Погляд на майбутнє крізь результат

Головним наслідком волевиявлення стало повернення в суспільне життя країни революційних ноток

Перемога партії влади на парламентських виборах була прогнозованою. Думки політологів і соціологів розходилися лише в показнику довіри виборців до «регіоналів» та їхніх конкурентів. Натомість вразили партії крайніх лівих і правих поглядів: і КПУ, і ВО «Свобода» отримали стрімке зростання лав своїх прихильників порівняно з 2007 та 2010-м роками. А результати в окремих округах уже змушують замислитися над можливими підсумками виборів-2015.

Врятована більшість

Очевидно, змішана виборча система пішла на користь не тільки «біло-голубим», а й самим українцям. Адже завдяки їй удалося уникнути «переформатування» парламенту. Якби голосування відбувалося тільки за партійними списками, країна отримала б нестабільний парламент, тривалу «спікеріаду» і 5 років безперервних перемовин між потенційними коаліціонерами. Адже навіть під час передвиборних перегонів дві найпотужніші опозиційні партії — ОО «Батьківщина» та «УДАР» — звинувачували одна одну в негнучкості та неготовності йти на компроміси заради спільної мети. Зметикувати на трьох — просто в житті, а не в політиці. Тим більше тоді, коли інтереси одних прямо суперечать інтересам інших, як сталося між «свободівцями» та «ударівцями».

Та ситуацію врятували мажоритарні округи. Перемога кандидатів від ПР, а також низки самовисуванців провладної орієнтації фактично забезпечила «біло-голубим» 5-річчя безпроблемного законотворення. Як прогнозував «ЗіБ» та більшість політологів, «регіонали» до двох сотень однопартійців у новій ВР без ускладнень та тривалих торгів доберуть парламентарів, яких не вистачає для отримання конституційної більшості. Теоретично «регіонали» можуть обійтися навіть без комуністів з їхніми 35 мандатами. Але на першому етапі, аби парламент запрацював якомога швидше, дистанціюватися від традиційних партнерів — необачно.

Аби комуністи були більш податливими, не виключено, що їм запропонують третє за значущістю крісло в державній системі, яке може посісти одвічно другий Адам Мартинюк. Звісно, опозиція може традиційно розраховувати на місце заступника Голови ВР. Але посада — одна, а охочих — мінімум троє. Причому для нових політиків з партії «УДАР» та ВО «Свобода» цей фотель може стати неабияким трампліном для зміцнення власного рейтингу.

До речі, змішана система зіграла на користь і лідерам партій, що мали дуже малий шанс подолати прохідний бар’єр. Одні прилаштували своїх однопартійців у лавах більш сильних гравців, а самі вибороли мандат у мажоритарному окрузі, другі залишили список свого імені без… себе, аби здобути перемогу в одномандатному окрузі.

Проте неважко спрогнозувати, що суттєвого впливу на майбутні парламентські розклади такі особи вже не матимуть. Утім, Володимир Литвин без «золотої акції» не останеться. Не виключено, що йому навіть допоможуть згуртувати навколо себе безпартійних мажоритарників, аби він залишався в грі. Однак переможці навряд чи тривалий час опікуватимуться збереженням реноме колишніх соратників по більшості.

Перемога з присмаком поразки

Що має дійсно турбувати нинішню владу, то це зміна за 2 роки симпатій виборців. Хоч би там як заспокоювали самі себе спічрайтери «регіоналів». Адже в першому турі президентських виборів 2010 року за їхнього лідера проголосувало понад 35%, а за опозицію — на 10% менше, а тепер відрив скоротився майже на 4%. Якщо ж об’єднати показники партій, що подолали 5-відсотковий бар’єр, згідно з їхніми висловлювання стосовно нинішньої влади, то в переможцях було б об’єднання «Б + У + С», яке отримало підтримку понад 48% виборців. Натомість ПР та КПУ разом не досягли й 45-процентної позначки. Ті ж самі цифри показали Віктор Янукович та Юлія Тимошенко в другому турі президентських виборів — з точністю до навпаки.

Щоправда, «біло-голубих» має втішити той факт, що їхніх прихильників стало більше в раніше «опозиційних» виборчих округах, зокрема на Закарпатті, Рівненщині, Черкащині та Чернігівщині. Натомість у Луганській області «регіонали» поступилися в одному з округів самовисуванцеві, а в іншому вирвали перемогу «на останніх протоколах». Один кримський округ, який «здали» без бою через кон’юнктурні потреби, та програш у двох округах на Херсонщині теж потребують глибокого аналізу.

Не кажучи вже про столицю, де навіть колосальні бюджетні вливання на передвиборну кампанію не допомогли отримати мандат рейтинговим самовисуванцям, достатньо лояльним до «регіоналів», як-от: Олесь Довгий, Олександр Супруненко та Алла Шлапак. Винятком міг стати округ №215, де до останнього боролася секретар Київради Галина Герега з 25-річним «свободівцем» Андрієм Іллєнком, але останній переміг з перевагою в дві сотні голосів. І навпаки, кандидати від опозиції, фактично за відсутності значних фінансових вливань і навіть конкуруючи один з одним, з достатнім відривом перемагали висуванців від влади. Цей факт тим більше має змусити замислитися стратегів «біло-голубих», оскільки не за горами — вибори мера Києва, і, судячи з нинішніх результатів, вони можуть закінчитися для влади болючою поразкою. Менш трагічну, але також загрозливу тенденцію виявила Київська область, де більшість мандатів також отримали представники опозиції.

Радикальний електорат

Свої висновки мають зробити й в Європі. Точніше, вже роблять, дивуючись радикалізації українського суспільства. Майже кожний четвертий виборець, який прийшов 28 жовтня на дільниці, віддав перевагу «ультрасам» — лівим чи правим. Звичайно, до результату, який свого часу показали австрійські націоналісти, ми не дотягуємо, але тенденція є тенденція. Адже 2 роки тому Петро Симоненко та Олег Тягнибок на двох набрали трохи менше 5% голосів.

Прикметно, що ні першим, ні другим соціологи не пророкували таких результатів. Тож тепер у партійних штабах мають проаналізувати, за рахунок яких технологій ці партії спромоглися на такий ривок в останній тиждень перед голосуванням.

На думку окремих експертів, комуністи перебрали на себе електорат інших лівих партій, включаючи соціалістів, а також «пощипали» в традиційно «біло-голубих» регіонах «старшого брата». Натомість «свободівці» спромоглися перетягти на свій бік молоде покоління, котре, як і в Європі, останнім часом дедалі більше схильне до радикальних дій та гасел.

Крім того, значна частина симпатиків ВО «Свобода» голосували за неї за принципом «проти всіх», що має стати сигналом не лише для влади, а й для опозиції. Адже «свободівці» більш ідеологічно згуртовані, ніж ОО «Батьківщина», яка не запропонувала українцям нічого конструктивного, крім звичного «Юлі — волю!», чи безбарвний «УДАР». Але ставка на свободу для однієї людини не зачепила нових виборців, і вони проголосували тільки за другу частину цього гасла — за «Свободу». І через 2 роки, коли настане час чергових президентських виборів, частка таких виборців тільки зросте.

Отже, головним результатом цих виборів стало повернення в суспільне життя країни революційних ноток. Так, ще не настільки гучних, як у 2004-му, але за 2 роки вони можуть злитися в акорд. Тож майбутнє виглядає для нинішньої влади не таким уже й оптимістичним, адже в президентській кампанії рятівників-мажоритарників не буде.