Дитячий кримінал

Органи досудового слідства зобов’язані з’ясовувати обставини, що негативно вплинули на виховання неповнолітнього

У цій частині аналізу судової практики про злочини, скоєні неповнолітніми, проведеного Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ, йдеться про необхідність застосування комплексного підходу при розгляді таких справ. Зокрема, автори узагальнення — суддя ВСС Наталя Квасневська, начальник управління вивчення та узагальнення судової практики і статистики Єлизавета Чернушенко, головний консультант відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики і статистики Анна Гридасова — звернули увагу судів на виявлення причин і факторів, що призвели до формування злочинного наміру в неповнолітнього, дослідження умов, у яких проживала, виховувалась чи навчалась така особа, рівень її загального розвитку та оцінку стану здоров’я, характер контактів з оточенням, а також вплив дорослих осіб на поведінку неповнолітнього. Адже це дає змогу виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до скоєння злочину, та зробити висновки — було правопорушення випадковим чи його зумовили певні фактори, які необхідно усунути.

Всебічний підхід є обов’язковим

Відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16.04.2004 №5, на виконання вимог ст.442 КПК, з метою забезпечення прав і законних інте­ресів неповнолітніх, досягнення попереджувальних результатів судового процесу, суди мають викликати в засідання представників служби у справах неповнолітніх та кримінальної міліції, а також підприємства, установи, організації, закладу, де навчається та/або працює неповнолітній, оскільки такі особи наділені широкими повноваженнями та мають право заявляти клопотання, ставити запитання учасникам судового розгляду, висловлювати свої думки щодо форм та методів перевиховання неповнолітніх.

Матеріали узагальнення свідчать про дотримання судами вимог ст.442 КПК щодо участі в судовому розгляді представників служби та кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Так, під час розгляду суддею Новокаховського міського суду Херсонської області справи стосовно Р., обвинуваченої у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК, було залучено соціального педагога школи, де навчалася неповнолітня, для з’ясування можливості виправлення останньої без направлення її до спецшколи. За результатами розгляду цієї справи постановою суду до Р. застосовано примусовий захід виховного характеру у вигляді передання неповнолітньої під нагляд матері строком на 2 роки.

Такий підхід до розгляду справ про злочини, скоєні особами, що не досягли 18-річного віку, дає позитивний результат, оскільки участь представників служби у справах неповнолітніх сприяє всебічному з’ясуванню даних про неповнолітню особу, виявленню причин і факторів, що призвели до вчинення злочину, дослідженню умов, у яких вона виховувалась чи навчалась.

Однак іноді суди не викликають зазначених осіб у судове засідання, хоча їх участь прямо передбачена вимогами ст.442 КПК. Представники вказаних служб і організацій, нехтуючи законом, не з’являються в судове засідання, а суд, у свою чергу, не вживає заходів щодо залучення їх до подальшого розгляду справи. Невиконання цих вимог є порушенням права на захист підсудного, що не досяг 18-річного віку, і може бути підставою для скасування вироку.

Неналежний рівень взаємодії

Як свідчить практика, судді в постановах про призначення справи до судового розгляду не зазначають, що справа має розглядатись за обов’язкової участі прокурора, представника служби у справах дітей відділу опіки та піклування чи представника кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Вказані недоліки спричинено насамперед тим, що в судове засідання викликаються всі особи, що включені до списку згідно з додатком до обвинувального висновку, який формується органами дізнання та досудового слідства. Представники служб у справах дітей та кримінальної міліції у справах неповнолітніх, як правило, в обвинувальному висновку не зазначені, оскільки це не передбачено ст.224 КПК.

У деяких випадках при розгляді справ про злочини, скоєні неповнолітніми, представники зазначених органів, викликані в судове засідання, не з’являються та не повідомляють про причини своєї неявки, що свідчить про відсутність належної координації роботи та вимагає більшої уваги з боку як суддів, так і керівників відповідних служб.

У судове засідання у справі за обвинуваченням Г. та неповнолітнього С., засуджених Сихівським районним судом м.Львова за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК, не з’явились представники кримінальної міліції у справах дітей Сихівського РВ ЛМУ ГУ МВС у Львівській області, проте суд жодним чином на це не відреагував.

Виконання вимог ст.442 КПК в частині забезпечення участі в судовому розгляді кримінальних справ представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах неповнолітніх зумовлює, як і раніше, низку проблем у зв’язку з тим, що кількість справ, у слуханні яких такі представники брали участь, є незначною.

