язаний навести в рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

23. У разі якщо дійсну вартість імпортованого товару неможливо визначити за ціною такого ж чи подібного товару, орган доходів і зборів має право використовувати як основу для коригування митної вартості за резервним методом ціну товару, умови поставки якого відрізняються від умов поставки оцінюваного товару, виходячи з найближчого еквіваленту дійсної вартості.

24. Неподання декларантом транспортних (перевізних) документів, коли за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, може бути підставою для відмови в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли орган доходів і зборів доведе, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість товарів.

25. Суд має право вжити такий спосіб захисту прав декларанта, як зобов’язання органу доходів і зборів здійснити митне оформлення товарів за митною вартістю, заявленою декларантом.

26. Скасування судом рішення органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

27. Суд не має права досліджувати обставини, які стосуються митної вартості, але які не були предметом дослідження органу доходів і зборів при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів.

28. Предмет експертизи торгово-промислової палати, що замовляється декларантом у разі оспорювання ним рішення органу доходів і зборів про визначення коду товару, не може становити питання про те, за яким кодом УКТЗЕД необхідно класифікувати спірний товар.

29. Інформація про товар, що розміщена на веб-сайті виробника цього товару, є достовірною доти, доки не буде доведено протилежне; органи доходів і зборів можуть використовувати цю інформацію при встановленні характеристик задекларованого товару.

30. Судове рішення про зобов’язання органу доходів і зборів здійснити митне оформлення товару за підтвердженим судом кодом є допустимим способом захисту прав декларанта, оскільки не підміняє повноваження органу доходів і зборів, та не втручається в дискреційні повноваження цього органу, та підлягає виконанню шляхом складення аркуша коригування до митної декларації, оформленої на виконання рішення органу доходів і зборів про визначення коду товарів.

31. Постанова суду у справі щодо оскарження рішення органу доходів і зборів про визначення коду товарів не має преюдиціального значення в частині висновків суду щодо коду за УКТЗЕД, за яким потрібно класифікувати товар. Водночас така постанова суду є преюдиціальною щодо характеристик товару при розгляді інших справ, які стосуватимуться ідентичного товару, що ввозитиметься тим самим декларантом.

32. Набрання законної сили постановою суду про скасування рішення митниці про коригування митної вартості ідентичного товару, задекларованого раніше за певною митною декларацією, не є підставою для виникнення в імпортера права на повернення обчислених з урахуванням такого рішення надмірно сплачених митних стягнень за іншою митною декларацією. За таких же мотивів набрання законної сили постановою суду про скасування рішення митниці про визначення коду певного товару, задекларованого раніше за певною митною декларацією, також не є підставою для виникнення в імпортера права на повернення обчислених з урахуванням такого рішення надмірно сплачених митних стягнень за іншою митною декларацією, за якою ввезено ідентичні товари.

33. Суми митних зборів, нараховані імпортером внаслідок помилки, виявленої органом доходів і зборів під час документальної перевірки, вважаються переплатою, якщо правильні суми таких платежів будуть визначені в рішенні органу доходів і зборів, ухваленому за результатами такої перевірки; в іншому разі переплата матиме місце лише після внесення імпортером змін до митної декларації в частині сум нарахованих митних платежів.

34. Право вимоги щодо повернення надмірно сплачених митних стягнень виникає лише після скасування рішення про коригування митної вартості товарів, через яке така переплата сталася.

35. Постанова суду про скасування рішення про коригування митної вартості товарів є констатацією правильності митної вартості, визначеної декларантом, а отже — передумовою для висновку про надмірність сплати митних зборів.

36. Стягнення надмірно сплачених митних стягнень як способу захисту права імпортера на повернення цих коштів не є належним способом захисту як у разі порушення цього права митницею шляхом безпідставної відмови скласти висновок про повернення надмірно сплачених митних стягнень, так і в разі порушення цього права органом казначейської служби шляхом відмови виконувати такий висновок митниці.

37. У разі протиправного нерозгляду митницею заяви імпортера про повернення надмірно сплачених митних стягнень належним способом судового захисту є зобов’язання розглянути таку заяву відповідно до законодавства. Дослідження судом питання про наявність (відсутність) в імпортера податкового боргу, про дотримання імпортером вимог до змісту заяви в разі, коли митниця протиправно не дослідила ці обставини, є порушенням принципу розподілу влад.

Відділ узагальнення судової практики