А голова — проти!

Коридорами ВРЮ блукають примари скарг та скаржників?

За два перші роки нових повноважень Вища рада юстиції призначила близько 300 керівників судів і лише тричі відхилила кандидатури, які рекомендувала Рада суддів загальних судів. Натомість третій рік розпочався відразу двома відмовами майже з однаковими поясненнями: є скарги на претендентів. Сам по собі факт досить значущий, аби спробувати з’ясувати причини розходження думок органу суддівського самоврядування та ВРЮ.

Екскурс у повноваження

Для початку згадаємо, що Вища рада юстиції — хоч і конституційний, але свого роду громадський орган. Нині в його складі тільки 2 особи працюють на постійній основі — голова та його заступник. Секретаря секції, який, за законом, також міг би отримувати зарплату у ВРЮ, не призначали. З вересня 2010 року його обов’язки виконує перший віце-президент, ректор Національного університету «Одеська юридична академія» Володимир Завальнюк.

Зранку перед засіданням Ради на кілька годин збираються секції, на яких попередньо розглядаються питання порядку денного. Згодом, уже під час офіційної частини, ті ж питання ставляться на голосування. Доповідачами, за винятком окремих дисциплінарних проваджень, виступають секретар секції (наразі — виконувач обов’язків) та голова ВРЮ. Достатньо поглянути на склад Ради з урахуванням посад, які займають її члени, аби мати підстави припустити, що в більшості випадків вони фізично не мають можливості детально ознайомитися з кожною справою, хоч документи й виводяться на монітори. Тому покладаються на роботу апарату й думку доповідачів.

Ще згадаємо, що ректор ОЮА В.Завальнюк має чимало обов’язків у Одесі. У Лідії Ізовітової, яка очолює Спілку адвокатів України, свій клопіт, зокрема підготовка до адвокатського з’їзду. Тож фактично все господарство тримається на одній людині.

До того ж після реформи 2010 року в Ради додалися нові функції — призначення суддів на адмінпосади. Та ще й маємо новий підхід до відбору кандидатів на перше призначення. І якщо Вищу кваліфікаційну комісію законодавець посилив 11 постійними членами, то у ВРЮ щоранку приходити на роботу мають обов’язок лише 2 члени…

Зібравшись 5 вересня на перше після літнього відпочинку засідання, члени цього колегіального органу, напевне, ще перебували в гарному настрої після відпусток. Інакше їх мало б зацікавити, чому з 28 кандидатів, яких рекомендувала Рада суддів загальних судів, одразу двоє отримали негативну характеристику: Геннадій Кухтін, котрий збирався продовжити головування в Індустріальному районному суді м.Дніпропетровська, та Галина Білінська, яка мала обійняти посаду голови Шевченківського районного суду м.Львова.

В обох випадках підстави, які завадили цим особам обійняти керівні посади, схожі — наявність скарг на роботу й навіть дисциплінарного провадження (стосовно судді зі Львова). Про це членам ВРЮ повідомив її голова Володимир Колесниченко. Він також зауважив, що не призначати Г.Білінську просили її ж колеги, які приїжджали до Києва. Як наслідок, претенденти належної підтримки не отримали. Сказати бодай слово на їх захист не було кому, адже у складі ВРЮ є голови рад господарських та адміністративних судів, а представника РСЗС — немає.

За тиждень на адресу «ЗіБ» надійшла копія протоколу зборів суддів Шевченківського районного суду м.Львова, в якому зазначалося, що інформація про поїздку суддів до Києва не відповідає дійсності. Але як можна не вірити на слово керманичу ВРЮ, якщо йому довіряють і Голова Верхов­ного Суду, і Генеральний прокурор, і голови вищих судів?!

Коли ж схоже спростування надійшло й з Дніпропетровська, закралися сумніви: чи не стоїть за відмовами щось інше, крім оцінки професійних якостей?

«А чи був хлопчик?»

