WikiLeaks довів, що ми живемо не у світі фактів, а у світі їх інтерпретацій
Сайт WikiLeaks визнано феноменом світової політики. Це водночас і так, і ні. Адже «витікання», оприлюднені на сайті, сама назва якого містить слово «витікання», не змінюють наших уявлень про світ.
Проте скандал довкола WikiLeaks яскраво окреслює суть світоустрою.
Не геополітики, як здається багатьом, і не зовнішньої політики США, як видається декому, а чогось значно глибшого. Якщо хочете, феномен WikiLeaks демонструє: світ живе в режимі «медіакратії», а не демократії чи ще якогось устрою з традиційною назвою.
Герої свободи
Адже всім і так було зрозуміло, що американський Держдеп не довіряє Володимиру Путіну, не в захваті від Ніколя Саркозі та вважає Махмуда Ахмадінеджада кимось на кшталт Адольфа Гітлера.
Як зазначила російська журналістка Юлія Латиніна, сенсація була б, якби в опри¬люднених сайтом депешах американських дипломатів ішлося про те, що М.Ахма¬дінеджад та Муаммар Каддафі — «гарні хлопці», а Джордж Буш напав на Ірак заради нафти. Але нічого подібного там немає.
Як влучно пожартував колись російський письменник Віктор Пелевін, у сучасних умовах слово «демократія» походить не від грецького слова «народ», а від англійського терміна «demo-version». Заслуга WikiLeaks полягає в тому, що тепер це ясно всім.
Що зробив засновник WikiLeaks Джуліан Ассанж? Він створив платформу «витікання», і на цю платформу потоком пішли матеріали, які здобували сторонні люди. Такі, як, наприклад, рядовий армії США Бредлі Меннінг, котрий передав сайту десятки тисяч сторінок документів про хід бойових дій в Іраку й Афганістані.
Сам Б.Меннінг сьогодні чекає на вирок в американській в’язниці, і з неї він, швидше за все, живим не вийде. Але не тому, що з ним там станеться щось таке, як з українським студентом Ігорем Індилом у звичайному київському РВВС. Просто містерові Меннінгу дадуть від 50 до 80 років. Він помре в тюремній лікарні тільки тому, що люди стільки не живуть.
Отже, якщо вже когось і називати героєм (або злочинцем), то не Дж.Ассанжа, а Б.Меннінга. Та кожного, хто йде його шляхом.
Сумні істини
Сутність поняття «медіа¬кратія» передбачає, що все таємне рано чи пізно стає явним. Така від¬критість інформації нічого не змінює. Це важливий момент, і над цим треба задуматись.
Які злочини розкрив чи відвернув сайт WikiLeaks, публікуючи сотні тисяч депеш американських дипломатів у всьому світі? Що В.Путін — це «alpha-dog»? Що представники США в ООН слідкують за «політичним авторитетом» Генсека Пан Гі Муна? Що Вашингтон хотів би об’єднання Північної та Південної Кореї на капіталістичних засадах?
Безумовно, це — великі «сенсації». І такі ж «злочини».
Можливо, подальші публікації таємних депеш розкриють щось справді скандальне. Як було з «іракським досьє», в якому є свідчення про те, що американці рятували випадково постраждалих від їхніх авіаударів дітей. Однак є й свідчення про свідоме знищення терористів, котрі кидали автомати й здавались у полон.
Та навіть поява таких відомостей не змінить головного: «витікання» Wiki¬Leaks самі по собі не мають жодного сенсу поза контекстом.
Наприклад, усі російські мас-медіа з величезним задоволенням написали про депешу Джона Теффта, який, працюючи послом США в Грузії, доповідав у Вашингтон влітку 2008 року, що «не сумнівається» в готовності Грузії завдати удару по Південній Осетії. «Американці знали, що Грузія першою напала на Осетію», — такими заголовками рясніли російські стрічки новин.