Крім того, відповідно до закону суд повідомляє службу у справах неповнолітніх про час і місце судового засідання, однак неявка представників такої служби не є перешкодою для розгляду справи.

Загалом суди виконують вимоги, передбачені ст.442 КПК, та повідомляють службу і кримінальну міліцію у справах неповнолітніх про дату, час та місце розгляду справи стосовно підсудного, що не досягнув 18-річного віку, проте цим суди й обмежуються, не викликаючи представників вищевказаних органів у судове засідання навіть у тих справах, де є інформація про перебування неповнолітніх підсудних на профілактичному обліку в зазначених органах.

Ця практика існує як у судах, де відсутня спеціалізація, так і в судах, де її запроваджено.

У цьому вбачається формальний підхід судів до виконання законодавства стосовно неповнолітніх, оскільки у випадках, коли підсудний перебував на профілактичному обліку, представники відповідних органів мають додаткові відомості про особу підсудного, його оточення, а отже, можуть висловити обгрунтовану думку стосовно неповнолітнього. У разі коли підсудний на такому обліку не перебуває, представники цих органів матимуть відомості про неповнолітнього ще до ухвалення стосовно нього рішення суду і, у тому числі, виходячи із матеріалів справи, матимуть можливість висловити думку з питань, передбачених ст.442 КПК.

Ураховуючи викладене, судам і надалі слід активно залучати представників зазначених органів до участі в судових засіданнях, оскільки рівень взаємодії з представниками служби й кримінальної міліції у справах неповнолітніх є неналежним, внаслідок чого правопорушники залишаються поза профілактичним впливом, що сприяє продовженню ними злочинної діяльності, безконтрольності тощо.

Профілактично-виховний вплив

Під час дослідження особливостей розгляду кримінальних справ про злочини, скоєні неповнолітніми, з’ясувалося, що значна кількість суддів при проведенні судових дебатів у цій категорії справ надають слово представникам служб у справах дітей та законним представникам неповнолітніх, хоча такі дії головуючих прямо законом не передбачені, оскільки у стст.441, 442 КПК не йдеться про надання слова у дебатах цим особам. Такі процесуальні дії головуючих, на нашу думку, слід розцінювати як бажання реалізувати право неповнолітнього підсудного на захист, намагання забезпечити повний і всебічний розгляд справи, що не суперечить основним засадам судочинства.

Наприклад, при розгляді Олександрівським районним судом м.Кіро­вограда кримінальної справи за обвинуваченням неповнолітніх Б., 1992 р. н., та С., 1993 р. н., у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.183 КК, у судових дебатах після виступу прокурора слово було надано представникові служби у справах дітей, який виступив із конкретними даними щодо обох сімей неповнолітніх та охарактеризував їх, що допомогло суду прийняти обгрунтоване рішення стосовно підсудних.

Слід звернути увагу суддів на необхідність неухильного дотримання закону, зокрема норм ст.318 КПК щодо учасників процесу та порядку проведення судових дебатів, а також стст.441, 442 КПК, які вказують на те, що законні представники та представники служб у справах дітей можуть бути допитані як свідки й права їх на участь у судових дебатах не передбачено.

Участь у судовому розгляді представників підприємств, установ чи організацій, закладів, у яких навчається та/або працює неповнолітній, а також громадських організацій за місцем роботи батьків, опікунів або піклувальників відповідно до ст.443 КПК є однією із найважливіших форм профілактично-виховного впливу на осіб, які не досягли 18-річного віку і скоїли злочин. При цьому особи, які безпосередньо відповідають за навчання неповнолітнього або працювали разом із ним, можуть особисто повідомити відомі їм факти, надати суду достовірну інформацію про неповнолітнього, його батьків, умови життя та виховання тощо. Представники установ, підприємств, організацій, навчальних закладів можуть допомогти встановити причини та умови, які сприяли скоєнню злочину неповнолітнім, виявити недоліки виховної роботи.