Як повідомив кореспондентові «ЗіБ» Г.Кухтін, який наразі здійснює повноваження керівника Індустріального районного суду м.Дніпропетровська, історія його конфлікту з В.Колесниченком почалась у 2010 році — через кандидата, який мав поповнити штат суду. «Дізнавшись, що за людина готується прийти до суду, я направив у обласну кваліфкомісію листа, що прошу не розглядати дану кандидатуру, оскільки вона негативно характеризується», — повідомив Г.Кухтін. Однак голова суду не врахував, що в майбутнього служителя Феміди — високопоставлені родичі. Тож мантію й направлення до Індустріального райсуду за поданням ВРЮ той одержав. «Коли він почав працювати, ми отримали масу скарг на нього. Я, як голова суду, поставив питання: або він виконує закон, або готуватимемо документи, щоб його притягли до дисциплінарної відповідальності», — переповів розвиток подій Г.Кухтін. З того часу, як стверджує п.Геннадій, «почалися дзвінки від В.Колесниченка, що не можна такого-то чіпати, карати».

Через рік суддю, який немов чорна кішка пробіг між головами райсуду та ВРЮ, перевели на роботу до іншої установи. Проте, за словами Г.Кухтіна, і тут В.Колесниченко доклав руку, зажадавши гарної характеристики для свого протеже. «Я сказав, що напишу таку, якої він заслуговує. Коли я був у відпустці, В.Колесниченко попередив мого заступника: «Якщо не напишете гарної характеристики — начувайтеся!» Заступник написав, але посередню».

Чим завершився непослух для Г.Кухтіна — відомо. «Це було одноосібне рішення голови, — пояснив дніпропетровець. — Коли в мене закінчувався термін призначення, він чітко сказав у телефонному режимі, що я не пройду».

Формальною причиною стало посилання на велику кількість скарг. «На перше засідання, 21 червня 2012 року, я приїхав до Києва… Мені боятися нічого, суд наш — модельний... Жодних скарг на мене ніколи не було… На цьому засіданні говорив В.Колесниченко. Йому помічник підніс документи, він озвучив позицію таким чином: «Багато скарг на адміністрування. Все, виходьте!» — переповів перебіг подій голова райсуду.

При цьому, як стверджує Г.Кухтін, насправді скарг, на які посилався В.Колесниченко, немає, що доводять результати планової комплексної перевірки, здійсненої 4.07.2012 ТУ ДСА в Дніпропетровській області. Зрозуміло, що такі відомості потребують перевірки. Як стало відомо «ЗіБ», народний депутат Святослав Олійник уже направив відповідні запити. Водночас неважко переконатися, що укази Президента про призначення та переведення через рік судді, якого Г.Кухтін уважає причиною конфлікту, існують. Як і указ про присвоєння Г.Кухтіну ще у 2007 році звання «Заслужений юрист України». Є й акт планової перевірки від 4.07.2012, а також наказ ДСАУ про визнання Індустріального райсуду модельним… Тож на запитання «а чи був хлопчик?» відповідь буде швидше ствердною.

Скарга є — рекомендації немає

Про причини відхилення рекомендації РСЗС щодо призначення на посаду голови Шевченківського районного суду м.Львова Г.Білінської відомо небагато. Доцільність відмови В.Колесниченко пояснив наявністю подання про її звільнення з посади судді за порушення присяги, а також зверненням суддів цієї установи, які приїжджали до Києва з проханням не призначати Г.Білінську головою. І знову члени Ради повірили її керівникові, а не судді зі Львова.

У коментарі кореспондентові «ЗіБ» Галина Богданівна зазначила: «Ніяка делегація до Вищої ради юстиції не приїжджала, і жодних звернень на адресу ВРЮ ні один суддя не підписував». За її словами, інформацію про наявність звернення колег озвучив голова Ради, проте з його текстом її ніхто не ознайомив. Жодних застережень не було й під час обговорення її кандидатури на засіданні РСЗС. «Ця інформація стала предметом обговорення на зборах суддів, і всі 11 суддів підтвердили, що жоден з них до Києва не приїжджав і жодних звернень не підписував», — повідомила Г.Білінська. Копії протоколу зборів були направлені до РСЗС та ВРЮ.

До речі, у порядку денному засідання останньої, яке відбулося 25 вересня, значився й повторний розгляд рекомендації органу суддівського самоврядування щодо Г.Білінської. Проте його не розглядали, оскільки, як повідомив доповідач, Галина Богданівна захворіла. Натомість про дисциплінарне провадження, яке мало бути обов’язково відкрите в разі наявності подання про звільнення за порушення присяги, — ані згадки…

Отже, якщо вірити представникам місцевих судів, інформація про гіпотетичні вади адміністрування та примари скаржників, які блукають коридорами ВРЮ, м’яко кажучи, не відповідає дійсності й має бути спростована тим, хто її поширив. Якщо ж правий голова ВРЮ, то виходить, що РСЗС поверхово поставилася до надання рекомендацій, ТУ ДСА в Дніпропетровській області під час перевірки не побачила недоліків у роботі голови райсуду, які розгледів з Києва очільник ВРЮ, а хтось із Шевченківського райсуду м.Львова дійсно приїжджав до столиці, але потім упав у амнезію й не пригадав цього під час зборів.

