Союзникам наказали підтримувати євроатлантичну орієнтацію України ще 10 років
Чергові збори членів Організації Північноатлантичного договору, що проходили 19—20 листопада в Лісабоні, називають най¬очікуванішими з часів закінчення холодної війни. І головна причина такої оцінки саміту — затвердження нової стратегічної концепції альянсу.
США і Європа знову разом
Нова програма НАТО вмістилася на 10 сторінках. Важко повірити, що цього достатньо, аби викласти план розвитку такої органі¬зації на 10 років. «Це дійсно історичний момент. У моїх руках не просто заява про наміри, це план дій», — заявив генеральний секретар альянсу Андерс Фог-Расмуссен.
Є дві основні причини називати новий документ історичним. Перша полягає в тому, що лідери країн — членів НАТО домовилися про створення єдиної системи протиракетної оборони. Спільна система ПРО, яка покриває США і Європу, — це не тільки гарантування безпеки країн і захист можливої ракетної атаки з боку Ірану чи іншої країни «осі зла». Згода на такий крок з боку європейських членів альянсу означає відмову від створення власної системи безпеки.
На рік раніше в ЄС заявляли про необхідність сформувати власні збройні сили, не пов’язані з Північноатлантичним блоком. Але минув рік, внаслідок кризи в Європі створення власної системи безпеки, очевидно, визнали справою витратною і безперспективною. Навіщо відмовлятися від перевіреного НАТО, коли на створення схожого, але суто європейського блоку піде сила-силенна грошей, яких нині немає? Саме тому європейці не проти зберегти альянс, навіть якщо для цього доведеться розмістити на своїй території американські ракети.
Також на саміті була вирішена одна з найбільш гострих проблем, що стосується взаємин США і європейських партнерів по НАТО, — присутність сил альянсу в Афганістані. Члени Північноатлантичного блоку домовились вивести війська з Афганістану до 2014 року.
Розміщення елементів ПРО в Європі не можна назвати виключно внутрішньою справою НАТО. РФ вельми часто і різко критикувала цей проект. І США це усвідомлювали. «Ми сподіваємося тісно співпрацювати в цьому питанні з Росією, оскільки загрози в нас залишаються спільними», — відзначив американський президент Барак Обама. Власне, перекроювання формату відносин НАТО з країнами — не членами альянсу і було другою причиною, з якої лісабонський саміт і прийнятий на ньому стратегічний план розвитку організації назвали історичними.
За межею НАТО
Зустріч у Лісабоні поклала край 2-річному бойкотуванню Росії, представник цієї країни вперше з 2008 року був присутній на зборах членів альянсу. РФ представляв її президент — Дмитро Медведєв. За його словами, саміт знаменував новий етап розвитку відносин Росії з НАТО. Проте Д.Медведєв уважає, що проблема ПРО знята з порядку денного. «Ми розу¬міємо, що в цілому система ПРО тільки тоді становить цінність, коли вона універсальна», — зауважив він.
Генсек альянсу у свою чергу заявив, що за під¬сумками засідання ра¬ди Росія — НАТО РФ погодилася співпрацювати з Організацією Північноатлантичного договору в питанні створення ПРО. Більш того, навіть у стратегічному плані взаєминам НАТО і Росії було приділено особливу увагу. «НАТО не становить ніякої загрози для Росії. Навпаки, ми хочемо справжнього стратегічного партнерства між альянсом і РФ і діятимемо відповідно, чекаючи від Росії взаєм¬ності», — йдеться в основному плані Організації Північноатлантичного договору на найближчі 10 років.
Попри такий прогрес у відносинах РФ і альянсу, камені спотикання між двома гравцями на геополітичній арені залишилися. Один з них — проблема, пов’язана з Південною Осетією і Абхазією, через яку діалог з Росією свого часу і був перерваний. Проте РФ навряд чи змінить позицію і відмовиться від визнання Південної Осетії і Абхазії як незалежних держав. А це означає, що напруженість у відносинах Росії і НАТО збережеться.
Що стосується нашої країни, то співпраця з НАТО досі актуальна. Принаймні в це вірять в альянсі. «Союзники продовжуватимуть розвивати партнерство з Україною і Грузією в рамках комісій НАТО — Україна і НАТО — Грузія на основі рішення альянсу на бухарестському саміті 2008 року і враховуючи євроатлантичну орієнтацію чи прагнення кожної з цих країн», — зазначається в стратегічній концепції.
Правда, кандидатури Грузії й України розглядатимуться окремо, якщо вірити грузинському президентові Михаїлу Саакашвілі. «Раніше говорилося про те, що Грузія та Україна стануть членами НАТО. Україна заявила, що їй на даному етапі не потрібне членство. І була небезпека, що раз Київ не хоче, Грузія й Україна опустилися б вниз. Нічого по¬дібного не сталося. Просто Грузію виділили в окремий параграф», — підкреслив він.
Що й не дивно, враховуючи успіхи грузинської влади у виведенні країни з економічної кризи.
Наша ж країна за корумпованістю і складністю ведення бізнесу міцно займає у світі позиції лідера. Все це позначається і на оборонній сфері. Якщо Тбілісі ретельно стежить за оновленням озброєнь і запрошує іноземних фахівців для обміну досвідом, то Київ «прославився» відключенням окремих військових частин від електроенергії за борги.
У такій ситуації не такі вже важливі євроатлантичні заяви нашого міністра закордонних справ Костянтина Грищенка, адже в самій Україні з її «позаблоковістю» Уряд досі не може чітко визначити свою зовніш¬ньо¬політичну лінію. Навіть члени НАТО визнають примарність євроатлантичних прагнень нашої країни. А це означає, що Україні далеко не тільки до грузинського, а й до російського формату співпраці з НАТО.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!