Комплексне виявлення причин

Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, визначені стст.23, 64 КПК і є спільними для всіх справ, у тому числі й щодо злочинів, скоєних неповнолітніми. Однією з особливостей провадження в таких справах є розширення меж з’ясування обставин, що підлягають доказуванню. Отже, ст.433 КПК деталізує положення ст.64 КПК, конкретизує предмет доказування в справах про злочини, скоєні неповнолітніми й способи з’ясування обставин, що є складовою предмету доказування в такій категорії справ. Тому крім обставин, установлення яких під час провадження в кожній кримінальній справі є обов’язковим, у справах про злочини, скоєні неповнолітніми особами, згідно зі ст.433 КПК, судді також з’ясовують вік підлітка, стан його здоров’я та рівень загального розвитку, вивчають характеристику особи, умови життя й виховання, обставини, що негативно впливали на виховання, наявність осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність та даних про розумову відсталість підлітка, не пов’язану із душевним захворюванням. Необхідно також з’ясувати, чи могла ця особа повністю усвідомлювати значення своїх дій, якою мірою могла ними керувати. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до скоєння злочину, зробити висновки — є це правопорушення випадковим чи його зумовили певні фактори, які слід усунути. Необхідність з’ясування вказаних обставин пояснюється тим, що вони впливають на вирішення важливих питань щодо встановлення істини у справі, притягнення/звільнення неповнолітнього до/від кримінальної відповідальності, призначення виду та міри покарання.

Також слід зауважити, що невстановлення зазначених обставин свідчить про неповноту провадження у справі, і, якщо такі недоліки неможливо усунути в судовому слідстві, суд повертає справу на додаткове розслідування.

Специфіка розслідування

Розслідуючи справи цієї категорії, органи слідства не завжди з’ясовують обставини, вказані у ст.433 КПК (це перешкоджає своєчасному та належному здійсненню правосуддя під час розгляду справ про злочини, скоєні неповнолітніми), тим самим фактично перекладаючи обов’язок установлення таких обставин на суд, який, у свою чергу також не завжди вживає заходів щодо усунення такого роду порушення кримінально-процесуального закону.

Наприклад, постановою Орджоні­кідзевського районного суду м.Запо­ріж­жя від 15.02.2010 на стадії поперед­ньо­го розгляду для організації до­дат­ко­вого розслідування прокуророві району повернуто кримінальну справу за обвинуваченням Н., 1995 р. н., оскільки під час досудового слідства не було встановлено особу обвинуваченого. Так, згідно з довідкою Васильківського пологового будинку Дніпропетровської області неповнолітній Н. народився 24.07.1995, проте відповідно до обвинувального висновку він народився 24.12.1995 в м.Запоріжжі. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області апеляцію прокурора на постанову залишено без задоволення, акцентовано увагу на тому, що дата й місце народження обвинуваченого мають суттєве значення для встановлення його особи та для правильного вирішення справи, а тому висновки суду є обгрунтованими.

Наведене зумовлено тим, що досудове слідство здійснюється уповноваженими особами з незначним досвідом та стажем роботи, які погано обізнані зі специфікою розслідування цієї категорії справ, що призводить до помилок і порушень вимог закону стосовно забезпечення посиленого правового захисту неповнолітніх.

Під час розгляду справ суди в цілому забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини, вчинені неповнолітніми.

Водночас суддям при розгляді справ цієї категорії для з’ясування інформації про особу неповнолітнього підсудного необхідно більш повно використовувати надану їм законом (ст.441 КПК) можливість допитувати в якості свідків законних представників, які беруть участь у справі.

Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого (підсудного) при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням до нього кримінального й кримінально-процесуального закону, має з’ясування даних про його вік (ст.22 КК).

Число, місяць і рік народження неповнолітнього встановлюються на підставі таких документів, як паспорт, свідоцтво про народження, копії яких приєднуються до матеріалів справи. Якщо інформація про вік особи є суперечливою, суд повинен звернутись із запитом до відповідних органів за місцем реєстрації народження неповнолітнього. У разі відсутності документів та/або неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судом на підставі висновку судово-медичної експертизи, проведеної на вимогу суду в порядку, передбаченому ст.76 КПК. Непризначення в цьому випадку експертизи є ознакою істотної неповноти дізнання або досудового слідства, яку не може бути усунено в судовому засіданні, що є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Оцінка стану здоров’я

Судам слід звернути увагу на необхідність дотримання передбаченого законодавством порядку щодо встановлення віку неповнолітніх, особливо в разі відсутності будь-яких підтверджених документами даних про вік обвинуваченого. За відсутності відомостей про вік особи днем народження вважається останній день року, встановленого експертизою. Якщо експертиза визначає вік максимальною і мінімальною кількістю років, то днем народження особи вважається останній день року народження, що відповідає мінімальному віку.

Загалом під час проведення узагальнення випадків неправильного встановлення віку неповнолітнього виявлено не було, що свідчить про належне виконання судами вимог законодавства України в частині з’ясування обставин, зазначених у ч.1 ст.433 КПК.