Звісно, як казав Мюллер довірливому Айсману, котрий ручався за Штирліца, «вірити в наш час не можна нікому, інколи навіть самому собі». Треба спиратися виключно на документи. Але претендентам-невдахам ні копій скарг, ні повідомлень про порушення дисциплінарних проваджень не надавали. Не будемо цього стверджувати, втім, є сумніви, що їх бачив хтось із членів ВРЮ, крім доповідача.

Та й узагалі за 2 останні роки діловодство в колегіальному органі ставало дедалі закритішим. На відміну від прозорості, яку запровадили та послідовно відстоювали попередні очільники ВРЮ. Так, у вересні 2011 року в повідомленнях про підсумки засідання Ради вже не вказується прізвище того з її членів, хто ініціював питання про звільнення конкретного судді з посади. Тобто інформація про наявність самої скарги є, але поцікавитися в її автора, чим завинив конкретний служитель Феміди, стало складніше. Й усі питання замикаються на голові ВРЮ…

Лазівки для тлумачення

Певну частину провини за ситуацію з процедурою відхилення рекомендацій РСЗС має взяти на себе законодавець. У травні 2010 року, аби подолати кризу, яка виникла в Раді через блокування її роботи, були внесені зміни до закону, що знизили вимоги до кворуму засідань ВРЮ — з 2/3 до простої більшості від конституційного складу. Водночас, якщо претендент для призначення на адмінпосаду не набирає 11 голосів «за», то вважається, що рекомендація РСЗС відхилена.

Таким чином, якщо на засіданні присутні 11 осіб, у жодного з них не повинно бути застережень щодо призначення конкретного судді. Звісно, збирається трохи більше — 13, 14… Та голова ВРЮ — не один у полі воїн: завдяки дружнім стосункам може розраховувати на підтримку своєї позиції з боку принаймні ще 3 колег. Як хто голосує — залишається в таємниці. Згідно із законом.

Проте ні в ньому, ні в Регламенті Ради прямо не зазначено, що ненабрання конституційної більшості голосів за рішення про призначення кандидата автоматично означає відхилення подання ради суддів. Як не передбачені й наслідки такої відмови, зокрема те, чи може орган суддівського самоврядування повторно вносити ту саму кандидатуру, чи повинна ВРЮ обгрунтовувати свої відмови…

Наприклад, 5 вересня минулого року Рада не підтримала подання РСЗС щодо призначення Віктора Фоміна головою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області. З оприлюдненого на сайті ВРЮ акта відомо лише, що дисциплінарних стягнень кандидат не має. Також указано, що є висновок секції, хоча не зазначено, який саме. І далі — резолютивна частина: «Відхилити подання» (бо за нього проголосувало менше половини членів ВРЮ). От і роби висновки: чи то відсутність дисциплінарних стягнень завадила призначенню, чи то якісь інші суб’єктивні чинники…

На жаль, рішення від 5 вересня цього року на сайті ВРЮ ще немає, тож не відомо, будуть там згадані скарги на кандидатів, зустріч із суддями або наявність подання про звільнення, чи знову відмова грунтуватиметься тільки на браку потрібної кількості голосів.

Очевидно, законодавцеві варто заповнити цю прогалину. Бо попри те, що в Регламенті ВРЮ (п.7 §3 гл.2) зазначений акт під назвою «Рішення про відхилення подання відповідної ради суддів про призначення судді на адміністративну посаду», його ухвалюють методом від зворотного. Між іншим, це не узгоджується з п.9 того ж параграфа Регламенту, де прямо вказано, що процедурні акти приймаються більшістю від конституційного складу Ради.

Такі поправки лише посилять довіру до очільника ВРЮ, незалежно від того, хто обійматиме цю посаду. І йому не доведеться від власного імені направляти в суди вказівки «негайно… надіслати засвідчену в установленому порядку копію наказу про припинення повноважень голови суду», спираючись на власне тлумачення закону.