Шкідлива демократія

Повалення тоталітаризму в арабських країнах породжує безлад

У своєму бажанні навести лад у світі Сполученим Штатам немає рівних. За стрімке прагнення знищити тоталітарний режим і встановити демократію навіть у тих країнах, де про неї і не думали, Америку назвали «жандармом тоталітаризму». Штати зайняли категоричну позицію стосовно країн Близького Сходу. Рішення прийняли односторонньо, що ставить під сумнів готовність арабських країн до пропонованих Америкою змін. Як би порушення діями США постулату «не нашкодь» не позначилося на всьому світі негативними наслідками.

Перший удар

Події 11 вересня 2001 р. стали для Америки фатальними. Згодом з’ясувалася причетність до скоєного міжнародної терористичної організації «Аль-Каїда». До того ж США стверджували про зв’язок між нею та Саддамом Хусейном. І не можна сказати достеменно, що більше рухало Америкою — розплата за теракт у вересні чи приховані власні інтереси, але США оголосили війну Іраку.

Незважаючи на те, що таке рішення суперечило нормам міжнародного права і статусу ООН, Штати вирішили діяти по-своєму, не звертаючи уваги на протидію Німеччини, Франції та Росії. Не зупинила їх і незгода Ради безпеки ООН з прийнятим рішенням. Тож у березні 2003-го збройні сили США вторглися на територію Іраку. Саме вторглися, бо ж до сьогодні легітимність дій Америки відносно Іраку офіційно не підтверджена.

Проте Штати своїми вчинками лишилися задоволені. Навіть після страти С.Хусейна у 2006 р. президент США Джордж Буш схвалив скоєне: «Сьогодні страчений С.Хусейн після справедливого судового процесу — такого, в яких він відмовляв жертвам свого жорстокого режиму. В роки тиранії С.Хусейна про подібні судові процеси не доводилося і мріяти». Європа ж була обурена смертною карою лідера Іраку. «Не хочу применшувати тих злочинів, якими себе заплямував С.Хусейн і в яких був справедливо звинувачений незалежними іракськими органами, та в будь-якому випадку Італія проти смертної кари», — заявив прем’єр-міністр Італії Романо Проді.

Різко засудили страту С.Хусейна представники ісламістських організацій. «Хамас» назвав її «зведенням політичних рахунків», а «Талібан» — «провокацією» і «викликом мусульманам усього світу». У Лівії був оголошений триденний траур, а лідер країни Муаммар Каддафі відзначив, що «С.Хусейна повалив не іракський народ, а іноземні агресори».

Важко сказати, чи стало легше й краще жити іракцям після страти С.Хусейна. На території Іраку досі продовжуються військові операції, триває політична криза, залишаються напруженими відносини між сунітською та шиїтською общинами. Більшість терактів і збройних нападів, як і раніше, мають чітко виражене конфесійне спрямування. Та раптова свобода стала для жителів Іраку швидше не подарунком від США, а карою. Боротьба в країні триває, та чи за демократію?

Список на знищення

У березні 2007 р. в Інтернеті з’я­ви­лося застережливе й досить сміливе відео. На весь світ було оприлюднено список 7 країн, визначених для знищення. Розкрив цю таємницю генерал Уеслі Кларк. Першим у списку був Ірак. Далі — Сирія, Ліван, Лівія, Сомалі, Судан і на кінець — Іран. Усі — країни Близького Сходу. Знищувати їх планують по черзі. То чи не є прагнення Штатів установити демократію в арабських країнах не чимось іншим, як прихованою політикою знищення Близького Сходу? До того ж початок збройних дій у мусульманських країнах офіційно пояснюється як «встановлення демократії та повалення тоталітарного режиму». От тільки методи досягнення гуманних цілей США подібні до неугодного режиму.