Відповідно до вимог ч.2 ст.433 КПК у кожній кримінальній справі стосовно неповнолітнього з’ясовується стан його здоров’я та рівень загального розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість такої особи, не пов’язану з душевним захворюванням, —чи могла вона повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою керувала ними. Інформація про стан здоров’я та рівень загального розвитку неповнолітнього може вплинути на вирішення таких важливих питань, як обрання запобіжного заходу, міри покарання тощо.

Для оцінки стану здоров’я неповнолітнього суд з’ясовує у свідків, батьків, опікунів, піклувальників, чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає в нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків. У разі якщо неповнолітній перебував на обліку у зв’язку з психоневрологічними захворюваннями або лікувався у відповідному закладі, слід витребувати необхідні медичні документи. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього відповідно до стст.76, 433 КПК призначають судово-психіатричні або комплексні психолого-психіатричні експертизи.

Експертній установі або експерту-психіатру може бути поставлено такі питання:

• які індивідуально-психологічні особливості має неповнолітній?

• чи є в неповнолітнього не пов’язані з психічним захворюванням відхилення від нормального для його віку рівня розвитку?

• якщо вони є, то в чому виявляються і з чим пов’язані?

• чи міг неповнолітній, з урахуванням особливостей його психічного розвитку, цілком усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій?

• якою мірою він міг керувати своїми діями в конкретних обставинах?

• чи залежить оцінка ситуації неповнолітнім від впливу з боку дорослих, який ступінь цієї залежності?

• чи має неповнолітній відхилення в психічному розвитку, які не виключають його осудності, в чому вони виявляються?

• чи потребує неповнолітній лікування, якого саме?

Всупереч вищевказаним вимогам закону в жодній із вивчених під час узагальнення кримінальних справ судово-психіатричної, психолого-психіатричної експертизи неповнолітніх обвинувачених не проводилось. В окремих випадках органи слідства та суди робили запити до відповідних психіатричних медичних закладів для з’ясування, чи не перебувають підлітки, стосовно яких порушено кримінальні справи, на обліку з приводу психічного захворювання, алкоголізму, наркоманії.

Як приклад оцінки стану здоров’я неповнолітнього можна навести кримінальну справу стосовно О., обвинуваченого за ч.2 ст.185 КК. Орган досудового слідства надав суду довідку Любомльської центральної районної лікарні про стан здоров’я обвинуваченого на підставі його медичного освідування, в якій вказано, що О. є фізично здоровою людиною. Між тим у ході судового розгляду законний представник підсудного надав висновок експертної комісії, зроблений задовго до вказаного медичного освідування, з якого вбачається, що О. є інвалідом дитинства, у зв’язку із чим йому до досягнення повноліття призначено соціальну допомогу по інвалідності. Ця обставина стала причиною тривалого розгляду справи в суді та повернення її на додаткове розслідування.

Установлено й інший випадок порушення судами вимог ст.433 КПК, що спричинило скасування постанови суду. Так, у кримінальній справі за обвинуваченням А. в скоєнні злочину, передбаченого чч.1, 2 ст.185 КК, постановою Феодосійського міського суду АРК від 4.03.2010 А. звільнено від покарання, до нього застосовано примусові заходи виховного характеру у вигляді направлення до спеціального училища соціальної реабілітації на строк 2 роки 6 місяців. Також А. був поміщений до приймальника-розподільника для неповнолітніх на 30 діб. Ухвалою Апеляційного суду АРК від 27.05.2010 постанову Феодосійського міського суду АРК від 4.06.2010 скасовано. Причиною скасування стало порушення вимог ст.433 КПК, а саме: відсутність у матеріалах справи даних про проведення медичного огляду неповнолітнього. Крім того, суд першої інстанції не усунув цих порушень упродовж судового розгляду справи, а виніс постанову про застосування до А. примусових заходів виховного характеру. При цьому під час перебування неповнолітнього в приймальнику-розподільнику в нього було виявлено захворювання, за наявності яких, відповідно до Інструкції про медичний огляд дітей і підлітків, що направляються в загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації для дітей і підлітків, котрі потребують особливих умов виховання, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я від 5.05.1997 №137/131, діти не підлягають направленню до училищ соціальної реабілітації. За таких обставин справу спрямовано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Фактори формування злочинного наміру

Не менш важливим є дослідження даних, які характеризують особу неповнолітнього. Як вбачається з матеріалів справ, наданих для узагальнення, органи досудового слідства приєднують до матеріалів справи характеристики з місця навчання, роботи, а також довідки з кримінальної міліції та служби в справах неповнолітніх про те, чи перебувала особа на обліку, коли і за які правопорушення її було взято на облік, в який період часу служба в справах неповнолітніх розглядала цю справу, чи притягувалася така особа до адміністративної відповідальності тощо.

