Схожі політико-економічні умови породжують ідентичний механізм рукотворного голоду
Це був найгірший голод в історії людства. Джаспер Беккер
Слова англійського автора, винесені в епі¬граф, присвячені не українському Голодомору, а схожій трагедії — Великому голоду 1959—1961 років у Китаї, який забрав близько 30 млн життів. На батьківщині Мао Цзедуна ця тема досі під табу: Компартія КНР береже честь мундира.
Катастрофі 1932—1933 років замовчування вже не загрожує. Сьогодні трагедія українського села розглядається через іншу призму. Ми живемо у хворому суспільстві, де неприязнь до Віктора Ющенка переважує співчуття до безневинних жертв, де ідейний запал закриває факти і логіку, а конспірологія заміщає історичну науку.
Як звільнити страшну сторінку нашого минулого від ідеологічних пут? Як позбутися звичних шаблонів і примітивних ярликів? Як піднятися над містечковими розборками, які ображають пам’ять мільйонів людей?
Напевно, варто усвідомити, що ми не самотні і Голодомор 1932—1933 років має аналоги у світовій історії. Звернення до чужої трагедії допоможе краще зрозуміти власну.
Фаза I: «стрибок»
Схожі політико-економічні умови породжують ідентичний механізм рукотворного голоду. Гуманітарна ката¬строфа в комуністичному Китаї стала прямим наслідком політики «Великого стрибка», проголошеної в 1958 році.
За наказом М.Цзедуна китайських селян зігнали в «народні комуни», а в сіль¬ське господарство запрова¬джувалися революційні методи. Як і Йосип Сталін, Мао не сумнівався, що колективізація приведе до нечуваного зростання врожаїв. Передбачалося різко збільшити експорт зернових, щоб використовувати виручену ¬валюту для нарощування військової потужності.
Проте закони економіки відмінити неможливо — що в Країні рад, що в КНР. В обох випадках селяни були позбавлені економічних стимулів до праці, і продуктивність сільського господарства різко знизилася.
Фаза II: ілюзія
Вождь завжди має рацію. І якщо він уважає, що врожаї будуть зростати, значить, так і повинно бути. Радянські та китайські чиновники жили в схожій тоталітарній реальності й прийшли до однакового рішення: простіше сфальсифікувати показники для досягнення намічених результатів, чим визнати, що амбітний план провалився.
Урожай 1932 року в СРСР виявився в два-три рази нижчим від озвучених цифр. У КНР пішли тим самим шляхом. У повіті Синьян про¬вінції Хенань відрапортували про 3,6 млн т зерна, хоча реальний урожай не досягав і 1 млн. У «зразковому» районі Фіньян провінції Аньхой урожай 1959 року нібито становив 199 тис. Насправді зібрали лише 54 тис.
Підтримуючи ілюзію небувалого достатку, китайська преса публікувала фальсифіковані фото: гарбузи розміром з автомашину, незвичайно густі сходи пшениці, на яких могли стояти маленькі діти... А тим часом державні зерносховища приготувалися до прийому фантомного врожаю.
Фаза III: пошук
Щоб виконати план, оснований на фіктивних розрахунках, у китайських землеробів вилучали весь рис, пшеницю і кукурудзу, включаючи посівне зерно. Проте досягти намічених показників чомусь не вдалося.
М.Цзедун дійшов того ж висновку, що і Й.Сталін за 27 років до цього: зерно заховали капосні селяни! Теорії змов близькі ідейним фанатикам, а тому радянських і китайських комуністів об’єднала щира віра в існування захованого врожаю.
Письменник Лев Копелев, який хлопцем брав участь у хлібозаготівлях у Полтаві, згадував: «Хлібний фронт! Сталін сказав: боротьба за хліб — боротьба за соціалізм. Я був переконаний, що ми — бійці невидимого фронту, воюємо проти куркульського саботажу за хліб, який необхідний країні, п’ятирічці».
І якщо в 1932 році газета «Правда» закликала знайти під землею ціле «зернове місто», то в 1959-му один з партфункціонерів провінції Хенань заявив: «Їжі в нас вистачить, і зерна достатньо. Проблема лише в тому, що 90% населення не в злагоді з ідеологією!»
Фаза IV: терор
Рішучість добути зерно будь-якою ціною призвела до справжньої війни проти селян.
