Від жорсткості до лояльності

Як адвокати оцінюють пропоновані вимоги щодо доступу до професії

Сьогодні українські юристи можуть займатися судовим представництвом, не маючи статусу адвоката. Однак реформування адвокатури обіцяє докорінні зміни усталеного порядку речей. Дізнатися, як правникові зберегти за собою право на представництво, можна, проаналізувавши низку профільних законопроектів, зареєстрованих у парламенті.

Освітній рівень

Насамперед дискусійним є питання щодо достатнього освітнього рівня. Зокрема, проект «Щодо внесення змін до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та деяких інших законодавчих актів України (щодо статусу і гарантій адвокатської діяльності та формування і роботи органів адвокатського самоврядування)» №17941 пропонує вважати прийнятною для адвоката будь-яку вищу юридичну освіту, здобуту в Україні або визнану після здобуття за кордоном.

Інший проект (№2270) пропонує майбутньому адвокату отримати повну вищу освіту за спеціальністю «правознавство», «міжнародне право», «правоохоронна діяльність» виключно в навчальних закладах III та IV рівня акредитації.

Згідно з положеннями проекту №1794 майбутній адвокат повинен бути магістром права. Як бути спеціалістам, які отримали свої дипломи до введення у ВНЗ болонської освітньої системи й згодом були прирівняні до магістрів, якщо вони досі не отримали адвокатського свідоцтва, в документі не конкретизується.

Стажування: хто більше?

Іншою неоднозначною вимогою щодо доступу до професії є стаж роботи у галузі права. У проекті №17941 чітко зазначено, що йдеться про трирічний стаж саме після здобуття особою вищої юридичної освіти. Тобто студенти останніх курсів, які працюють помічниками або стажерами в адвокатських об’єднаннях, не зможуть використати цей час для виконання вимог.

Проекти №2270 та №2298а менш вибагливі: передбачають лише 2 роки стажу.

А от проект №1794 вимагає всі 5 років спеціальної підготовки, 3 з яких кандидат повинен пропрацювати саме помічником адвоката. Тобто особа, яка отримала значний досвід судового представництва, скажімо, як юрист внутрішнього підрозділу банку, а потім перейшла до приватної практики, наприклад, у кредитних спорах, буде змушена витрачати час на формальне стажування, яке навряд чи принесе якісь додаткові знання у сфері, яку обрано. Натомість для адвокатів така вимога може стати додатковим джерелом доходів і безкоштовної роботи досвідчених юристів як помічників.

Недешеве задоволення

Ще одна загадка проекту №1794 полягає в тому, що від кандидатів вимагаються не тільки значний стаж, а й наступне дворічне стажування після складання кваліфікаційного іспиту. Єдиний плюс пропозиції — формальна безоплатність. Натомість проекти №2270 та №1794¹ пропонують майбутнім адвокатам півроку платного стажування. Причому згідно із законопроектом №1794¹ таке стажування може бути подовжене ще на 3 місяці.

Як бачимо, найжорсткіші вимоги щодо доступу до адвокатської професії правникам висуває законопроект №1794, тож не дивно, що в нього з’явилась альтернатива (№1794¹). А от найбільш лояльним до практикуючих юристів можна вважати проект №2298а, який тяжіє до наявного порядку доступу до професії.

До речі, дехто з юристів прагне отримати таку «корочку» вже зараз, про всяк випадок, і такі «першопроходці» констатують, що це практично неможливо ні з точки зору необхідного часу, ні з точки зору матеріальних ресурсів. Тобто для того, щоб стати адвокатом, потрібно не тільки збирати гроші, а й на деякий час абстрагуватися від роботи й присвятити себе одержанню відповідного свідоцтва.

З другого боку, кількість українських адвокатів постійно зростає, і далеко не всі «новачки» потрапляють до професійної спільноти після університету. Є серед них і досвідчені правники, яким вдається досягти кілька цілей одночасно.

Водночас досвідчені юристи плекають надію, що свідоцтва їм дозволять отримати автоматично. Наприклад, замінивши кваліфікаційний іспит та стажування чимось іншим. Зокрема, це можуть бути докази відповідної роботи, яку виконувала особа, матеріали судових справ тощо.

Звичайно, прописати таку можливість у законі й не ускладнити при цьому роботу органів адвокатського самоврядування, дуже складно. Однак правники вважають, що такий підхід зменшить вал критики з приводу монополії. Втім, враховуючи ризики загального погіршення професіоналізму адвокатури, малоймовірно, що професійне самоврядування вдасться до такої лояльності.

Коментар «ЗiБ»:

— Звичайно, професійні знання та досвід мають бути одним (але далеко не єдиним) із контрольних механізмів здатності судового юриста надати послугу відповідної якості. Поза сумнівом, адвокат повинен мати вищу юридичну освіту як базове підтвердження власного професіоналізму.

Конкретні строки стажування — це питання, на яке точної відповіді ніколи не буде. Те, чи стане певна особа більш кваліфікованою за 3, 6 місяців стажування чи за 1 рік, може залежати від багатьох факторів. Для розуміння певних відмінностей роботи судового юриста від роботи юриста-консультанта 3—6 місяців буде достатньо.

— Що ж стосується стажування, то це питання спірне. Я вважаю, якщо особа має юридичний стаж більш як 3 роки, то стажування на посаді помічника адвоката є недоцільним.

Нововведення щодо представництва в цивільних, господарських, адміністративних та виконавчих справах виключно адвокатами... Як адвокат можу подякувати за «позбавлення» великої кількості конкурентів. Але якщо розглядати об’єктивно, то вважаю це не зовсім необхідним, принаймні у цивільних та господарських справах. Такі новації були потрібні в кримінальних справах, де вже знайшли своє законодавче відображення.