Для характеристики особи неповнолітнього слід зібрати дані про те, де він навчався або працював, як ставився до навчання/роботи, з’ясувати його поведінку за місцем такого навчання/роботи та за місцем проживання. Необхідно дізнатися, чи не вчиняла ця особа правопорушень та чи не перебувала на обліку в службі у справах неповнолітніх, а також які заходи впливу застосовувалися до цієї особи.

Більшість справ містить негативні характеристики на неповнолітніх із місця навчання або проживання. Однак, характеризуючи негативно підлітка, який проживає в складних матеріальних та житлових умовах, представники громадськості, служби у справах неповнолітніх не реагують належним (а часто жодним) чином на фактори, що спонукають підлітків до скоєння злочину.

За таких обставин убачається доцільним зобов’язати суди надсилати повідомлення до відповідних органів для здійснення контролю за неповнолітніми та надання їм можливої допомоги, у тому числі й соціальної.

Під час розгляду кожної справи також слід з’ясувати умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характер контактів з оточенням.

Для цього необхідно зібрати дані про родину неповнолітнього, про його батьків, опікунів або піклувальників, інформацію про побутове оточення, зв’язки, відносини вдома та в колективі, де ця особа працює або навчається. Необхідно також виявити обставини, які створили сприятливі умови для підготовки й скоєння злочину (відсутність контролю з боку батьків; неналежна якість роботи служби у справах неповнолітніх тощо); обставини, що безпосередньо призвели до формування злочинного наміру й підштовхнули на злочини (підбурювання, неправомірні дії потерпілих тощо).

Наприклад, Ленінським районним судом м.Луганська в кримінальній справі за обвинуваченням неповнолітніх Б. та П. у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК, у судовому засіданні було допитано законних представників підсудних, які дали пояснення про сімейно-побутові умови, їх стосунки з дітьми, а також характеристику неповнолітнім.

Таким чином, суддям слід звернути увагу на ту обставину, що в ч.2 ст.433 КПК законодавець визначив порядок установлення вказаних обставин шляхом допиту батьків неповнолітніх та інших осіб, які можуть дати необхідні відомості як свідки та повинні пояснити поведінку неповнолітнього, причини та умови скоєння ним злочину.

Із матеріалів узагальнення вбачається, що суди приділяють належну увагу вивченню умов проживання та виховання неповнолітніх, сімейного стану і впливу батьків на виховання підлітків. Джерелом цих даних є довідки про склад сім’ї, характеристики та акти обстеження побутових умов проживання неповнолітнього, наявні в матеріалах переважної більшості кримінальних справ.

Водночас виявлено, що окремі судді не звертали уваги на відсутність у матеріалах справи актів обстеження умов життя та виховання неповнолітніх підсудних, не вимагали від органів досудового слідства надання такої інформації й залишали ці факти без належного реагування. Такі порушення виявлено в Сумській області (Охтирський міськрайонний суд, Шосткинський міськрайонний суд), Кіровоградській (Кіровський районний суд м.Кіровограда) та інших.

Слід звертати увагу на рід заняття неповнолітніх. Так, із матеріалів справ, наданих для узагальнення, вбачається, що лише близько 5% цих осіб були зайняті суспільно корисною працею, переважна більшість навчалися в школах та професійно-технічних навчальних закладах (70%), решта (25%) неповнолітніх не навчались, не працювали, контроль за ними з боку батьків, навчальних закладів, а зрештою і суспільства, був відсутній.

«Доросла» лінія поведінки

Неабияку роль відіграє коло осіб, з якими спілкується неповнолітній та які мають вплив на його виховання. Встановлено, що пропозиції щодо скоєння злочинів часто надходять саме від повнолітніх знайомих.

Як показує практика, втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність має різні форми та способи. Це, насамперед, корисливі пропозиції, прохання, поради, нерідко — залучення до спільного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, що створює додаткові мотиви для скоєння злочинів. Тому під час розгляду справ стосовно осіб, котрі не досягли 18-річного віку, судам слід ретельно досліджувати не тільки обставини пред’явленого неповнолітньому обвинувачення, а й питання щодо того, чи не був останній втягнутий у злочинну діяльність дорослими особами.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму ВС від 16.04.2004 №5 з’ясування впливу дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність, є прямим обов’язком органів досудового слідства, його невиконання тягне за собою направлення справи на додаткове розслідування.