Повалення тоталітаризму в Іраку спричинило зміни в житті інших арабських країн. У Сирії розпочалася громадянська війна. Виникають збройні повстання проти президента країни Башара Асада, народ вимагає більшої політичної свободи й повалення диктату. Протестувальники Сирії, натхненні успішними революціями в Тунісі та Єгипті, вдавалися до різних прийомів — безладів, голодування, актів вандалізму тощо, спрямованих на припинення майже 50-річного правління партії Баас. Проте на сайті navoine.ru в альманаху «Мистецтво війни. Війна від першої особи», де свідки бойових дій діляться враженнями від пережитого та побаченого, дописувач Зейн Мустафа зауважив: «У тому, що відбувається в Сирії, я не знаходжу ніяких відмінностей від іракської трагедії. У країні панує все та ж ідеологія — релігійна конфесійна революція. Тупо і фанатично проголошується лише одна «революційна ціль» — повалення режиму Б.Асада. І ні слова за весь час про те, які варто проводити реформи, про сучасну цивілізовану державу, громадянське суспільство. Сирійська національна рада, до якої входять численні політичні блоки та формації, так і не змогла випрацювати єдиного бачення хоча б найближчого майбутнього: що можемо запропонувати людям, що будемо будувати, якою бути країні… І головне — якому ж бути новому режиму, новій владі. Отак досвід попередніх країн надихнув і «швиргонув» на вулиці сирійських міст і поселень тисячі людей, які так до кінця й не усвідомили, за що воюють і гинуть».

Помста за «невинуватість»

США дісталися Лівії. Вдарили по найболючішому — релігії. В Інтернеті з’явився фільм під назвою «Невинуватість мусульман». Стрічка про появу ісламу та історію життя пророка Мухаммеда — низькопробний продукт. Проте її режисер Сем Бейсіл своєю роботою пишається і заявив, що вона «націлена на викриття ісламу та його пророків». Фільм знятий у США, але перекладений арабською. Тож виходить, що автори умисно прагнули зачепити за живе мусульман. Певно, як і очікувалося, не відреагувати на таку образу віруючі араби не могли. Поява фільму викликала масові обурення та спровокувала агресію в арабських країнах. Перша реакція — здійснення нападу на американське консульство в Лівії, внаслідок якого були вбиті посол США Кріс Стівенс та 3 службовців держдепартаменту. Були атаковані американські диппредставництва в Єгипті, Тунісі, Ємені та Ірані. США та Німеччина занепокоїлися агресивними настроями мусульман і позакривали власні представництва в арабських країнах, залишивши, таким чином, беззахисними своїх громадян на територіях інших держав.

Сила у вірі

Спільне бажання мусульман поквитатися з інакодумцями за образу, ще більше їх об’єднає. До того ж у деяких країнах Близького Сходу і так виникають заворушення на грунті конфесійних уподобань, що додасть дров у вогнище. США своєю боротьбою за демократію породили в арабських країнах безкарність та хаос. І ще не відомо, як від того постраждає Європа, бо мусульмани вже добираються й туди. Нещодавно натовп обурених увірвався до представництва Німеччини в столиці Судану. Дісталося й посольству Великої Британії. Німеччина злякалася такої атаки й слідом за США закрила диппредставництва в арабських країнах, залишивши своїх громадян беззахисними. Одержимі помстою мусульмани заявили, що ненавидять Захід і готові відстоювати свою віру. Власне, в останній і закладено пояснення тривалої мовчанки арабських країн, які жили за нормами тоталітарного режиму. Саме слово «іслам» перекладається як «покірність». Якщо люди звикли коритися, прислухатися до чужих вказівок, вважаючи їх єдиноправильними, то свого бачення вони просто не навчилися мати. Доказом цього є події, які спостерігаємо нині. Відсутність звичного режиму правління й контролю вимагає негайних розумних дій з відновлення країни, проте єдине, що зараз болить мусульманам — релігія. Проте в демократії свої пріоритети, і Близький Схід до них ще не готовий. То за таких обставин, чи варто було починати руйнацію того, що працювало десятки років?

До кінця списку «країн-смертників» уже не так далеко. Враховуючи темпи нових спалахів незгод, заплановане знищення, певно, може відбутися набагато швидше, якщо Близький Схід не випередить і не почне наступи першим. І про його список можна тільки здогадуватися.