Історичний перегляд

ВС знає, чи буває день народження двічі на рік та чому комітет ВР не зазіхає на компетенцію Феміди

Верховному Суду не потрібна допомога «конституційників» у розгляді справи «народний депутат проти Верховної Ради». Так постановив Пленум ВС. Крім цього, як виявилося, «верховники» менш ніж через 2 роки святкуватимуть 100-річний ювілей, хоча тільки в 2013-му відзначили 90-ліття. Чому ВС переглянув сторінки своєї історії та як вийшло, що день народження установи перемістився з 11 березня на 15 грудня? Про це «верховники» розповіли під час чергової зустрічі із журналістами.

100 без 95

Під час брифінгу преса дізналася, що «верховна інституція» готується до святкування 15 грудня 2017-го 100-літнього ювілею. Нагадаємо: 11 березня 2013-го ВС відзначив 90 років з дня створення. Тож у 2018-му йому вочевидь мало б виповнитися тільки 95. Як сталося, що установа, не досягнувши 95 років, відзначатиме 100? Та ще й не навесні, а взимку?

Раніше точкою відліку «верховники» вважали день, коли розпочав свою діяльність ВС УСРР — 11 березня 1923-го. Мабуть, після революційних змін у країні вони вирішили переглянути сторінки своєї історії.

Як розповіли журналістам у ВС, на початку ХХ ст. була сформована незалежна судова система, котра на жодному рівні не перетиналася із судовою системою Російської імперії. Так, 15 грудня 1917 року на теренах Української народної республіки з’явився Генеральний суд України. «Верховники» наголосили: архівними документами підтверджено, що його наступником є ВС. Тож, виявляється, установа має святкувати день народження 15 грудня. З нагоди такої події ВС планує провести у грудні 2017-го судовий форум. До речі, така дата збігається ще з однією подією — з Днем працівників суду.

Експерти називають такий крок ВС своєрідною спробою провести декомунізацію. Та від коригування дати народження великих змін у житті чекати не варто. Перехід з березневого на грудневе святкування є звичайною формальністю або ж приводом відзначати день народження як за старим, так і за новим стилями.Мас-медійний інтерес

Під час попереднього брифінгу очільник ВС Ярослав Романюк, відповідаючи на питання представників ЗМІ щодо справи, порушеній за позовом нардепа Ігоря Мосійчука до парламенту, про визнання дій неправомірними, визнання незаконною і скасування постанови ВР «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України Мосійчука І.В.», анонсував таку подію. За його словами, незабаром Пленум ВС визначиться: самостійно вирішувати цю справу чи звертатися по допомогу до Конституційного Суду.

Однак про те, що Пленум ВС розглядав згадане питання, журналісти дізналися постфактум. 19 квітня на сайті установи з’явилася інформація: напередодні ВС визнав відсутність «обгрунтованих підстав для звернення до КС з поданням щодо відповідності чч.1 та 3 ст.220 закону «Про Регламент Верховної Ради України» ст.6 Конституції».

Тому цілком логічно, що найбільше пресу цікавило, чому «верховники» відмовилися просити КС про допомогу. Напевно, саме через це на брифінг завітала велика кількість представників мас-медіа.

Чому відмовили

«На Пленумі розглядалося звернення Судової палати в адміністративних справах у рамках відомої справи щодо позбавлення депутатського імунітету народного депутата І.Мосійчука… Звернення до КС із цього приводу не буде, справа буде продовжуватися і завершуватися розглядом ВС самостійно, без допомоги КС», — коротко поінформував керманич ВС.

Представники ЗМІ попросили більш детально розповісти про причини відмови. За словами «верховників», Судова палата в адмінсправах ВС, розглядаючи цю справу, звернула увагу на такий нюанс. Частина 1 ст.220 закону про Регламент ВР зобов’язує комітет, якому доручено надати висновок щодо надання згоди на притягнення особи (судді чи народного обранця) до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, «визначити достатність, законність і обгрунтованість подання, законність одержання доказів, указаних у поданні, і встановити наявність відповідних скарг». У разі недостатності даних ч.3 ст.220 регламенту надає комітету застережене право витребувати додаткові докази.

