Ставка, більша за владу

Адвокат Тимошенко розраховує на прецедент ЄСПЛ, не особливо вникаючи в правові позиції страсбурзьких суддів

Люди бачать те, що хочуть бачити; чують те, що хочуть чути; вірять у те, у що хочуть вірити, і відмовляються вірити в те, що їм не подобається. Така особливість людської психології, на яку роблять ставку оратори й... ілюзіоністи. Нерідко цим грішать адвокати, намагаючись видати бажане за дійсне. Щоправда, становище їхніх підзахисних це навряд чи змінить, особливо якщо аргументи адресовані європейській Феміді.

Ілюзія тотожності

Незабаром після проголошення вердикту Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ нардеп і одночасно адвокат Сергій Власенко заявив, що вже на цьому тижні будуть подані в Євросуд допов­нення до заяви Юлії Тимошенко. За його словами, захист сподівається, що в Страсбурзі судді встановлять порушення права екс-прем’єра на справедливий суд (ст.6 конвенції) та констатують «переслідування за політичними мотивами» (ст.18). Також великі надії С.Власенко покладає на те, що ЄСПЛ скористається як прецедентом своїм рішенням у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану».

Якщо перша частина прогнозів адвоката, на думку експертів, може збутися з імовірністю «50 на 50», то друга — можливість звільнення його підзахисної за вказівкою зі Страсбурга — більш ніж спірна. І перш за все через бажання С.Власенка поставити знак рівності між захистом свободи слова, що є однією з конвенційних гарантій, і кримінальними проступками чиновників, для яких у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніяких привілеїв не передбачено.

Сам нардеп, якщо судити за його висловами, які наводяться в ЗМІ, зі «справою Фатуллаєва» ознайомився нашвидкуруч. «С.Власенко відзначив, що в цій справі розглядалася скарга журналіста Фатуллаєва, який писав статті про Нагірний Карабах. У результаті проти нього було порушено низку кримінальних справ, зокрема за обвинуваченням у зберіганні наркотиків», — цитує адвоката сайт «Подробиці». Проте в тексті вердикту, розміщеному на офіційному порталі ЄСПЛ, про наркотики не згадується.

У 2007 році суди Азербайджану визнали опозиційного журналіста винним у «наклепі, поєднаному з обвинуваченням громадянина в скоєнні тяжкого або особливо тяжкого злочину», а трохи пізніше — у створенні терористичної загрози, розпалюванні національної ворожнечі й ухиленні від сплати податків. Вирок у першій справі — 2,5 роки, у другій, як рецидивістові, — 8,5 років тюрми.

Спишемо згадку про наркотики на особливості людської психології і зору. Хоча адвокат продовжив тактику вибіркового переказу вердикту ЄСПЛ: «Схожість (зі «справою Тимошенко». — Прим. ред.) у тому, що Фатуллаєв не скоював тих злочинів, які йому інкримінувала влада».

Неточність і якраз відмінність від «газової справи» полягає в тому, що Європейський суд не став заперечувати висновків азербайджанських судів про доведеність авторства спірних висловлювань, зроблених на сайті Ейнуллою Фатуллаєвим, як і наявність у кримінальному кодексі Азербайджану статей, які передбачають відповідальність за наклеп і загрозу тероризму. «Завдання Суду при здійсненні наглядової функції полягає не в тому, щоб підміняти собою національні органи влади, а в аналізі ухвалених ними рішень на відповідність вимогам конвенції», — нагадав Євросуд у тексті цього ж рішення свої повноваження. Але нардеп на такі нюанси уваги не звернув.

Більше того, основний аналіз вироків зводився до відповідності покарання злочинові, а також до співвідношення свободи думки та збитків, заподіяних репутації приватних осіб і державі. Головний висновок, який, поза сумнівом, важливий і для України, — в тому, що «вкрай суворе покарання заявника могло спричинити охолоджувальний ефект на здійснення журналістської свободи висловлювання думки в Азербайджані й завадити пресі відкрито обговорювати соціально значущі теми». А загроза обмеження свободи слова неприйнятна для демократичної держави.

Неточність у малому — помилка у великому

Який стосунок мають посадові злочини, в яких обвинувачується екс-прем’єр, до свободи слова, С.Власенко не пояснив. Проводячи подальші паралелі, захисник Ю.Тимошенко наполягав: позитивне рішення Євросуду «може означати автоматичне звільнення Ю.Тимошенко, як це було в справі «Фатуллаєв проти Азербайджану», коли Євросуд безпосередньо дав вказівку звільнити Фатуллаєва». С.Власенко розходиться зі своїми однопартійцями тільки в прогнозах, коли ж перед їхнім лідером відкриються ворота Качанівської колонії. Якщо Олександр Турчинов вірить, що це відбудеться до кінця року, то С.Власенко не називає навіть приблизних дат, нарікаючи, що «ЄСПЛ, на жаль, це суд, який дотримується всіх процедур».

