Комплекс меншої вартості

Чи зможе «цінник» на справі стати вагомим доказом для збільшення фінансування Феміди

Ви коли-небудь замислювалися, скільки коштів з державного бюджету йде на розгляд однієї справи? От Рада суддів не тільки думає над цим питанням, а й взялася обчислити її середню вартість. Як уважають «самоврядники», такі розрахунки допоможуть розв’язати чимало проблем, та найголовніше — переконають урядовців у необхідності вказувати в бюджетних рядках набагато більші суми для Феміди.

Новий підхід

Визначаючись з основними напрямами змін у судовій системі, нові реформатори паралельно шукали пояснення тому, чому вона не може впоратися з покладеними на неї завданнями. Однією з причин була « недовершеність» фінансування Феміди.

«Плани витрат для судів повинні бути напряму пов’язані з їхніми зобов’язаннями досягти певних цілей та вимірюваних результатів (тобто кількості розглянутих справ). Як результат цієї роботи має бути розроблена єдина методика фінансового планування та фінансування судів», — розповів член РСУ Валерій Суховий під час обговорення питання щодо започаткування нормативів фінансування (критеріїв зміни розподілу видатків).

За його словами, в Україні залишилося чимало застарілих «звичок» щодо фінансування судової системи. «Є випадки, коли суди, які розглядають найбільшу кількість справ, чомусь отримують коштів менше порівняно з іншими. Ситуація має бути виправлена. Не повинно бути такого, що в одній юрисдикції одного рівня вартість справи різна. Наприклад, в апеляційному господарському суді однієї області — 4000 грн., а іншої — 9000. Такі диспропорції потрібно усунути уже в поточному році. У будь-якому випадку європейський досвід націлений на те, що завдання повинно бути сформульоване відповідно до цілей, а фінансування має відповідати показникам, які досягаються кожним судом», — наголосив «самоврядник» .

РСУ вирішила не чекати допомоги з «чужого боку» й самотужки взялася за вдосконалення фінансування. За допомогою Державної судової адміністрації вона має намір до середини квітня цього року розробити відповідну методику, яка б ураховувала основний показник діяльності кожної з установ — кількість вирішених спорів. А для цього необхідно обчислити середню вартість однієї справи для кожної юрисдикції та інстанції. Та, як з’ясувалося, визначення ціни може виявитися не такою легкою справою, як здається на перший погляд.Для переконання

У членів ради відразу виникли питання: як саме потрібно рахувати вартість справи? Чи включатимуться до неї витрати не тільки на папір, картриджі, конверти, марки, а й на використану електроенергію, зарплату працівникам апарату та законникам?

«Дійсно, можливо, така методика планування фінансування та безпосередньо фінансування могла б зняти будь-які питання щодо непрозорого розподілу коштів. Водночас, може, доцільно приймати таке рішення, коли буде розроблений бодай проект методики. А то приймемо рішення, а потім думатимемо, як же розробити цю методику», — запропонував представник органу суддівського самоврядування Денис Масенко.

На це відповіла голова РСУ Валентина Сімоненко. «Поки що ми започатковуємо таку ідею. Щоб почати, не потрібна складна методика. Необхідно, аби кожен суд уявляв, яким чином фінансуватиметься. Так з’явиться елемент прозорості. Бо зараз ніхто, крім спеціалістів ДСАУ, не може зрозуміти, як фінансуються суди, за якими показниками, як з’являється цифра, яку вони отримують у бюджеті», — зауважила очільниця ради.

На її думку, якщо володарі мантій знатимуть середню ціну справи, їм легше буде спілкуватися з урядовцями. «Коли ми говоримо: дайте нам стільки коштів, бо це так, вони скажуть: ні, не так. Але зовсім інша справа, коли ми покажемо вартість однієї справи і скажемо: якщо ви не дасте нам цих коштів, то зупиниться правосуддя», — наголосила В.Сімоненко.

Її підтримав колега. «Судова влада має орієнтуватися на те, що витрати повинні бути обгрунтовані. Це допоможе захистити бюджетні запити перед Мінфіном, Кабміном та Верховною Радою, пояснити, чому саме такі кошти потрібно виділити тому чи іншому суду», — вважає В.Суховий.

Водночас експерти попереджають: визначення «розцінок» навряд чи переконає урядовців та парламентарів стати щедрішими. Нагадаємо: в попередні роки судова система неодноразово опинялася на межі фінансового краху. Так, в одних установах працівники за власні кошти купували комп’ютерну техніку, в інших розгляд справ майже припинявся через відсутність грошей навіть на марки. Однак це аж ніяк не спонукало можновладців зглянутися над Фемідою та виділити на її потреби більші суми.

Вийти на одне

Виникали й питання, чи може РСУ доручити розробити методику саме ДСАУ. «Судова адміністрація забезпечує роботу ради. Якби в нас був свій апарат, ми її самі розробили б», — пояснила В.Сімоненко.

У свою чергу В.Суховий нагадав: сьогодні ДСАУ «в питаннях фінансування, тобто складання бюджетних запитів, перерозподілу коштів, керується виключно власними нормативними актами — наказами, затвердженими головою установи». Проте такі документи «не погоджені чи не схвалені найвищим органом суддівського самоврядування». Тому РСУ та ДСАУ необхідно спільно попрацювати та оновити підходи до кошторисного питання.

Свою позицію, яка не дуже порадувала «самоврядників», висловила й судова адміністрація. Так, заступник голови ДСАУ Павло Кондик звернув увагу на те, що до проекту рішення РСУ є багато зауважень, і запропонував відкласти розгляд питання. Аргументувати цю думку попросили начальника планово-фінансового управління установи Ярослава Покотила.

