Для відстоювання інтересів маленьких громадян фахівці пропонують відмовитися від оскарження судових вердиктів
Головною проблемою, з якою стикаються законники, вирішуючи спори про вивезення з України або повернення на її територію дітей, є надмірне затягування розгляду справи. Задля захисту маленьких громадян фахівці пропонують відмовитися від оскарження судових вердиктів. А ось прикордонники радять батькам бути пильнішими та не допускати вивезення своїх чад.
Кожні дві хвилини по дитині
В перерві між численними правовими та соціальними реформами посадовці вирішили згадати про найменших громадян і вчергове наголосили на тому, що захист українських дітей є одним із основних пріоритетів держави. Це гасло пролунало від уповноваженого Президента з прав дитини Миколи Кулеби під час круглого столу «Міжнародне викрадення дітей. Способи вирішення спорів», організованого Асоціацією правників України. У своєму виступі уповноважений особливо підкреслив актуальність цього питання, оскільки чи не щодня до нього по допомогу звертаються батьки чи родичі зниклих дітей.
Це не дивно, адже, як зауважують представники правової школи Національної академії внутрішніх справ, злочини зазначеної категорії є досить поширеними у всьому світі. Так, за даними Єврокомісії, в ЄС кожні дві хвилини пропадає одна дитина. За інформацією сайту Європейської федерації з розшуку зниклих дітей, у Великій Британії щороку зникає близько 140000 неповнолітніх, у Німеччині — 100000, у Бразилії — 45000, в Австралії — 20000. В Україні, за інформацією із цього ж сайту, торік пропало близько 8000 дітей.
Ситуація, вважають науковці з академії МВС, ускладнюється тим, що для злочинів вказаної категорії характерною є висока латентність, а динаміка їх скоєння залежить від соціально-економічного становища в державі: чим це становище нестабільніше, тим динаміка вища. Тож не дивно, що проблематика захисту прав маленьких українців привернула увагу правничої спільноти, представники якої вирішили розібратись у тому, як виконуються в Україні положення міжнародних документів, котрі регулюють відносини в цій царині.
Гаазька конвенція
Основним із зазначених документів є Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, або Гаазька конвенція 1980 року. Цей акт, пояснили експерти, набув чинності в 2006-му. Нині конвенція застосовується у відносинах між Україною та 66 державами-учасницями. З двома з них — Білоруссю та Австрією — існують певні обмеження, оскільки вони досі не визнали приєднання України до конвенції.
Дія документа поширюється на дітей, котрі не досягли 16-річного віку. Умовою його застосування має бути постійне проживання малечі на території країни-учасниці, з правом якої пов’язуються правовідносини, що виникають між дитиною та її піклувальниками. Незаконним переміщенням маленького громадянина вважається його вивезення за кордон або неповернення з-за кордону, якщо цим порушуються права особи, котра опікується ним.
Зазначимо, що конвенція охоплює лише загальні процедурні питання стосовно повернення дитини. Регламент же роботи із заявами, поданими на підставі документа, визначається Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженим постановою КМ від 10.07.2006 №952.
Відповідно до постанови із заявою про допомогу в поверненні дитини потерпілі мають звертатися до Міністерства юстиції або спеціально уповноваженого центрального органу за місцем проживання дитини. Наразі Мін’юст розглянув 280 заяв про повернення дітей, з яких найбільшу кількість надіслано до Італії, США, Німеччини, Бельгії, Туреччини, Іспанії, Ізраїлю. За цей же період до України надійшло 153 заяви з Італії, США, Нідерландів, Ізраїлю, Польщі, Кіпру, Чехії, Греції тощо.
Затяжна негайність
Незважаючи на таку активність, переконані представники правової школи Київського національного університету ім. Т.Шевченка, виконання конвенції на території України супроводжується низкою проблем. Однією з них є те, що основне навантаження стосовно визначення порядку виконання судових рішень, ухвалених на підставі документа, покладається на національне законодавство держави-учасниці.
Так, у чинному законі «Про виконавче провадження» відсутні норми, які безпосередньо регулювали б порядок примусового виконання судових рішень указаної категорії. Тому їх виконання здійснюється за аналогією з порядком виконання рішень про відібрання дитини.
Однак у цій частині національна судова практика набуває деяких особливостей. Так, усупереч п.5 ч.1 ст.367 Цивільного процесуального кодексу (відповідно до якого суд допускає негайне виконання рішення у справах про відібрання дитини й повернення її тому, з ким вона проживає), ухвалюючи рішення за позовом про визнання незаконним переміщення дитини на територію України та про її повернення, суд не допускає його до негайного виконання, очікуючи, очевидно, подальшого оскарження, що може призвести до затягування розгляду справи більш ніж на півроку (на чому, зокрема, наголошується в роз’ясненні Мін’юсту від 29.08.2011).
Така позиція йде врозріз із приписами конвенції, згідно зі ст.1 якої метою документа є негайне повернення дитини, а на судовий розгляд справи відводиться не більш як 6 тижнів. Про негайність повернення неповнолітнього йдеться також у Принципах міжнародного цивільного процесу, прийнятих у 2004-му спільно Інститутом УНІДРУА та Інститутом американського права, та приписах ратифікованої Україною у 2006-му Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року. На зволікання неодноразово вказував і Європейський суд з прав людини у провадженнях, відкритих за відповідними заявами (наприклад, у справі Шмалько проти України).
Превентивний механізм
Представники національного суддівського корпусу зі вказаними недоліками погоджуються, але пояснюють їх наявність нерозумінням положень конвенції і, як наслідок, неправильним їх застосуванням. Так, узагальнюючи практику розгляду справ цієї категорії, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ звернув увагу на застосовування окремими законниками норм, які виходять за межі предмета доказування в цій категорії спорів (стст.4, 25 Конституції, Декларація ООН про права дитини, закон «Про громадянство»). Замість розв’язання проблеми протиправного переміщення дитини служителі Феміди вивчають питання здійснення батьками прав опіки та визначають місце проживання малечі.
Аби уникнути вказаних проблем, учасники круглого столу наголосили на необхідності публічного обговорення конвенції, а для скорочення процесуальних строків запропоновано обмежити можливості апеляційного та/або касаційного перегляду подібних справ. Утім, останнє не знайшло підтримки, оскільки такий підхід порушував би право сторін на оскарження.
Більш схвально присутні сприйняли виступи прикордонників, котрі порадили батькам, які перебувають у шлюбі з іноземцями й побоюються вивезення чада за кордон, бути пильнішими та вчасно повідомляти правоохоронні органи про те, що дитина є громадянином України. При оформленні ж відповідної заяви, підкреслили доповідачі, таким батькам слід уважніше вивчати перелік необхідних документів та додатків.
Тож, іронізували по завершенні заходу фахівці в кулуарах, як і в багатьох інших сферах, порятунок потопельника є справою рук самого потопельника, а сімейні спори краще вирішувати в сімейному колі, а не доводити їх до суду.
Матеріали за темою
Як усиновити дитину під час війни
17.04.2024
Уряд дозволив одружуватись в Дії
01.04.2024
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!