Китайські методи мало відрізнялися від радянських: команди, озброєні залізними щупами, обшуки селянських будинків, побиття і тортури людей, підозрюваних у приховуванні зерна. Багато землеробів заслали в трудові табори — лаогаї.
Сучасники порівнювали антиселянські акції з бойовими діями проти японців у 1930—1940 роках. Селянам дійсно доводилося ховати скромні запаси для своїх сімей, і знаходження будь-якого вузлика із зерном переконувало фанатичних активістів у тому, що вони на правильному шляху.
«Чорні дошки» і конфіскації продуктів, що широко застосовувалися в 1932 році, були покаранням за саботаж і приховування міфічного врожаю.
У КНР пішли ще далі: щоб імовірні розкрадачі не могли готувати їжу з украденого, в селян вилучалися весь посуд, а ночами пильні активісти стежили за тим, щоб ніхто не розпалював вогню.
Фаза V: смерть
Антиселянський терор не допоміг виконати нереальні плани, проте обернувся страшним голодом. Залишившись без запасів продовольства, громадяни КНР їли траву, листя, кору. Був широко поширений канібалізм.
Тим часом у 1959—1960 роках Китай продовжував експорт зернових. У розпал голоду багато мільйонів доларів було витрачено на розробку ядерної зброї. Знайома картина, чи не так?
Адміністративні заходи тільки посилювали ката¬строфу: власті не могли допустити, щоб селяни тікали від голоду, кидаючи «народні комуни» і підриваючи авторитет непогрішимої партії та товариша Мао. Дороги були заблоковані загонами міліції й солдатів.
ЯК і в 1932—1933 роках у Союзі, голод у Китаї мав чітко виражене регіональне забарвлення. Якщо в СРСР сильніше за інших постраждали Україна і Кубань, то в КНР — родючі провінції Хенань і Аньхой, головні житниці країни.
Керівництво вважало ці регіони передовими в битві за врожай, а місцеві кадри виявляли особливе завзяття, прагнучи виправдати довіру партії та вождя. Так, у провінції Аньхой вирішили «тримати червоний прапор, навіть якщо 99% помруть».
Фаза VI: відступ
Як і товариш Сталін, М.Цзедун довго не зважав на «перебільшені» дані про голод. Вождь КНР радив підлеглим: «Учіть селян менше їсти, робіть їхні суп і кашу рідшими!»
Лише в 1961-му, усвідомивши критичність ситуації, китайське керівництво відступило: було вирішено купити зерно в Канаді й Австралії, а IX пленум ЦК КПК ухвалив політику «економічного врегулювання».
Як відомо, в 1933 році селянам УРСР також надавали продовольчу і фуражну допомогу, про яку дуже люблять згадувати сучасні сталі¬н¬істи. Але ці запізнілі заходи не могли воскресити людей, погублених владою.
Голодомор в Україні за¬брав мільйони життів. За різними оцінками, Великий голод у Китаї убив від 20 до 40 млн чоловік. Проте гонитва за цифрами навряд чи доречна. Людські жит-тя — не базарний товар і не банківські депозити. Їх не зважиш на терезах, їх цінність не визначиш арифметичними підрахунками...
Справжнє підгрунтя катастроф 1932—1933 і 1959—1961 років набагато складніше і трагічніше за будь-які конспірологічні теорії. В обох випадках переплелися відразу кілька смертоносних чинників.
Це бажання вождів утиснути дійсність у вузькі рамки комуністичних догм і готовність бюрократичного апарату підтримувати ілюзію успіху.
Це ідеологічна параноя і прагнення пояснювати будь-які невдачі підступами класового ворога.
Це колективістська філософія і зневага до людського життя, готовність жерт¬вувати реальними людьми в ім’я щастя абстрактних трудящих.
Не викликає сумнівів штучний характер радянського і китайського голодоморів, спровокованих державною політикою. Складніше питання про їх спланованість: керівництво не завжди могло прорахувати наслідки власних ініціатив, що породили масовий голод. Проте, звісно, це не знімає з деспотичних вождів відповідальності за загибель мільйонів людей.
Із цього випливає лише одне: системи, створені Й.Сталіним і М.Цзедуном, виявилися ще страшнішими і безжаліснішими за своїх творців.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!