Він розповів: сьогодні головний розпорядник коштів послуговується німецькою методикою. «Ви пропонуєте перейти на голландську методику. Та вона має право на існування в умовах стабільної економіки, коли ціни мінімум три роки залишаються стабільними. Нормативи вартості справ їм обчислює незалежна аудиторська фірма. Вони діють 3 роки, потім знову перераховують. Чому це повинна робити незалежна аудиторська фірма? Бо ці нормативи потрібні не стільки для внутрішнього споживання, скільки як аргумент для Міністерства фінансів. Щоб пораховані на основі цих нормативів ресурси були сприйняті відомством, і воно сказало: дійсно, такі кошти потрібно виділити судовій владі», — пояснив Я.Покотило.

Водночас виникло питання: якщо буде вирішено перейти з німецького на голландський спосіб розрахунків, то хто має провести необхідні обчислення. «У проекті рішення пропонується, щоб це зробила ДСАУ. Чи повірить Мінфін цим нормативам та розрахункам? Відразу скажу: ні. Бо ми — заінтересована особа», — зауважив представник установи.

Тому, швидше за все, всі обчислення повинна зробити незалежна компанія. «Припустимо, ми знайдемо кошти, аби заплатити за її послуги. Нам порахують: наприклад, ціна розгляду справи 100 грн. Ось ми підходимо до моменту складання бюджетного запиту, гривня знецінюється, вартість становить уже не 100, а 200 грн., а ми закладаємо у бюджетний запит старі розрахунки. Хіба це піде на користь судовій системі?» — змоделював ситуацію Я.Покотило й запропонував відкласти це питання «до кращих часів».

«Не варто ускладнювати ситуацію та заводити її в глухий кут. Щоб порахувати вартість однієї справи, не потрібно проводити різні наукові заходи, обговорення. Чим простіша методика, тим вона переконливіша», — відповіла В.Сімоненко.

Тоді Я.Покотило запропонував зупинитися на іншому варіанті: вдосконалити наявну методику розрахунків. «Обидві методики — і німецька, і голландська — враховують кількість справ. Недолік нашої системи в тому, що був відсутній норматив навантаження на суддів. Роботу над цим питанням ми розпочали з минулим складом РСУ», — зауважив очільник управління.

За його словами, вже у цьому місяці представники проекту USAID «Справедливе правосуддя», які допомагали з обчисленнями, «прозвітують про проведену роботу». «Ми матимемо норматив навантаження. Буде прив’язка до кількості справ», — пообіцяв Я.Покотило.

Проте окремі фахівці нагадують: про визначення нормативів навантаження говорять давно, але дотепер питання не зрушило з місця. Тож сподіватися, що після звіту міжнародної організації відразу зміняться засади фінансування Феміди, не варто. Дехто навіть застерігає, що поява таких нормативів призведе до оптимізації «робочої сили» — перегляду штатної чисельності як володарів мантій, так і працівників апарату.

Існує ще одна небезпека: обчислюючи середню вартість однієї справи, РСУ може отримати зовсім неочікуваний результат. «Якщо ми за такою методикою порахуємо потребу у фінансових ресурсах, вийдемо на таку ж цифру, що нам дає Мінфін», — попередив Я.Покотило.

Адже якщо користуватися тільки тими показниками кількості вирішених спорів та витрачених на це коштів, які нададуть храми Феміди, то важко буде визначити реальну ціну справи. Бо суди, навіть якщо їм на щось не вистачає грошей, не можуть вийти за бюджетні межі: скільки тисяч чи мільйонів гривень виділять, стільки й використають.

Пряма мова

БОГДАН МОНІЧ, заступник голови Ради суддів, суддя Житомирського апеляційного адміністративного суду:

— Рішення РСУ щодо започаткування нормативів фінансування — це месидж суспільству: ми готові показати платникам податків, яка ж реальна вартість справи. Упевнений, провівши розрахунки, побачимо цікаві цифри. Ідея гарна, її потрібно започатковувати.

Та ми не будемо використовувати таку методику за принципом: якщо у певному суді найменша вартість справи, то й грошей він не отримає. Ні, так не буде.

ВАЛЕРІЙ СУХОВИЙ, суддя Київського апеляційного господарського суду, член РСУ:

— Середня вартість однієї справи повинна визначатися в розрізі юрисдикції та відповідного рівня суду. Тому що не можна порівнювати розгляд справи про адміністративне правопорушення та справи про банкрутство, яка може розглядатися, наприклад, роками.

Методика обчислення має складатися з урахуванням показників, які істотно впливають на забезпечення належного фінансування судів. Тобто, звичайно, крім середньої вартості справи, буде братися до уваги і кількість суддів, і ті розрахунки, які роблять фінансові підрозділи щодо витрат на розгляд справ певних категорій у відповідних судах.

ЯРОСЛАВ ПОКОТИЛО, начальник планово-фінансового управління Державної судової адміністрації:

— Ніхто наперед не може спланувати та передбачити, яка кількість справ фактично розглядатиметься. Наприклад, плануємо коштів на розгляд 1000 справ, гроші виділяються на цю кількість, а розглянуть всього 500 справ. Або навпаки. Який вихід?

Якщо звернутися до західного досвіду, то там фінансування здійснюється за фактичними результатами роботи. Суду виділяється аванс у розмірі 60% під заплановану кількість справ. Решта 40% фінансується за фактом: якщо заплановано розглянути 1 тис. справ, а суд розглядає 1,5 тис., то додають коштів. Якщо розглядається менша кількість справ, то суду вистачить авансу.

У нас таку методику застосовувати неможливо, адже є рішення Конституційного Суду, яке забороняє створювати будь-які фінансові резерви, а зобов’язує всі виділені Мінфіном гроші повністю розподілити по всіх судах.