Захист обмеженого допуску

Зміни до КПК — не єдиний спосіб подолання перепон, які чинять правоохоронці юристам

Аби правоохоронці не чинили перепон під час допуску адвоката до процесу, вимагаючи від нього документи, не передбачені законом, окремі правники пропонують внести зміни до Кримінального процесуального кодексу. Інші ж вважають, що нормативні приписи потрібно не змінювати, а виконувати.

Із посиланням на закон

Із часу запровадження Кримінального процесуального кодексу у редакції 2012 року право на захист осіб, які потрапили в орбіту кримінального судочинства, отримали виключно спеціалісти, які зареєстровані у Національному адвокатському реєстрі. Цей нормативний припис став причиною виникнення численних дискусій, суть яких зводилася до двох аспектів: хто ж має тримати оборону в суді та як захиснику потрапити до провадження.

Ініціаторами першого блоку стали фахівці в галузі права, відсторонені від судочинства. Основним аргументом у полеміці вони обрали рішення Європейського суду з прав людини «Загородній проти України», в якому ЄСПЛ опосередковано вказав, що недопуск незареєстрованого правника може розцінюватись як порушення права вибору захисника, котре гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відмовитись від посилання на цей документ обурених юристів змусив його детальний аналіз. Виявилось, що ЄСПЛ, визначаючи хибність позиції, за якої неадвокату відмовляють в участі в кримінальній справі як захиснику, посилався на відсутність спеціального закону, що надавав би цій особі таке право. Цю ж думку підтримали Конституційний та Верховний суди, остаточно поставивши крапку у тривалому спорі.

Механізм недопуску

Підставою для виникнення другого блоку дискусій стали перепони при допуску захисника до провадження, незважаючи на наявність у останнього документів, які підтверджують його повноваження відповідно до нормативних вимог. Зокрема, органи досудового розслідування зловживають витребуванням від юристів підтвердженого Радою адвокатів України або радою адвокатів відповідного регіону витягу з реєстру про дійсність свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.

При цьому абсолютно ігнорується той факт, що така вимога може вважатися законною лише у випадку, коли слідчий, прокурор, суддя або суд не мають прямого доступу до офіційного веб-сайту Національної асоціації адвокатів України: не можуть перевірити у реєстрі відомості щодо конкретного адвоката. В іншому випадку, переконані автори звіту про неформальні практики застосування КПК, розробленого за підтримки посольства Королівства Нідерландів та Програми реформування кримінального судочинства і боротьби з корупцією департаменту юстиції США посольства США в Україні, такі дії порушують правила процесуального закону.

Не поділяють категоричність авторів звіту їх колеги із харківської «Першостоличної спілки адвокатів». Ще в 2013 році вони вказали на те, що відомості з реєстру фактично дублюють відомості із свідоцтва та надають правоохоронцям інформацію лише про особу адвоката. Відтак бажання останніх дізнатись про організацію, в якій працює юрист (бюро, об’єднання тощо), та відповідна вимога додаткових папірців можуть виглядати цілком обгрунтованими.

Зважаючи на це, харків’яни виступили із пропозицією створити Єдиний державний реєстр адвокатів, адвокатських бюро (об’єднань) України та підпорядкувати його Міністерству юстиції. Відтак харківські правники уважають, що повноваження адвоката у процесі мають підтверджуватись документом, що посвідчує особу, та витягом із згаданого вище реєстру, договором про надання правової допомоги (або витягом із такого договору) чи дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Однак, такі ініціативи підтримані не були.

Не змінювати, а виконувати

Сьогодні думки професійної спільноти зводяться до іншого. Ідея про об’єднаний реєстр та тим паче про передачу його Мін’юсту рішуче відкидається. До переліку ж необхідних документів, що мають бути зазначені у ст.50 КПК, адвокати воліють віднести лише ордер та свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, зазначивши далі заборону на встановлення будь-яких додаткових вимог для залучення захисника до участі у кримінальному провадженні. Принаймні така позиція була озвучена на засіданні комітету з кримінального та кримінально-процесуального права Асоціації правників України.

Щоправда, і тут не обійшлося без дискусії, в результаті якої було постановлено продовжити збирати та досліджувати пропозиції стосовно змін до КПК. Тож поки спільнота не прийшла до консолідації і в цьому питанні, вирішувати проблему допуску до провадження кожен правник має самостійно.

Способи цього вирішення суттєво різняться. Одні захисники ремствують на недопуск у соціальних мережах (див. «ЗіБ» №4/2015), намагаючись заручитись підтримкою суспільства. Інші ж, наприклад, співробітники київського АО «Головань і партнери», прогалин у законодавстві не вбачають та звертаються безпосередньо до керівників правоохоронних органів, щоб вони провели роз’яснення серед своїх «підопічних» щодо неправомірності вимоги надання документів, не передбачених законом, та врешті-решт навчилися користуватись Інтернетом, аби самостійно отримувати відомості із адвокатського реєстру.

Позицію киян поділяють і експерти, які беруть участь у реформуванні правоохоронної царини. На тематичних заходах вони не раз розповідали про створення методичних рекомендацій, де зокрема буде роз’яснено і застосування ст.50 КПК.

На користь залишення чинної редакції статті кодексу без змін досить влучно висловився і один із фахівців у приватному спілкуванні із «ЗіБ», вказавши, що «закони ми писати навчились, залишилось навчитись їх виконувати». То ж перш ніж закликати спільноту змінювати КПК, ініціаторам ідеї варто визначитись, у чому власне полягає проблема.

Коментар «ЗiБ»

В’ячеслав КОХЛЯКОВ, партнер адвокатської фірми «Династія»:

— Пропозиція щодо внесення змін до ст.50 КПК є доцільною, тому що мінімізуються перелік документів, необхідних для підтвердження повноважень захисника у кримінальному провадженні, та час на з’ясування допуску захисника до участі у такому провадженні як на стадії досудового розслідування, так і в судах загальної юрисдикції.

Видалення з вищевказаної статті процесуальної норми про наявність договору між адвокатом та підзахисним є обгрунтованим, адже посилання на договірні правовідносини з реквізитами договору зазначається в ордері, типова форма якого затверджена Національною асоціацією адвокатів України. Вважаю, що договори про надання правової допомоги між адвокатом та клієнтом у першу чергу мають конфіденційний характер. Чим більше документів необхідно надати правоохоронцям на підтвердження правочинності захисника, тим більше можливостей для зловживань у посадових осіб органів досудового розслідування та судової системи.