Фальсифікація наочна. По-перше, американці ніколи й не заперечували, що бойові дії почали саме грузини. Просто вони вважали, що в Тбілісі на це були такі самі права, як у Росії свого часу — на напад на Чечню. США вважали Південну Осетію частиною Грузії, так само як Москва вважала бунтівну Чечню частиною Росії…
По-друге, з депеші Дж.Теффта (наразі — посол США в Україні) прямо випливає, що Сполучені Штати Америки були не зацікавлені у війні. «Ми спо¬діваємося втримати ситуацію під контролем», — пише дипломат, явно маючи на увазі запобігання конфлікту. Проте російський читач, уже багато років накручуваний розповідями про «людожера» Михаїла Саакашвілі, за спиною якого стоїть Вашингтон, розуміє все інакше.
Це і є свідченням цілковитої беззмістовності таких явищ, як WikiLeaks. Адже сайт тільки оприлюднює інформацію. А от її тлумачення залишається справою інших. Й останні тлумачать її, як вигідно їм чи їхнім господарям. WikiLeaks просто говорить правду. Однак це все одно, що не говорити нічого.
І це призводить до страшного висновку, який, утім, потрібно визнати, щоб адекватніше розуміти світ: ми живемо не у світі фактів, а у світі інтерпретацій. Пояснення — все, факт — ніщо. Можна тільки дивуватися, що навіть після скандалу довкола WikiLeaks щось уперто не дозволяє багатьом людям побачити цю елементарну істину. Елементарну тому, що вона не потребує жодних тлумачень.
Кінець ідеалів
Феномен WikiLeaks зумовлює ще один висновок, прямо пов’язаний з попереднім. І не менш сумний. Він настільки ж простий, як і жорстокий: світ, в якому немає «правди», а є лише її різні тлумачення, не може розраховувати на жодний прогрес. Адже прогрес — це лише рух до якоїсь абстрактної істини.
Ще й нині такими істинами вважаються «демо¬кратія», «права людини», «загальне благоденство», «свобода совісті». Проте саме сьогодні ми наочно спостерігаємо кризу всіх цих понять.
Адже всі держави світу займаються шпигунством, у всіх «військових операціях» гинуть невинні, і всі без винятку місії при ООН повинні інформувати центр про авторитет Генсека Організації. Одначе держава, котра досить давно взяла на себе місію нести світові ідеали «рівності», «свободи» та «прав людини», виявляється у своїй повсякденній діяльності такою, як усі.
І тільки значно пізніше буде зрозуміло: це — не крах конкретної держави у ви¬гляді США. Це — крах самих ідеалів. А оскільки всі держави разом з їхньою зовнішньою політикою влаштовано більш-менш однаково, цей крах не озна¬чає потенційного покращення світу. Навпаки, він означає, що всі можуть робити що завгодно. Адже так роблять самі хвалені американські «ідеалісти»!
Більше того, один зі «вторинних» скандалів довкола WikiLeaks пов’язаний із закриттям хостингу ¬цього сайту на ресурсі Amazon.com. на прохання американської влади, про що й було повідомлено цілком офіційно. Дж.Ассанж, звісно ж, одразу за¬явив про обмеження свободи слова.
Однак чорна, сумна й неприємна правда полягає в тому, що саме американський пієтет до свободи слова загнав Сполучені Штати, а разом з ними і всю «західну цивілізацію», в пастку, виходу з якої немає. Дійсно: як виглядав би американський уряд в очах решти світу, якби не зумів навіть ліквідувати «прописку» скандального сайту на власній веб-території?
Для лідерів деяких держав, котрі тримають у конц¬таборах тисячі політ¬в’язнів, або надсилають незгодним по кілька грамів полонію, або просто смажать своїх політичних опонентів на спеціально освяченому вогнищі, це було б очевидним проявом слабкості. І не слабкості Америки, а слабкості демократії.
Найгірше, проте, виявляється в тому, що сам феномен WikiLeaks уже став таким свідченням. І люди, котрі вирішують політичні суперечки за допомогою концтаборів, полонію та вогнищ, переконані, що їхній шлях найкращий. Завдяки волелюбному сайту WikiLeaks вони отримали цьому ще одне підтвер¬дження.