Палата ВС поставила під сумнів ці положення, вважаючи, що вони суперечать ст.6 Конституції, в якій ідеться про поділ влади на три гілки. Адже повноваження щодо надання оцінки зібраним у справі доказам, витребування додаткових доказів має тільки судова система. «Адміністративники» задумалися: чи не наділений у такому разі комітет ВР, яка є законодавчим органом, невластивими йому функціями?

З’ясувалося, що Пленум ВС з такими сумнівами не погодився, зазначивши: ст.220 необхідно тлумачити в системному зв’язку зі ст.218 регламенту. Стаття встановлює відповідні вимоги щодо оформлення подання Генпрокуратури. Зокрема, такий документ має бути вмотивованим, містити конкретні докази, що підтверджують факт вчинення, наприклад, нардепом кримінально караного діяння. Отже, логічно, що комітет повинен перевірити це і з’ясувати обгрунтованість подання. При цьому парламентський підрозділ жодним чином не повинен удаватися до процесуальної перевірки фактів та доказів, що є компетенцією суду.

Планується, що 10 травня адмінпалата спробує самостійно розібратися у справі та прийняти рішення. Попри позицію Пленуму ВС, окремі експерти переконані: після аналізу ст.220 навіть у «системному зв’язку» зі ст.218 все одно складається враження, що комітет ВР може перебирати на себе повноваження слідчого судді, витребуючи та досліджуючи докази, якими обгрунтовується подання ГПУ чи Голови ВС.

P.S. Окрім цього, в найвищій судовій інстанції анонсували: у травні—червні Пленум ВС визначатиметься, чи є необхідність перевіряти на відповідність Конституції окремі положення закону «Про державну службу» та ст.375 Кримінального кодексу. Є певні запитання й до електронного суддівського декларування. Що стосується останнього, то, на думку господарського суду одного з регіонів, така фінансова звітність може суперечити ст.126 Основного Закону.

У ВС пообіцяли «завчасно розмістити інформацію про проведення Пленуму», аби мас-медіа могли почути всі аргументи «за» та «проти».

Позиції ВС

Про юрисдикційні проблеми

— Майже в усіх областях існують такі організації, як торгово-промислові палати. Це доволі специфічні об’єднання, які займаються комерційною діяльністю, але, як з’ясувалося, не мають прибутків. Одні вважають, що справи, де стороною виступають такі організації, мають розглядати суди адміністративної юрисдикції, інші ж дотримуються думки, що її розгляд належить до компетенції господарських судів. Власне кажучи, проблемою нашого судочинства є те, що громадянин може звернутися як до суду загальної юрисдикції, так і до спеціалізованих судів. І завдяки цьому складному процесу затягнути час. Так, у справі, де стороною виступила регіональна торгово-промислова палата Миколаївської області, на засіданні палати одноголосно було прийнято рішення. Оскільки торгово-промислова палата не є прибутковою організацією, не займається господарюванням, тому спори, пов’язані з такими об’єднаннями, незалежно від того, де вони перебувають — у Житомирській, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській чи інших областях — не може розглядати господарський суд. Їх мають розглядати адмінсуди.

Про тримання під вартою та розмір застави

— Якщо право обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю застосування застави надано суду, то саме він має вирішувати ці питання, а не керуватися чиїмись думками та поглядами. Те, що прокурор, міністр або керівники поліції заявляють про доведеність вини певної особи, кваліфікують дії, обирають міру покарання, не зовсім відповідає вимогам Конституції та Кримінального процесуального кодексу.

Застава — це внесення коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, за умови звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків. Тобто якщо особа не виконує обов’язків, гроші йдуть у державну скарбницю. Жодної іншої мети цей запобіжний захід не виконує. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого тощо. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов’язків та не може бути завідомо непомірним для неї. Він установлюється у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у скоєнні особливо тяжкого злочину, — від 80 до 300 розмірів мінімальної заробітної плати. На 2016 р. це від 110240 до 413400 грн. У виняткових випадках застава може бути призначена в сумі, яка перевищує 80 чи 300 розмірів мінімальної заробітної плати. Тобто законом усе передбачено. Коли суддю звинувачують у тому, що прокурор просив 5 млн грн. застави, а суддя призначив тільки 2 млн грн., то потрібно мати на увазі: суддя діяв у межах закону. Необгрунтоване звинувачення суддів не підвищує авторитету ні суду, ні суспільства, яке таким чином оцінює діяльність суду.