Конституційна Комісія: редакція розділу ІІ "Права людини" Конституції України (за підсумками роботи 19 травня 2015 року)

5250

ПРОЕКТ

Розділ ІІ
Права людини

Стаття 21. Гідність людини

1. Гідність людини є непорушною.

2. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах.

3. Права людини і основоположні свободи є невідчужуваними.

4. Права людини і основоположні свободи, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Стаття 22. Право на життя

1. Кожна людина має право на життя.

2. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.

3. Обов’язок держави – захищати життя людини.

4. Кожен має право захищати своє життя і життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 23. Заборона катування

1. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

2. Кожен має право на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Ніхто без його добровільної згоди не може бути підданий медичним, науковим або будь-яким іншим дослідам або експериментам.

Стаття 24. Заборона рабства і примусової праці

1. Ніхто не може утримуватися в рабстві або в підневільному стані.

2. Торгівля людьми заборонена.

Стаття 25. Право на свободу і особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу і особисту недоторканність.

2. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

1) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;

2) законний арешт або затримання особи за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;

3) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення;

4) затримання неповнолітнього на підставі законного судового рішення з метою застосування заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

5) законне затримання осіб для запобігання вчиненню терористичних актів, поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків чи наркоманів, які перебувають на обліку в медичних установах;

6) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну або особи, щодо якої провадиться законна процедура депортації чи екстрадиції.

3. Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави арешту чи затримання та висунуті проти нього обвинувачення. Йому мають бути роз’яснені його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

4. Кожен, кого заарештовано чи затримано згідно з положеннями пункту 3 частини другої цієї статті, має негайно постати перед судом або іншою службовою особою, якій належить за законом право на судовий розгляд, і йому має бути забезпечено розгляд справи упродовж розумного строку (48 год) або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

5. Про арешт або затримання особи має бути негайно повідомлено родичів або інших, вказаних заарештованим чи затриманим, осіб.

6. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює або додатково перевіряє законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

7. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

8. Кожному, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, гарантується право на відшкодування спричиненої йому моральної та матеріальної шкоди.

Стаття 26. Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, на захист власних персональних даних.

2. Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе, вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

3. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 27. Право на шлюб

1. Право на шлюб, створення сім’ї гарантуються законом .

2. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

3. Батьки зобов'язані утримувати та виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

4. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються законом.

Стаття 28. Права дітей

1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2. Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.

3. Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і заохочувати та підтримувати благодійницьку діяльність щодо дітей.

^{Редакція статті 28, запропонована Речицьким В.В.}

^{Стаття 28. Права дитини}

^{1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.}

^{2. Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.}

^{3. Дитина має право підтримувати особисті контакти з кожним із батьків, якщо це не суперечить інтересам дитини.}

^{4. Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ці повноваження можуть бути делеговані іншим особам. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність по відношенню до дітей.}

^{5. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації всіх форм власності у своїй діяльності, пов’язаній з дітьми, мають дбати, насамперед, про інтереси дитини.}

^{6. Діти мають право на піклування і захист для забезпечення їх всебічного розвитку. Дітям належить право висловлювати свої погляди вільно, їх думка має братися до уваги в залежності від віку та ступеня зрілості дитини.}

Стаття 29. Свобода думки, совісті і релігії

1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

3. Жодна релігія чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язкові чи мати перевагу однієї над іншою. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви.

4. Ніхто не може бути увільнений від виконання обов’язків за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням людини, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою або роботою.

Стаття 30. Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

3. Не підлягає обмеженням свобода вираження поглядів в літературі, мистецтві та наукових дослідженнях.

^{Частина 4, запропонована Речицьким В.В.:}

^{4. Кожному гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, а також моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.}