Додамо: не тільки процедур, а й норм конвенції, що обмежують повноваження Євросуду. Й очевидно, що заради одного політика, навіть такого відомого в Європі, як Ю.Тимошенко, судді ЄСПЛ не стануть робити винятків.

Так, дійсно, в справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22.04.2010 Євросуд скористався своїм правом «запропонувати міру певного роду, яка могла б бути застосована для того, щоб покласти край виявленому порушенню», а саме: звільнити журналіста з місць позбавлення волі, врахувавши, що частину строку за ухилення від сплати податків (як порахував Суд) Е.Фатуллаєв уже відсидів.

Одначе принциповою відмінністю від «справи Тимошенко» була все ж таки констатація порушення ст.10 конвенції: «Невідповідне втручання в здійснення заявником свободи висловлювання думки не було виправдане». На жаль, давши не затверджені Кабміном директиви на переговорах щодо постачання газу, тодішній Прем’єр не діяла як простий громадянин з правом на свободу висловлювання думки. І в цьому — принципова відмінність цих справ і помилка захисту екс-прем’єра в аргументації.

Якби в конвенції існувала норма, подібна до ст.10, яка б зазначала, що чиновник користується свободою дій і рішень, в ЄСПЛ були б підстави проаналізувати, наскільки вирок Ю.Тимошенко відповідає втручанню з боку влади в реалізацію нею такої гарантії. Адже в Страсбурзі захищають не стільки права окремої людини, скільки принципи демократичної держави. І лише тоді, коли ці принципи порушуються конкретним вироком, Суд може скористатися своїми повноваженнями та прямо вказати на ті дії, які повинна зробити влада, щоб припинити порушення. У той же час навіть у «справі Фатуллаєва» вердикт ЄСПЛ не зняв судимості з журналіста. Тобто було переоцінено тільки саме покарання: «Обставини справи свідчать про відсутність підстав для винесення заявникові вироку у вигляді позбавлення волі».

Нерайдужні перспективи

Не можна відкидати того, що страсбурзькі судді скористаються іншими прецедентами, щоб установити деякі порушення в «справі Тимошенко». Проте в цьому випадку не може бути й мови про автоматичне скасування вироку екс-прем’єрові. «Український суд повинен буде переглянути свої рішення з урахуванням висновків Європейського суду, — пояснив урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ Назар Кульчицький і підсумував: — У будь-якому разі без рішення національного суду звільнити Ю.Тимошенко неможливо».

Уточнимо: обгрунтованість арешту та тримання під вартою до постановлення вироку не зможуть слугувати підставою для його перегляду. Сам же вирок Печерського райсуду м.Києва ЄСПЛ можна аналізувати тільки з погляду дотримання конвенційних гарантій, серед котрих, як наголошувалося, не передбачено індульгенції для політиків, що є лідерами опозиції. Право на справедливий суд (ст.6 конвенції), виходячи з практики Євросуду, передбачає тільки винесення покарання незалежним і безстороннім судом. Тобто для скасування вироку необхідно, аби Суд установив, що всі 3 судові інстанції, які розглядали «газову справу», не відповідали цим вимогам.

Крім того, в тому ж рішенні Суд підкреслив, що до його компетенції «не належить оцінка елементів правопорушень у національному законі... з метою угледіти склад злочину в діях заявника. У першу чергу національні судові органи влади, а саме суди, повинні тлумачити й застосовувати національні закони».

На такі особливості процедури та межі повноважень ЄСПЛ звертають увагу й українські правозахисники. Зокрема, голова Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров зазначає, що в «справі Фатуллаєва» взагалі були відсутні формальні чи неформальні підстави для ув’язнення. «Його, головного редактора газети «Реальний Азербайджан», засунули за грати тільки за те, що він висловив думку, яка не сподобалося керівництву держави. А для європейців покарання за висловлену точку зору — річ неприй­нятна. А Юлії Тимошенко, з яким би скептицизмом до цього не ставитися, були пред’явлені конкретні обвинувачення», — цитують Є.Захарова «Экономические известия».

Очевидно, що С.Власенко повинен знати про таку практику Євросуду. Якщо знає, але вводить в оману журналістів, — це не більше ніж піар-тактика. Якщо ж не знає, то в підзахисної повинні виникнути сумніви в тому, що її права дійсно будуть захищені в Євросуді належним чином, і запитання стосовно того, з якою метою їй обіцяють райдужні перспективи…