У цілому суди належним чином вивчали характер відносин між підлітками і дорослими з метою з’ясування ролі останніх у скоєнні неповнолітніми злочинів. Втягнення осіб, котрі не досягли 18-річного віку, у злочинну діяльність передбачає ініціативну поведінку, пов’язану із впливом на неповнолітнього для залучення його до участі в злочині, зокрема, переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрість, пропозицію вчинити злочин, обіцянку придбати або збути викрадене, поради щодо місця й способів скоєння злочину або приховання його слідів, вживання алкогольних напоїв із неповнолітнім з метою полегшення схилення його до скоєння злочину та інше. У процесуальних документах має бути вказано, завдяки яким конкретним діям неповнолітній був утягнений у злочинну діяльність.

Суди не завжди повною мірою досліджували докази вини дорослих, не в усіх справах вироки достатньо мотивовані. Це зумовлено тим, що органи досудового слідства належним чином не збирають доказів щодо розкриття конкретного злочину, в процесуальних документах не завжди вказано, які саме дії було вчинено. Зазначають лише, що доросла особа знала про вік підлітка і втягнула його в злочинну діяльність або, навпаки, що дорослий не знав достовірно про вік неповнолітнього, що призводить до постановлення судами виправдувальних вироків за ст.304 КК.

Вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 23.09.2010 засуджено неповнолітнього У. за ч.3 ст.185 КК, а також Ф. за ч.3 ст.185, ч.1 ст.304 КК, С. за ч.3 ст.185 КК, яких визнано винними в тому, що ввечері 6.03.2010 за пропозицією Ф. вони вирішили вчинити таємне викрадення чужого майна. З цією метою вони прибули до магазину «Софіївський» у с.Софіївка Компаніївського району та, зламавши внутрішні дверні замки, проникли в приміщення магазину, звідки таємно викрали майно на загальну суму 11023 грн. Оскільки неповнолітній У. скоїв злочин за пропозицією його старшого брата Ф., то останнього також засуджено за частиною першою ст.304 КК за втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність. Цим же вироком С. виправдано за ч.1 ст.304 КК, оскільки в судовому засіданні останній стверджував, що злочин скоєно за пропозицією Ф., а про неповнолітній вік У. йому достовірно відомо не було. Суд дійшов обгрунтованих висновків про те, що неповнолітнього було втягнено в злочинну діяльність саме старшим братом, та про те, що С. достовірно не знав про вік У.

Встановивши під час судового розгляду справи, що неповнолітній скоїв злочин під впливом дорослого, особу якого органами досудового слідства не було встановлено або якого не було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст.304 КК, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має своєю постановою повідомити прокурора про вчинення цих злочинів (ст.278 КК), повернути справу на додаткове розслідування (ст.281 КК) або відповідно до ст.232 КПК винести окрему постанову стосовно таких фактів.

Суди також повинні належно реагувати своїми окремими постановами (ухвалами) на невиконання органами досудового слідства вимог ст.433 КПК щодо обов’язку повного і всебічного з’ясування обставин, що негативно вплинули на виховання неповнолітнього, який скоїв злочин, виявляти дорослих осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність, притягувати таких осіб до передбаченої законом відповідальності.

Проте, як свідчать матеріали узагальнення, через порушення органами досудового слідства вимог ч.6 ст.433 КПК прокурору для проведення додаткового слідства не було направлено жодної кримінальної справи, жодної окремої ухвали винесено не було.

Узагальнюючи судову практику розгляду справ зазначеної категорії, слід зробити висновок, що суди загалом без будь-яких обмежень мають змогу виконувати вимоги, передбачені ст.433 КПК.

Оцінюючи дії неповнолітніх, суди зважають на те, що в цілому такі особи за рівнем інтелектуального і вольового розвитку поступаються дорослим. Не маючи достатнього життєвого досвіду, неповнолітні можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію, обирати лінію поведінки, розуміти зміст таких понять, як «сміливість», «дорослість», «взірець для наслідування». Поряд із цим судді з’ясовують і обставини, що негативно вплинули на виховання неповнолітніх підсудних, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули їх у злочинну діяльність.