Післямова до майбутнього
Масштаби кризи ідеалів нам іще належить осягнути повною мірою. Нині достатньо сказати, що все йшло до цієї кризи — WikiLeaks лише стала її каталізатором. «Захід сповідує подвійні стандарти, а чому не можна нам?» — так завжди думали (й говорили) і представники тоталітарного Китаю, і керманичі «газоритарної» Росії, й афганські торговці наркотиками та живим товаром, і людожерні вожді центральноафриканських «армій».
Покращення не передбачається. Так само як півтори тисячі років тому не передбачалося жодного покращення від того, що «волелюбні» германські племена знищили Римську імперію, в результаті чого Європа на кілька століть занурилась у так звані темні віки.
Феномен WikiLeaks — лише яскраве, але в цілому досить невелике свідчення наближення світу до нових «темних віків». Римська цивілізація знищила себе, з найкращих міркувань почавши давати права громадянства так званим варварам і наймаючи їх для охорони своїх же кордонів. Нинішня цивілізація, «Pax Americana», знищує себе, поставивши понад усе свободу слова. Як би цинічно це не лунало, але це — факт.
Підстава для помірного оптимізму тут є лише одна: глобальні процеси навіть у наш «швидкий» час розвиваються вельми повільно. А отже, ні автор цих рядків, ні читачі не мають шансу застати «темні віки» в усій їхній красі. Як і зрадник Америки, герой боротьби за свободу слова, рядовий армії США Б.Меннінг.
Олександр МІХЕЛЬСОН,
«Українська правда»
Опитування
Кому вигідний WikiLeaks?
Великих сенсацій сайт WikiLeaks не породив. Утім, вразити світ відомими фактами, очевидно, й не планувалося. Швидше за все, домінуючою версією є витікання інформації, аби посіяти зерна недовіри та взаємної образи. Щоправда, чи є оприлюднена інформація об’єктивною чи поміж кількох фактів водночас закралася неправда, яку потім підхопили зацікавлені особи, — питання риторичне. Поміркувати над темою, кому й для чого були потрібні публікації, кореспондентка нашого тижневика запропонувала народним депутатам і політологам.
Валерій БОНДИК, фракція ПР:
— Я не маю нічого проти цих публікацій, оскільки дипломатична переписка, яка велася, не була під грифом «та¬ємно». Вона була службова, а не секретна. Я думаю, що це розвідницька спец¬операція однієї з впливових країн.
Михайло ЧЕЧЕТОВ, фракція ПР:
— У цьому витіканні зацікавлені ті, хто хоче трішки перекроїти карту світу взаємовідносин між державами.
Ксенія ЛЯПІНА, фракція блоку «НУНС»:
— Ці публікації скоріше показують зверхнє ставлення американської дипломатії, ніж розгортають скандали з невідомою для суспільства інформацією. Розібратися, кому вони потрібні, складно, враховуючи непросту геополітичну ситуацію. Вони можуть використовуватись у внутрішньо¬політичній американській боротьбі, в геополітичних війнах тощо.
Святослав ОЛІЙНИК, фракція БЮТ-«Батьківщина»:
— Очевидно, це витікання означає, що у світовій політиці з’явилися нові правила гри. Тому що раніше нічого подібного не було. Думаю, що після цього зміниться формат дипломатичних відносин.
Валерій БАРАНОВ, фракція Народної партії:
— Як на мене, це просто чийсь бізнес, на якому заробляють гроші. Я вважаю, що є більш актуальні проблеми, і не слід забивати людям голови непотрібною інформацією.
Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ, політолог:
— Очевидно, що зливання переписки Державного департаменту США, яка потрапила в розпорядження WikiLeaks, завдало найбільшої шкоди національним інтересам цієї країни за кілька десятиріч. Зрозуміло, що в такому витоку інформації були зацікавлені ті, хто найбільше ви¬грав. Це може бути або Китай, або Росія, або інша країна, яка таким чином показала подвійні стандарти американської політики.
Записала Тетяна КУЛАГІНА
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!