Законодавство не завжди надає кредиторові можливість уступити право вимоги іншій особі
Борги перед банками, страховими компаніями та іншими підприємствами, що не бажають самостійно стягувати належні їм грошові кошти, стали джерелом доходу для колекторських компаній, завдяки можливості уступати право грошової вимоги.
Розмежування підстав
Така процедура не є чимось незвичайним. У процесі вирішення спорів, які виникають між юридичними та фізичними особами, договір про відступлення права грошової вимоги іноді стає фінальним акордом.
Та чи на будь-якому етапі стягнення заборгованості можливе відступлення права вимоги? Коли йдеться про право вимоги за договором, зазвичай жодних проблем не виникає. Укладається договір, і вже новоспечений кредитор реалізує свої права шляхом звернення до суду за стягненням належних коштів.
Але бувають випадки, коли на руках у кредитора вже є судове рішення, що набрало законної сили, відповідно до якого з особи — боржника стягнуто на користь особи — кредитора певну суму. Здавалося б, спір виграно, проблема вирішена. Та на практиці все частіше кредитори стикаються із проблемою неможливості виконання судового рішення, прийнятого на їхню користь. І от на цьому етапі все частіше виникає бажання продати своє право вимоги до боржника, але вже за рішенням суду.
Чи можливе відступлення права грошової вимоги до боржника на етапі виконання рішення суду? Для отримання відповіді на це питання пропоную дослідити норми чинного законодавства, що стосуються зазначеної проблеми.
Зокрема, ст.512 Цивільного кодексу встановлює вичерпний перелік підстав для заміни кредитора в зобов’язанні, а саме:
1) відступлення права вимоги;
2) правонаступництво;
3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов’язку боржника третьою особою.
Таким чином, законодавець чітко розмежовує підстави, коли кредитор у зобов’язанні може бути заміне-ний.
Як відомо, для процедури виконання судових рішень українське зако-нодавство має спеціальний нормативно-правовий акт — закон «Про виконавче провадження». Норми цього документа, крім іншого, містять і положення щодо того, коли та за яких підстав сторона у виконавчому провадженні може бути замінена.
Так, ч.5 ст.8 закону, а також ст.378 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що в разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Отже, норми чинного законодавства встановлюють можливість заміни сторони у виконавчому провадженні виключно в разі правонаступництва, яке згідно ст.512 ЦК є однією з підстав заміни кредитора в зобов’язанні на рівні з відступленням права вимоги.
Слід також зазначити, що в ст.513 ЦК, яка встановлює вимоги щодо форми правочину, яким здійснюється заміна кредитора, зазначено: «Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредитору».
Зі змісту наведеної статті можна зробити висновок про те, що передаватись можуть лише такі права, які кредитор набув унаслідок укладення певного правочину. Що ж до можливості передання прав, набутих згідно з рішенням суду, то на сьогодні згідно з нормами ЦК кредитори таких повноважень не мають.
Персоніфікований характер зобов’язання
Стаття 515 ЦК встановлює, що заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема в таких, як відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Положення зазначеної статті не містять вичерпного переліку випадків, коли зобов’язання вважається таким, що нерозривно пов’язане з особою кредитора. Вказані законодавцем види зобов’язань, на мою думку, лише наводять приклади таких зобов’язань.
Тож якщо суд своїм рішенням уже зобов’язав одну особу (боржника) вчинити певні дії на користь іншої особи (кредитора), то таке зобов’язання також має персоніфікований характер, а тому згідно з приписами ст.515 ЦК не може бути передане за договором.
Слід також зазначити, що питання відступлення права грошової вимоги на етапі виконання судового рішення неодноразово досліджувалось Вищим арбітражним судом, а пізніше — Вищим господарським судом.
Так, у п.10 інформаційного листа Вищого арбітражного суду від 1.07.1996 №01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів» зазначено, що чинне цивільне законодавство надає кредиторові можливість уступити право вимоги кредитора іншій особі, а не право стягнення коштів за рішенням суду. Отже, кредитор може уступити право вимоги тільки до прийняття рішення судом.
Вищий господарський суд у своєму інформаційному листі від 20.10.2006 №01-8/2351 на питання «Чи можливе процесуальне правонаступництво у разі наявності договорів переводу боргу, відступлення права вимоги?» відповів: «Процесуальне правонаступництво за змістом статті 25 ГПК можливе внаслідок реорганізації підприємства чи організації, внаслідок чого господарський суд здійснює заміну відповідної сторони у справі її правонаступником. Якщо ж реорганізація підприємства чи організації — сторони у справі — не мала місця, то процесуальне правонаступництво, про яке йдеться у статті 25 ГПК, неможливе».
Відповідно до п.39 інформаційного листа ВГС від 18.03.2008 №01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» заміна кредитора в зобов’язанні, як і саме зобов’язання, є інститутом цивільного права, в той час як відносини, пов’язані із здійсненням виконавчого провадження, не мають характеру цивільно-правових згідно з ч.1 ст.1 ЦК, а управненою стороною в цих відносинах виступає не кредитор, а стягувач. Тому зазначена заміна є неможливою.
Отже, з огляду на норми чинного законодавства, відступлення права грошової вимоги на етапі виконання судового рішення неможливе.
Відсутність грошей у боржника призводить до фінансових проблем у кредитора.
Матеріали за темою
Коментарі
Стаття написана з врахуванням застарілих норм законодавства. Зараз ст. 25 ГПК відносить заміну кредитора у зобовязанні до правонаступництва. Відповідно і інформаційний лист, на який Ви зсилаєтесь, так…
Большое спасибо, Каринэ!
Именно поэтому к нему применяются нормы соответствующего специального закона. Свой комментарий на эту тему дал Высший хозяйственный суд Украины в своем письме от 18.03.2008 г. № 01-8/164, на которое …
В случае же, когда есть решение суда о взыскании, право требования кредитором уже реализовано путем подачи соответствующего искового заявления в суд. Таким образом, сторона-истец после принятия решени…
Уважаемый Иван. Ответ на Ваш вопрос содержится в комментируемой статье. Действительно ГК Украины в ст. 512 содержит перечень оснований для замены КРЕДИТОРА, т.е. стороны в правоотношениях, которая име…
Таким образом, если Банк выигрывает дело в суде относительно взыскания задолженности с Должника и имеет на руках соответствующее постановление суда, он ни при каких условиях не может уступить право тр…